28 березня 2019, 15:18

Межі винагороди за надання юридичних послуг

Катерина Вознюк оглядач, спеціально для «Юридичної Газети»

Договір про надання юридичних послуг, як і будь-який інший вид договору час від часу оскаржується сторонами – чи то клієнт залишається незадоволений наданими юридичними послугами, чи то юрист/адвокат, який звертається до суду вже за захистом своїх прав і інтересів через невиконання клієнтом своїх зобов’язань. Значна частина справ стосується оскарження розміру винагороди за юридичні послуги та якості наданих послуг. Пропонуємо короткий огляд питань, пов’язаних із винагородою адвоката.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Деякий час тому Касаційний цивільний суд прийняв рішення, яким визнав недійсним положення договору про надання правової допомоги в частині виплати додаткової винагороди адвокату, яке підлягає виплаті в разі прийняття судом позитивного для клієнта рішення – так званого «гонорару за успіх» (літо 2018 року). Своє рішення Верховний Суд обґрунтував наступним. По-перше, гонорар за успіх було передбачено як ще один вид винагороди додатково до звичайної фіксованої нагороди за тим самим договором. По-друге, враховуючи окремо встановлену фіксовано винагороду адвоката, «гонорар за успіх», відповідно до рішення суду, не становив ціну договору в розумінні Цивільного кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». По-третє, суд зазначив, що свобода договору не є абсолютною, і обмежується законом та сутністю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес). Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом як складову предмета договору про надання юридичних послуг. Тобто, виплата «гонорару за успіх» в результаті позитивного для клієнта рішення суду на думку суду не відповідає принципу незалежності та правилам здійснення судочинства, суперечить актам цивільного законодавства.

Цікаво, що буквально в лютому 2019 року інша палата Касаційного цивільного суду в іншому аналогічному спорі (про виплату «гонорару за успіх») приймає діаметрально протилежне рішення, і з посиланням на свободу договору та загальні положення Цивільного кодексу щодо виконання зобов’язань, підтвердив правомірність вимог адвоката щодо стягнення «гонорару за успіх».

Таким чином, на сьогоднішній день, наявні дві різні точки зори з цього питання і, звичайно, для ринку надзвичайно важливо розуміти, яким з рештою буде узгоджена позиція Верховного Суду з цього питання – чи визнавати правомірність гонорару обумовленого успішним результатом розгляду справи; якщо так, яким критеріям (якщо в принципі будь-яким) повинна відповідати така винагорода.

Ще після прийняття першого із згаданих рішень, юридичною спільнотою наводилися аргументи, про те, що виплата «гонорару за успіх» є усталеною практикою в різних країнах світу, тому, мовляв, консерватизм Верховного Суду є невиправданим. Однак, погоджуючись із тим, що, дійсно, «гонорар за успіх» застосовується у різних країнах, не можна не зауважити про те, що до даного виду винагороди застосовується певні вимоги. І почати необхідно з того, що сама можливість такої винагороди є так чи інакше нормативно врегульованою (натомість, в поточній редакції Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» посилається на винагороду у формі погодинної або фіксованої оплати).

Далі, нормативно встановлені індикативи щодо розміру (граничного розміру) та критерії розрахунку такої винагороди. Приміром, відповідно до загального правила застосування «гонорару за успіх» в США, визначення розміру такої винагороди залежить від того, до якої категорії справ відноситься, чи вирішується відповідний спір мировою угодою, у суді першої інстанції, чи оскаржується рішення прийняте першою інстанції тощо. Розмір такого типу винагороди при розрахунку повинен враховувати також складність/типовість справа, кількість витраченого часу юриста(ів), кваліфікацію юриста(ів) тощо. Більш того, суд, може переглянути розмір винагороди і змінити його, якщо вважає за доцільне виходячи із обставин конкретної справи.

Крім того, нормативно визначено види спорів, в яких така винагорода в принципі не підлягає застосування (захист у кримінальних справах, справи щодо розлучення, певні майнові спори тощо). Також, за загальним правилом, в разі застосування «гонорару за успіх» договір про надання юридичних послуг не передбачає виплати іншої винагороди адвокату (в США; в інших юрисдикціях, де застосовується такий вид винагороди в залежності від виду та результату розгляду справи, додатково до відсотку з суми стягнення адвокатам окремо покриваються інші види витрат у зв’язку із веденням справи), а всі витрати покриваються за рахунок зазначеної винагороди.

Отже, із вищезазначеного випливає, що «гонорар за успіх» не є безумовним і повинен підлягати певному регулюванню. Дві згадані вище справи мають суттєву різницю, яка полягає в тому, що у першій справі «гонорар за успіх» повинен був бути виплачений додатково до фіксованої плати за надання юридичних послуг (тобто не становив ціни договору), в той час як у другій справі – виступав в якості основної винагороди за договором. По-друге, в першому згаданому рішенні Верховний Суд вважає, що винагорода в разі позитивного рішення в принципі не відповідає засадам та гарантіям судочинства, в той час як в другій справі аналіз щодо цього аспекту залишився поза увагою суду. Буде цікаво спостерігати як розвиватиметься ця ситуація далі.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати