«Закон був як заборонний знак при дорозі: не заборонний у принципі, а який пропонує рухатися в об'їзд. Цілі колони, цілі ешелони рухалися в об'їзд...». Ця цитата з письменника Фелікса Кривіна якнайкраще ілюструє проблему з арбітражними керуючими в Україні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Із їхньою роботою в нашій країні склалася парадоксальна ситуація. З одного боку вони як особи, призначені для проведення процедури банкрутства фінансово неспроможної компанії, мають докладати всіх зусиль, щоб із найменшими втратами повернути державі борги, залишені цими «неспроможними компаніями», з іншого - держава «завдяки» своїм заборонним знакам на законодавчій дорозі залишає таким компаніям багато поворотів, розв'язок і «кишень», щоб рухатися в обхід.
У результаті страждають: а) держава, яка позбавлена можливості повернути кошти, вкладені в порятунок «утоплеників»; б) кредитори, які не можуть повернути свої гроші.
«Компанії, що працюють на ринку «поганих» боргів, вкрай важливі. Якби такі як ми не купували у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб права вимоги по боргах, держава не могла б повернути взагалі нічого. Ми добиваємося справедливості, стягуючи активи недобросовісних позичальників через існуючі правові механізми», - зазначив Андрій Волков, засновник одного з найбільших гравців на ринку проблемної заборгованості - ФК «Інвестохіллс Веста».
Заступник начальника відділу судового супроводу особливо важливих справ ФГВФО Юрій Шевченко зазначає: «У своїй практиці ми постійно стикаємося з небажанням позичальників, особливо юридичних осіб, повертати борги. Ті, хто не хотів повертати гроші Фонду і кредиторам банку, не налаштовані повертати їх і новому кредитору.
Зазвичай це обертається судовими баталіями як до, так і після продажу кредиту. Боржники намагаються довести в судах, що новий кредитор не має ніяких прав на стягнення заборгованості, права вимоги виникли незаконно, що договори купівлі-продажу є недійсними, або тікають від повернення боргів у контрольоване банкрутство. Від таких дій найбільше страждають кредитори, і явище має настільки масовий характер, що істотно впливає на інвестиційну привабливість таких активів як кредити».
Найкомфортніше в цій боротьбі за справедливість почуваються тільки самі «утопленики», які, користуючись законодавчими поворотами, розв'язками й «кишенями», намагаються проводити процедуру банкрутства своїх підприємств так, щоб у результаті не сплачувати по рахунках.
Остання історія з серіалу «контрольоване банкрутство» викликала резонанс на юридичному ринку і за його межами.
«Горіла шина, палала»
Історія пов'язана із ПрАТ «Росава». Хроніка «горіння» провідного вітчизняного виробника шин коротко має такий вигляд.
Наприкінці квітня 2018 р. акціонери ПрАТ вирішили сказати собі «чао» і самоліквідуватися, назвавши це гарним словом «реструктуризація». Реструктуризацію інкрустували «патиною» про «повне збереження робочих місць», «збільшення обсягів виробництва» і навіть «додаткові інвестиції». Як у процесі суїциду можна одночасно залучати інвестиції, незрозуміло. У результаті Господарський суд Київської області 4 грудня 2018 р. визнав банкрутом ПрАТ «Росава», відкривши ліквідаційну процедуру.
Арбітражним керуючим призначили Світлану Дьоміну. Грошові вимоги НБУ до «Росава» становили 5,7 млрд грн. Природно, що у ситуації «банкрутства» виплати по боргових зобов'язаннях були зупинені.
Не дивно, що Нацбанк і ФГВФО намагалися зупинити банкрутство. Тим більше, «утопленик», судячи із зовнішніх ознак, «штучного дихання» не вимагав - робітників не звільняв (принаймні, барикади із палаючих шин біля прохідної Білоцерківського шинного заводу помічені не були), майно продавав (хоч і в обхід установленої процедури банкрутства), рахунків не закривав. Проводив активну господарську діяльність: виробляв продукцію (автомобільні покришки) і здійснював їх реалізацію. Але при цьому звітів кредиторам не надавав, самих кредиторів для огляду заставного майна не допускав, а інформацію про використання коштів (до речі, пряме порушення ч. 1 ст. 59 Кодексу України по процедурах банкрутства) засекретив.
У січні цього року Господарський суд Київської області розглянув вимоги кредиторів ПрАТ «Росава», визнавши вимоги Офісу великих платників і … ТОВ «Преміорі».
Цікаво, що ТОВ «Преміорі», як повідомляє РБК Україна, має багато чудових збігів із «Росавою»: від загальної адреси і телефону бухгалтерії до торгової марки PREMIORRI, яка є на сайті ПрАТ.
Яка ж роль у всій цій родинній історії того самого арбітражного керуючого?
Судіть самі.
Від призначення (нагадаю, грудень 2018 р.), всупереч положенням Закону про банкрутство та Кодексу, нею не вчинено дій по реалізації наданих повноважень, спрямованих на проведення ліквідаційної процедури у встановлений законом строк і захисту прав та інтересів кредиторів боржника ПрАТ «Росава» від безпідставного затягування процедури банкрутства.
Зокрема, ліквідатор мав проаналізувати ознаки фіктивного банкрутства боржника, доведення до банкрутства, приховування фінансової неспроможності, а також здійснити дії, спрямовані на повернення боржнику майна, яке знаходиться у третіх осіб, дії з повернення дебіторської заборгованості та, звичайно ж, проведення інвентаризації.
Всі ці дії ліквідатора необхідні для формування ліквідаційної маси, виручені гроші від якої будуть спрямовані на погашення заборгованості. У невиконанні ліквідатором вищевказаних дій зацікавлені в першу чергу компанії, пов'язані з бенефіціаром, а також менеджмент і акціонери банкрута.
Як випливає з матеріалів справи про банкрутство, пані Дьоміна із грудня 2018 р. не подала жодного звіту про виконану роботу до суду.
І, нарешті, найцікавіше.
Під час ліквідації ПрАТ «Росава» з рахунків боржника було виведено понад 50 млн грн як повернення передоплати за договорами з тим самим ТОВ «Преміорі», що прямо порушує процедуру погашення вимог у процедурі ліквідації. Докази - документи ПрАТ «Росава» (Акорд Банк), які в матеріали справи подав уже новий ліквідатор.
Ліквідні «ліквідатори»
Голова Національної асоціації арбітражних керуючих України (НААКУ) Микола Лукашук, коментуючи ситуацію, що склалася з ПрАТ «Росава» та арбітражним керуючим, вживає фразу «система вимагає очищення».
«Так, такі випадки, на жаль, можливі. Система вимагає очищення і створення єдиної системи професійних стандартів для арбітражних керуючих. Саме над цим питанням зараз працює Національна асоціація арбітражних керуючих. По суті сьогодні вона вибудовує корпоративну культуру з нуля. Маленький інсайд - із вересня почне функціонувати робоча група, куди будуть входити представники НААКУ, Мін'юсту, Pravo-Justice й інших великих гравців ринку банкрутства, яка буде займатися розробкою професійних стандартів арбітражних керуючих і виведе професію на якісно новий рівень. Розробка професійних стандартів дозволить ефективно протистояти порушенням у роботі арбітражних керуючих. Також потрібно розуміти, що процес реформування сфери банкрутства все ще триває, і пройде ще багато часу, перш ніж ми отримаємо чітку, злагоджену систему. Звичайно, багато недоліків ми бачили ще на самому початку, в момент вступу в силу нового Кодексу про процедури банкрутства, і почали відповідним чином реагувати. Реформа сфери банкрутства буде наповнена змістом в разі реальної передачі Мін'юстом владних повноважень Національної асоціації арбітражних керуючих України.
Говорячи про кейс ПрАТ «Росава», важливо відзначити, що має місце недостатня комунікація між арбітражним керуючим і кредитором. Одним зі стандартів, які буде пропонувати Асоціація, повинні стати обов'язкові проведення засідання комітету кредиторів раз у 2-3 місяці - на таких зустрічах важливо арбітражний керуючий буде детально доповідати про стан справ боржника. Тоді не виникне питань до роботи керуючого.
Крім цього, на мою думку, значним чином на ефективність процедури банкрутства й її якість впливає персональний професійний рівень арбітражного керуючого. У зв'язку з цим, можливо, варто розглянути питання повернення в професію кваліфікаційних рівнів арбітражних керуючих із більш зрозумілими і чіткими критеріями визначення рівнів. У свою чергу це допоможе уникнути ситуацій, коли недосвідчений арбітражний керуючий може опинитися біля керма процедури банкрутства містоутворюючого підприємства, чим завдасть шкоди і кредиторам, і самому боржнику.
Також доцільно звернути увагу на приклад адвокатури, де є обмеження і вимоги до адвокатів у частині наявності стажу. На рівні Мін'юсту і НААКУ ведеться дискусія з питання розробки механізму визначення кваліфікаційних рівнів арбітражних керуючих та повернення цих рівнів у професію. При цьому, на моє переконання, основну роль у формуванні та реалізації концепції рівнів/рангів арбітражних керуючих повинна грати НААКУ. Також хочу зазначити, що на великих і складних підприємствах виконувати обов'язки повинен арбітражний керуючий, який має не тільки певний стаж, наприклад, 5 років, а й реальний досвід, який повинен обчислюватися кількістю справ, де арбітражний керуючий брав участь, наприклад, не менше 10-ти процедур банкрутства.
Кредиторам рекомендую уважно ставитися до стадії розпорядження майном, на якому сьогодні проводиться аналіз доведення до фіктивного банкрутства. З огляду на складність групового банкрутства одна з ключових рекомендацій - уважний аналіз документів за три роки до банкрутства. Це теж один із стандартів роботи - він дає відповідь, випадкове або не випадкове це банкрутство», - розповів він.
Можна ще довго говорити про роль арбітражних керуючих у процедурі банкрутства та чекати ще багато часу, перш ніж одержимо чітку, налагоджену систему. Поки що факт залишається фактом - сама система вибудувана так, що в Україні вже склався «чорний» ринок подібних одноразових «ліквідаторів», які вміло користуються дірами в українському правовому полі.