Метою впровадження системних змін та модернізації державного управління, яка зробить владу доступною, прозорою та ефективною є прийняття Закону України «Про державну службу» в новій редакції. Цей закон є ключовим у контексті вдосконалення системи державної служби в Україні, оскільки чинне законодавство України про державну службу не повною мірою відповідає сучасним вимогам державного управління та європейським принципам публічного адміністрування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Тому вже давно актуальним є прийняття нового Закону України «Про державну службу». Проект Закону України «Про державну службу» №2490 від 30.03.2015 по-новому визначає інститут державної служби. Проте вже п. 7 ч. 1 ст. 1 цього законопроекту викликає занепокоєння щодо того, що державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема, щодо реалізації інших повноважень державного органу. Таке формулювання інституту державної служби створює умови для розширення її структури.
Ключовими моментами цього проекту Закону України є те, що він поновлює інститут державних секретарів міністерств, який існував в Україні на початку 2000-х рр. та виводить за межі посад державної служби працівників патронатних служб, помічників депутатів. За чинним Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII працівники патронатних служб та помічники депутатів можуть отримувати досить високий ранг державного службовця та відповідну категорію. Тому одним із ключових моментів у законопроекті є розмежування політичних (посади Міністра Кабінету Міністрів України та його першого заступника) та адміністративних (посада державного секретаря міністерства) посад, хоча чинним законодавством України не визначено поняття політичної посади.
Також зазначений проект Закону встановлює більш конкурсні умови призначення на відповідні посади державної служби (глава 2 розділу 4) порівняно із Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, детально регламенту порядок призначення на посаду державної служби, по-новому визначає добір кадрів та просування по службі на основі професійних якостей державного службовця.
Досить чіткою є вимога щодо права на рівний доступ до державної служби, таке право мають громадяни України, яким виповнилось 18 років, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче: магістра – для посад категорій «А» і «Б»; бакалавра, молодшого бакалавра — для посад категорії «В». А ст. 6 зазначеного законопроекту визначає вже більш детально ці категорії. Категорія «А» – вищий корпус державної служби. Категорія «Б» – керівники структурних підрозділів. Категорія «В» – виконавці. Проте ця стаття законопроекту все-таки дає нечітке визначення посад категорії «В» – інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» та «Б».
Тобто, як бачимо, законопроектом встановлено три категорії посад. Отже, згідно з законопроектом передбачено спрощену посадову класифікацію порівняно із чинним Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, відповідно до якого є сім категорій посад. Також новацією законопроекту (ст. 38) є введення 9 рангів замість наявних 14.
Розділ 2 законопроекту по-новому визначає правовий статус державного службовця, більш детально регламентує його права та обов’язки. Досить детально у ст. 9 законопроекту визначаються особливості підпорядкування державного службовця та виконання наказу (розпорядження, доручення).
Заслуговує на увагу ст. 10 законопроекту щодо політичної неупередженості. Зокрема державний службовець повинен неупереджено виконувати законні накази (розпорядження, доручення) керівників незалежно від їхньої партійної належності та своїх політичних переконань. Державний службовець не має права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії або бездіяльність, що у будь-який спосіб можуть засвідчити його особливе ставлення до певних партій і негативно вплинути на імідж державного органу та довіру до влади або становити загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і національної безпеки, для здоров’я та захисту прав і свобод інших людей.
Проте тут варто зазначити, що відповідно до ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу обʼєднання у політичні партії та громадські організації. Ця сама норма Конституції України дає змогу встановлювати законом певні обмеження зазначених свобод, але лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоровʼя населення або захисту прав і свобод інших людей. Заборона на членство у політичних партіях та участь у передвиборчій агітації не має прямого зв’язку із захистом національної безпеки, громадського порядку, охорони здоровʼя населення або захистом прав і свобод інших людей. Крім того, принцип політичної неупередженості державних службовців не слід ототожнювати з повною забороною на їхню участь у політичній діяльності. Вирішувати це питання слід так, що кожен державний службовець має власні політичні погляди, свобода вираження яких гарантується Конституцією України.
У розділі 3 «Управління державною службою» законопроекту встановлюється нова система управління державною службою, яку очолює Кабінет Міністрів України. Новацією у системі управління державною службою є Комісія з питань вищого корпусу державної служби. Це постійно діючий колегіальний орган із низкою владних повноважень відповідно до ст. 15 законопроекту, який працюватиме на громадських засадах. Тут виникає питання щодо все-таки належного фінансового забезпечення діяльності Комісії з питань вищого корпусу державної служби. Крім того, чи не призведе створення такої Комісії до зарегульованості державної служби і до прийняття та/чи дублювання певних владних повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Багато уваги приділено службовій кар’єрі державного службовця. Так, зокрема, ст. 39 законопроекту визначає особливості просування державного службовця по службі, ст. 40 визначає механізм переведення державних службовців, ст. 42 визначає зміну істотних умов служби.
Позитивним моментом у законопроекті є введення інституту наставництва державного службовця (ст. 48).
Крім того, законопроектом встановлюється зрозуміла модель оплати праці державних службовців, підвищення мотивації, їхнього рівня соціального та матеріального захисту.
Наприкінці хотілось б зазначити, що цей законопроект прийнятий Верховною Радою України лише у першому читанні. І надалі під час другого та третього читання можуть бути запропоновані як народними депутатами України, так і Кабінетом Міністрів ще багато змін та доповнень до цого законопроекту, які зможуть усунути певні недоліки у законопроекті, які не відповідають чинному законодавству України.