Пандемія СOVID‑19 — не перша і не остання пандемія в історії людства. За історію існування людство виробило значну кількість заходів боротьби з епідеміями та пандеміями від медичних, санітарно-епідеміологічних до економічних та міжнародно-правових. Особливість пандемії СOVID‑19 — її виникнення та розповсюдження в умовах глобалізації та панування прав людини, які стали одними з основних цивілізаційних «мішеней» пандемії. Глобалізація та права людини нерозривно пов'язані з міжнародним правом, і воно є однією з релевантних відповідей на пандемію як загрозу, що потребує спільних та скоординованих зусиль міжнародної спільноти. Безсумнівно, заходи боротьби з пандемією СOVID‑19, вироблені міжнародним співтовариством і закріплені в міжнародно-правовій та інституційних формах, будуть протягом ХХІ століття (як мінімум) сприяти боротьбі з епідеміями і пандеміями, запобігати їх виникненню і поширенню, зменшуючи їх наслідки для людства. Саме тому важливий аналіз викликів і загроз, які пандемія СOVID‑19 створює для міжнародних інститутів та інституцій, відповідна реакція міжнародного співтовариства та міжнародного права на наслідки пандемії СOVID‑19 і поширення інфекційних захворювань в цілому, екстраполюючи відповідні висновки щодо можливого впливу СOVID‑19 на розвиток міжнародного права.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Координуючу роль у боротьбі з поширенням COVID‑19 відіграє ВООЗ, проте важливі питання у сфері принципів та основних засад міжнародного співробітництва з цієї проблематики обговорюються і на порядку денному Генеральної Асамблеї ООН. Саме Генеральна асамблея ООН прийняла вже дві резолюції, присвячені боротьбі з поширенням і розповсюдженням COVID‑19.
Перша резолюція 74/270 «Глобальна солідарність у боротьбі з коронавірусним захворюванням 2019 р. (COVID‑19)» була прийнята 2 квітня 2020 р. У ній підкреслена центральна роль системи ООН у співробітництві щодо прийняття глобальних заходів з недопущення та стримування поширення COVID‑19; визнано, що ВООЗ відіграє найважливішу роль у боротьбі з поширенням COVID‑19; вказано, що боротьба з COVID‑19 можлива шляхом прийняття глобальних заходів на основі єдності, солідарності та активного багатостороннього співробітництва; підкреслено, що у глобальній відповіді на загрозу COVID‑19 необхідна повна повага до прав людини і недопущення дискримінації, расизму та ксенофобії; міститься перелік напрямів міжнародного співробітництва, які необхідно активізувати, а саме: обмін інформацією, науковими знаннями і досвідом, включаючи досвід імплементації рекомендацій та стандартів ВООЗ.
Наступною резолюцією, яка була прийнята Генеральною асамблеєю ООН, стала 74/274 «Міжнародне співробітництво з метою забезпечення глобального доступу до ліків, вакцин і медичного обладнання для протидії COVID‑19» від 20 квітня. Її авторами стали 75 держав, включаючи Україну. Ця резолюція закріплює алгоритм співробітництва ВООЗ та інших відповідних установ системи ООН, включаючи міжнародні фінансові установи, щодо рекомендацій у оперативному розширенні масштабів виробництва, зміцненні виробничо-збутових ланцюгів, які сприяють справедливому, транспарентному, рівному, ефективному і своєчасному доступу до засобів профілактики, лабораторних досліджень, реагентів і допоміжних матеріалів, основних предметів медичного призначення, нових засобів діагностики, ліків і майбутніх вакцин проти COVID‑19. Також у резолюції 74/274 зазначається, що така медична продукція має бути доступна для всіх, хто її потребує, включаючи держави, що розвиваються.
Центральну, координуючу роль у боротьбі з пандемією СOVID‑19 відіграє ВООЗ. Як міжнародна міжурядова організація, ВООЗ має права та відповідні обов'язки згідно зі статутом, як і держави-члени цієї організації. Для Всесвітньої організації охорони здоров'я це Статут ВООЗ 1946 р., який носить унікальну назву «Конституція ВООЗ». Міжнародна організація може нести відповідальність як на основі свого статуту, так і на основі звичаєвих норм міжнародного права, що кодифіковані у Проєкті статей про відповідальність міжнародних організацій.
ВООЗ має право встановлювати правила, що стосуються санітарних і карантинних вимог та інших заходів, спрямованих проти міжнародного поширення хвороб; номенклатури хвороб, причин смерті і практики суспільної громадської охорони здоров'я; стандартів діагностичних методів дослідження для їх міжнародного використання; стандартів щодо нешкідливості, чистоти і сили дії біологічних, фармацевтичних та подібних продуктів, що обертаються в міжнародній торгівлі; реклами і ярликів біологічних, фармацевтичних та подібних продуктів, що мають обіг в міжнародній торгівлі (ст. 21 Статуту ВООЗ).
Одним з міжнародно-правових механізмів боротьби з пандеміями та епідеміями є нормотворча діяльність ВООЗ у сфері співробітництва щодо подолання та профілактики інфекційних захворювань. Саме для розв'язання цієї проблеми і сприяння міжнародно-правовому співробітництву держав у рамках ВООЗ у 2005 р. були прийняті удосконалені та доповненні Міжнародні медико-санітарні правила (ММСП). Мета і сфера застосування Правил полягають «у запобіганні міжнародному розповсюдженню хвороб, оберіганні від них, боротьбі з ними і прийнятті відповідних заходів на рівні громадської охорони здоров'я, які сумірні з ризиками для здоров'я населення та обмежені ними і не створюють зайвих перешкод для міжнародних перевезень і торгівлі» (ст. 2 ММСП (2005).
Механізм боротьби з інфекційними хворобами передбачений ММСП 2005 р. У випадку спалаху або надзвичайної ситуації держава-учасниця повинна повідомити ВООЗ (повідомлення про таку ситуацію можуть бути від інших держав, представників громадськості, міжнародних неурядових організацій тощо). Ця інформація надсилається комітетові ММСП з надзвичайної ситуації, який обробляє її та представляє висновок та тимчасові пропозиції щодо відповідних і необхідних медико-санітарних заходів у відповідь на надзвичайну ситуацію генеральному директорові ВООЗ, який і приймає рекомендації з цього приводу.
У комітет, створений для COVID‑19, увійшли 15 членів. Саме комітет ММСП з надзвичайної ситуації приймав рішення щодо кваліфікації COVID‑19 надзвичайною ситуацією в галузі охорони здоров'я, що становить міжнародне значення. Комітет приймає рішення на основі доказів та інформації, наданих державами-членами ВООЗ.
Загальна відповідальність за дотримання ММСП 2005 р. покладена на держави-учасниці та ВООЗ. Для того, щоб бути в змозі повідомляти про події або приймати відповідні заходи щодо ризиків для здоров'я населення або надзвичайних ситуацій, держави-учасниці повинні володіти потенціалом для виявлення таких подій за допомогою добре організованої національної інфраструктури епіднагляду і відповідних заходів. Державам-учасницям пропонується активно співпрацювати між собою і з ВООЗ з метою мобілізації фінансових ресурсів для виконання своїх зобов'язань у рамках ММСП 2005 р.
ММСП 2005 р. уповноважує генерального директора ВООЗ оголосити «надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я, що становить міжнародне значення» після консультацій з комітетом з надзвичайних ситуацій та державами-членами ВООЗ, що і було зроблено у випадку з COVID‑19, а потім перекваліфіковано у пандемію. Ст. 15 ММСП 2005 р. передбачено надання тимчасових рекомендацій ВООЗ у зв'язку з надзвичайною ситуацією в галузі охорони здоров'я, що становить міжнародне значення, які після завершення ситуації можуть бути відмінені. У ч. 1 ст. 43 ММСП 2005 р. вказано, що ММСП не перешкоджають державам-учасницям уживати медико-санітарні заходи відповідно до свого національного законодавства у цій галузі і зобов'язань за міжнародним правом у відповідь на конкретні ризики для здоров'я населення або надзвичайні ситуації у сфері охорони здоров'я, що мають міжнародне значення.
Резолюція «Відповідь COVID‑19» Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я ВООЗ WHA73.1 від 19 травня 2020 р. спонукає до перегляду ефективності самих ММСП 2005 р. через аналіз виконання зобов'язань держав-учасниць, включаючи дії КНР відповідно до ст. 6 «Сповіщення» та ст. 7 «Обмін інформацією в разі несподіваних або незвичайних подій», і того, наскільки самі правила адаптовані до реагування на спалах та поширення пандемії, якою виявилася пандемія COVID‑19.
Ст. 6 Міжнародних медико-санітарних правил 2005 р. встановлює, що:
«1. Кожна держава-учасниця оцінює події, що відбуваються на її території, за допомогою схеми прийняття рішень, що міститься в додатку.
2. Кожна держава-учасниця повідомляє ВООЗ за допомогою найефективнішого наявного зв'язку через національного координатора по ММСП протягом 24 годин після оцінки медико-санітарної інформації про всі події, що відбуваються на її території, які можуть являти собою, відповідно до схеми прийняття рішення, надзвичайну ситуацію в галузі громадської охорони здоров'я, що має міжнародне значення, а також відомості про будь-які медико-санітарні заходи, вжиті у відповідь на ці події… Після повідомлення держава-учасниця продовжує пересилати ВООЗ своєчасну, точну і досить докладну медико-санітарну інформацію, яку вона має, по можливості включаючи визначення випадків, лабораторні результати, джерело і вид ризику, число випадків захворювання і смерті, умови, що впливають на поширення хвороби, і прийняті медико-санітарні заходи, і за необхідності повідомляє про наявні труднощі і необхідну підтримку в реагуванні на потенційні надзвичайні ситуації у сфері охорони здоров'я, що мають міжнародне значення».
Слід зазначити, що відповідно положень резолюції «Відповідь COVID‑19» Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я ВООЗ WHA73.1 від 19 травня 2020 р., розслідування щодо виконання ММСП 2005 р. та їхньої пристосованості до реалій пандемії має оцінювати ВООЗ. 9 липня 2020 р. було оголошено про утворення та склад незалежної комісії для оцінки дій міжнародного співтовариства під час пандемії COVID‑19.
Тобто оперативність реагування ВООЗ на пандемію COVID‑19 безпосередньо залежала від наявної інформації від держав. Навіть якщо звинувачення на адресу Китаю про невиконання зобов'язань щодо своєчасного та оперативного сповіщення про інфекційне захворювання виявляться обґрунтованими, це не зменшує відповідальності ВООЗ за деяку запізненість та обмеженість заходів на початку пандемії. З іншого боку, розвиток пандемії був настільки несподіваним, що ще у січні важко було уявити можливі наслідки. Тому важливо з'ясувати допущені помилки, внести зміни в міжнародно-правове регулювання боротьби з інфекційними хворобами, у т. ч. щодо відповідальності держав та міжнародних організацій.
Водночас альтернативи міжнародному співробітництву у цій сфері немає, як немає на нинішньому етапі альтернативи ВООЗ. Скажімо, теза Великої Британії з цього приводу звучить так: «Коронавірус — глобальний виклик. Важливо, щоб держави спільно працювали над усуненням загальної для всіх загрози». Британський уряд підтвердив, що продовжить фінансувати ВООЗ попри рішення Сполучених Штатів призупинити власні внески.