Після набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII в судовій практиці виникло проблемне питання стосовно визначення розміру строків давності при розгляді адміністративних справ щодо оскарження рішень про звільнення судді з посади за порушення присяги.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Європейський суд з прав людини займає позицію, що строк давності обов’язково повинен бути встановлений законодавчо з метою забезпечення принципів юридичної визначеності та остаточності (п. 137, 139 Рішення від 9.01.2013 р. у справі «Олександр Волков проти України»). Тобто ЄСПЛ у цьому Рішенні вказав, що відсутність (на час розгляду цієї справи у ЄСПЛ) в законодавстві України положення про строки давності звільнення судді з посади за порушення присяги є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.
Для усунення наведеного недоліку Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII Закон «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції, що набрала чинності 29.03.2015 р.
У зв’язку з цим постало питання, який розмір строку давності має застосовуватися до тих фактів порушення присяги судді, які відбулися до 29.03.2015 р., тобто до дати набрання чинності нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
На сьогодні сформувалися різні позиції щодо вирішення цього питання.
- Одна з позицій є такою, що строк давності звільнення судді з посади за порушення присяги, вчинене до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», становить не більше 1-го року з дня вчинення проступку (або 6-ти місяців з моменту відкриття провадження у справі про звільнення суді з посади за порушення присяги), але в кожній конкретній справі суд повинен оцінити розмір строку, протягом якого до судді було застосовано це покарання, з урахуванням критеріїв справедливості, пропорційності, розумності, своєчасності.
- Інша позиція зводиться до того, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України до порушень присяги, вчинених суддями до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», повинна застосовувати 3-річний строк давності притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, встановлений ч. 4 ст. 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Отже, Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII ч. 2 ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» викладено в новій редакції, відповідно до якої «провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами й у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження». Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII наведене положення набирає чинності наступного дня за днем опублікування цього Закону. Цей Закон було опубліковано 26.02.2015 р., а тому наведене положення набрало чинності 27.02.2015 р.
Ст. 43 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 р. №22/98-ВР також було встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується Вищою радою юстиції не пізніше 6-ти місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці, але не пізніше 1-го року з дня вчинення проступку.
Відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 р. №2453-VI дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше 6-ти місяців з дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження у дисциплінарній справі, але не пізніше 1-го року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Проте, Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції, що набрав чинності 29.03.2015 р. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції до переліку дисциплінарних стягнень включено таке стягнення як висновок про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади через порушення присяги. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше 3-х років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Відповідно до ч. 5 ст. 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.
Таким чином, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII можливість Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ініціювати звільнення суддів за порушення присяги обмежена 3-річним строком давності.
Також варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 147 Кодексу законів про працю України законодавством, статутами та положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені й інші дисциплінарні стягнення.
Отже, у Кодексі законів про працю України встановлено норму, згідно з якою іншими законами можуть встановлюватися інші дисциплінарні стягнення, у тому числі, на нашу думку, звільнення судді за порушення присяги.
Річ у тім, що головною функцією і важливою особливістю кодифікації є зміна змісту правового регулювання, надання йому комплексного системного характеру. Важлива особливість кодифікації полягає в тому, щоб вона забезпечила виконання у правовій системі двох завдань: упорядкувати законодавство та якісно його вдосконалити. Головною метою кодифікації є систематизованість законодавства, усунення прогалин, які порушують системність кодифікованого нормативно-правового акту. Основними ж принципами кодифікації є своєчасність проведення кодифікації, її повнота, єдина направленість кодифікації тощо. Виходячи з цього, ми вважаємо, що ч. 2 ст. 147 Кодексу законів про працю України надає можливість законодавцю додатково передбачити в інших законах України інші дисциплінарні стягнення, що порушує принцип повноти кодифікації.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-XII підставою припинення державної служби є відмова державного службовця від прийняття або порушення Присяги. Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Отже, професійна діяльність суддів, як і державна служба, є видом публічної служби. З теоретичного погляду, звільнення судді за порушення присяги можна кваліфікувати за аналогією до звільнення державного службовця за порушення присяги як дисциплінарне стягнення. Порушення суддею присяги як й інше дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення суддею як правових, так і етичних (моральних) засад здійснення правосуддя, невиконання обов’язків судді, що ще треба довести. Тому, на нашу думку, звільнення судді за порушення присяги не є самостійним видом юридичної відповідальності, а є одним із видів дисциплінарних стягнень до судді, яке може встановлюватися іншим Законом України та на який поширюються строки для застосування і зняття дисциплінарного стягнення.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до п. 2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9.02.1999 р. №1-рп/99 (справа №1-7/99) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється зі втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або відбувалися.
Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (ст. 6 Кримінального кодексу України, ст. 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши ч.1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію у часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, та яка може реалізовуватись у формі примусу з боку уповноваженого державою органу.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
- на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
- безсторонньо (неупереджено);
- добросовісно;
- розсудливо;
- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи й цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
- своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На нашу думку, до порушення присяги суддею, вчиненого до 29.03. 2015 р., як підстави для його звільнення, слід застосовувати строки давності, встановлені ч. 4 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7.07.2010 р.