У зв’язку з тимчасовою окупацією частини території нашої держави російською федерацією актуалізувалося питання дослідження правових наслідків співпраці із контрагентами, які перебувають на тимчасово окупованій території. Варто зауважити, що така співпраця може призвести до нікчемності правочинів, а в певних випадках — до кримінальної відповідальності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Особливості забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованих територіях передбачаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Детальну увагу зосередимо на ст. 13 цього Закону, яка передбачає, що: «Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз. 2 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України)». Виходячи із ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Важливим аспектом, на якому потрібно зосередити увагу, є перелік тимчасово окупованих територій. Виходячи зі ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
- сухопутна частина тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об’єкти або їх частини, що розташовані на цих територіях;
- внутрішні морські води та територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих росією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
- інша сухопутна територія України, внутрішні морські води та територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими Кабінетом Міністрів України (далі — КМУ);
- надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
25 грудня 2022 року набула чинності Постанова КМУ від 06.12.2022 р. №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», яка присвячена питанням формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф (далі — Перелік). Виходячи з норм Постанови, Перелік затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі — Мінреінтеграції) за формою згідно з додатком за погодженням із Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. Сам же Перелік відсутній. На виконання вимог цієї Постанови 27 грудня 2022 року набув чинності наказ Мінреінтеграції від 22.12.2022 р. №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», що містить Перелік.
Щодо цього поділяю позицію колег, які акцентують увагу на неузгодженості норм і необхідності затвердження Переліку саме Постановою КМУ. Відповідно ми пропонуємо внести зміни у ч. 3. ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» й зазначити у ній, що порядок формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, встановлюється КМУ.
Водночас існує й інша причина припинення співпраці з контрагентами із тимчасово окупованих територій, оскільки вона може мати наслідком притягнення до кримінальної відповідальності. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» Кримінальний кодекс України доповнено ст. 111-1, яка, серед іншого, встановлює, що колабораційною діяльністю є передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема окупаційною адміністрацією держави-агресора. Такі діяння караються штрафом до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна. Ймовірно, може мати місце добровільна співпраця контрагента із державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема окупаційною адміністрацією держави-агресора. Цілком зрозуміло, що контрагент може приховати від вас цей факт. Окрім цього, існують доволі непоодинокі випадки перереєстрації господарств за законодавством російської федерації. Звісно, що винуватість обвинуваченого у здійсненні кримінального порушення, форма вини та мотив вчинення можливого порушення підлягатимуть доказуванню у встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України порядку.
Водночас у разі, якщо вину буде доведено у судовому порядку, особу, яка провадила господарську діяльність із таким контрагентом, знаходячись на підконтрольній території України, може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 111-2 «Пособництво державі-агресору», санкція якої передбачає позбавлення волі на строк від 10 до 12 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
Доводиться констатувати відсутність судової практики щодо притягнення осіб до відповідальності за вказаними правопорушеннями. Але кращою, на мою думку, буде відмова від співпраці з контрагентами з окупованих територій, аніж можливе притягнення до відповідальності за пособництво державі-агресору.
Підсумовуючи наведене, можу стверджувати, що співпраця з контрагентами з окупованої території, навіть у випадках зміни ними податкової адреси на підконтрольній території України, не може бути стовідсотковою гарантією відсутності їх взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема окупаційною адміністрацією держави-агресора.
Отже, краще призупинити будь-яку співпрацю з контрагентами, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, до їхнього повного звільнення Збройними Силами України.