Підставою для написання цієї статті стало звернення громадянина США та українського адвоката Олександр Глотова до редакції «Юридичної газети». Зазначимо, що пан Глотов в черговий раз потрапив у юридичну халепу, суть якої пов’язана з тим, що він вже давно виступає у ролі забудовника. Так, у 2005 р. вони з дружиною придбали земельну ділянку по вул. Вавілових у Києві. У 2007 р. почали там будівництво житлового будинку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Світова фінансова криза уповільнила будівництво, але у 2013-2014 рр. адвокат-забудовник Глотов закінчив таки своє будівництво і ввів будинок в експлуатацію. Глобальні проблеми виникли на стадії реєстрації права власності на квартири у збудованому ним буднику. Так, два державні реєстратора речових прав на нерухоме майно (які за законом про державну реєстрацію є абсолютно незалежними, настільки незалежними, що втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян у їхню діяльність, пов’язану з проведенням державної реєстрації заборонена), відмовили пану Глотову у реєстрації права власності на збудовані ним об’єкти нерухомого майна (квартири і машиномісця). Але, окрім відмови, обурення викликано ще й тим, що органи Міністерства юстиції України заборонили йому, як і мільйонам інших заявникам реєстрації прав на майно в Україні, прямо спілкуватися з державними реєстраторами під час подання заяви. Мін’юст вбачає у прямому контакті заявника з реєстратором «корупційні ризики», тобто небезпеку пропозиції з боку заявника і отримання державним реєстратором хабара.
За словами пана Глотова, зазначений порядок впровадило Міністерство юстиції України в межах реформаторського проекту, спрямованого на покращення роботи реєстраційної служби шляхом поділення цієї служби на так звані «фронт-офіси» та «бек-офіси». «Покращення – це добре», – каже забудовник Глотов О. Л. Але адвокат Глотов наголошує на тому, що згідно зі ст. 19 Конституції України усі державні органи та службові особи в України можуть робити не те, що не заборонено, а виключно те, що прямо дозволено їм законами України. До того ж пан адвокат дотепер не отримав, (хоча намагався отримати) від найвищих службових осіб Міністерства юстиції України відповіді на дуже просте, на його думку, запитання: "Яким законом України передбачено поділ реєстраційної служби на «фронт-офіси» та «бек-офіси»?" Так, за відсутності відповіді на зазначене питання, пан Глотов вважає абсолютно всі дії Міністерства юстиції та його територіальних підрозділів з недопущення контактів між заявниками і реєстраторами незаконними. До того ж адвокат з його американським поглядом на принципи державного управління не згоден з законодавчо визначеним порядком, за яким всі територіальні органи юстиції в Україні мають статус окремих юридичних осіб. Адже така ситуація, на його переконання, свідчить про намагання держави Україна і Міністерства юстиції уникнути відповідальності, яка може виникнути внаслідок завдання шкоди громадянам діями державних реєстраторів.
Отже, обурений заявник Глотов кладе на стіл дві стопки рішень, винесених двома різними (незалежними) державними реєстраторами і звертає увагу на те, що тексти рішень двох різних реєстраторів є абсолютно тотожними. Дзеркально тотожними. Відмінність полягає лише у зазначенні імені реєстратора. Отже, заявник, забудовник та юрист О. Глотов задає риторичне питання: "Як у цій ситуації бути з незалежністю реєстраторів?". Адже, з одного боку, реєстратори за законом і за практикою Мін’юсту є незалежними абсолютно від всіх осіб, враховуючи самого О. Глотова. Але, з іншого боку, виявляється, що у його випадку два державних реєстратора не були незалежними один від іншого. Більше того, О. Глотов запідозрив, що держреєстратори під час розгляду його заяв не були незалежними і від своїх керівників, що прямо суперечить вимогам закону про держреєстрацію. Своїми сумнівами пан Глотов поділився із правоохоронними органами, але кримінально-правовий аспект не є предметом цієї статті.
Хотіли як краще, вийшло як завжди
Так, здобувши певний досвід спілкування з Мін’юстом, Олександр Глотов вважає, що Міністерство юстиції України, вибудувавши наявну систему державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, допустило системну помилку і суттєво обмежило конституційні права громадян. На його переконання, ця система наділяє державного реєстратора функціями судді, який приймає доленосні для громадян рішення вартістю у мільйони та десятки мільйонів гривень, оскільки йдеться про нерухоме майно. «Всім відомо, що судді в судовому засіданні спілкуються з позивачами і вислуховують їх доводи, а також досліджують докази, надані позивачами. Крім того, всім відомо, що суддям у нарадчій кімнаті заборонено спілкуватися з іншими особами, щоб дотриматись принципу абсолютної, стовідсоткової незалежності судді. А ось державні реєстратори, які, на мою думку, практично виконують функції, схожі на суддівські, повністю відокремлені від заявників, які де-факто мають статус позивачів – і це тільки для того, щоб не дай Боже заявник не надав реєстратору хабара», – зазначає пан Глотов. Але, як свідчить приклад розгляду заяв самого Глотова, державні реєстратори спілкуються між собою з питань, за якими таке спілкування заборонено.
До того ж Глотов, як колишній слідчий, не має сумнівів, що щодо конкретного питання державні реєстратори спілкувалися не тільки між собою, але й із їхнім керівництвом, внаслідок чого (про що вже було зазначено вище), двома різними державними реєстраторами було прийнято дві відокремлені одна від іншої групи рішень про відмову у державній реєстрації з абсолютно тотожними текстами.
Стандартну фразу, яка була вписана обома державними реєстраторами наприкінці всіх рішень «Рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути оскаржено відповідно до законодавства», адвокат Глотов вважає знущанням, оскільки всі державні реєстратори знають, або зобов’язані знати про те, що їхні рішення про відмову у державній реєстрації, за правовою позицією Мін’юсту і адміністративних судів України, не підлягають оскарженню у позасудовому адміністративному порядку, а підлягають оскарженню виключно в адміністративних судах. І це ще не все! Так, згідно з сучасною правовою позицією адміністративних судів України, єдиним належним відповідачем у подібних справах є державний реєстратор, а зовсім не державний орган, що, на переконання адвоката Глотова, є повним правовим нонсенсом. Адже всім зрозуміло, що у державних реєстраторів немає коштів для того, щоб відшкодувати шкоду у величезних розмірах, якої може зазнати будь-який заявник реєстрації речових прав на нерухоме майно через юридично безграмотні дії державних реєстраторів. «Зазначена практика самоусунення держави від відповідальності за дії державних реєстраторів підлягає негайному припиненню на законодавчому рівні. Мені, як громадянинові США і українському адвокату, взагалі незрозуміло, чому статтею 56 Конституції України передбачено відповідальність держави за шкоду, завдану громадянам незаконними діями державних органів і службових осіб, а ось у Кодексі адміністративного судочинства України про це ані слова», – зазначає Глотов.
З іншого боку, зазначені принципи відповідальності держави закріплені в Цивільному кодексі України, але, нажаль, в адміністративному судочинстві норми Цивільного кодексу судді категорично не застосовують.
Після всіх зазначених негараздів забудовника Глотова у реєстраційній службі головного управління юстиції в м. Києві, працівники якого відмовили йому у державній реєстрації права власності на збудовані ним 18 квартир, та нежитлові приміщення, тяганина перемістилась вже на рівень Міністерства юстиції України. Зазначимо, що процес, в який втягнувся Глотов, набув ознак гротеску або анекдоту, тобто відбулося те, що нормальна людина, на думку Глотова, не може собі уявити.
Так, будучи незадоволеним рішеннями про відмову у реєстрації речових прав, забудовник-юрист Глотов звернувся у квітні-травні 2015 р. з декількома запитами та зверненнями до зазначеного міністерства. Але відповідей у розумні строки він не отримав. Для того щоб отримати необхідні відповіді Глотов був змушений обрати не зовсім звичайний спосіб – звернення до адміністративного суду з позовом про зобов’язання Міністерства юстиції України надати відповіді. Тільки після застосування зазначеної методики скаржник нарешті отримав довгоочікувані відповіді у формі оригіналів листів за підписом заступника міністра юстиції у кількості чотирьох штук.
Однак найцікавішим і дуже ілюстративним є той факт, що два листи Мін’юсту на ім’я О. Глотова, датовані 24 квітня і 15 травня були відправлені 16 червня, а інші два листи, датовані 18 травня, були відправлені міністерством 23 червня. Про зазначене свідчить поштові штемпелі на конвертах. «Тобто Міністерство яке має бути флагманом у державі з питання належного реагування на звернення громадян, само виявилося зухвалим порушником усім відомих правил поводження із зверненнями громадян», – зазначає Глотов.
Він обґрунтовано вважає, що зазначені факти свідчать або про зухвалу затримку вихідної кореспонденції технічним персоналом Мін’юсту на період 30-40 днів після підписання документу заступником міністра, або (про що навіть страшно подумати) про підписання документів найвищим керівництвом міністерства юстиції заднім числом. Обидва варіанти є неприйнятними для країни, яка прагне приєднатися до європейської спільноти.
Реєстратор є, правонаступництва – ні?
Щодо суті зазначених відповідей Міністерства юстиції України, то їхній зміст вразив О. Глотова, як правника. «Так, для мене, як юриста, є незрозумілими такі тези з відповідей Міністерства юстиції України: «Є підстави для висновку, що державні реєстратори є посадовими особами управління юстиції». Що означає «є підстави для висновку»? Так є державні реєстратори посадовими особами чи ні ? Коментарі зайві. Якщо сам Мін’юст (роботодавець реєстраторів) у цьому питанні не дуже впевнений, то що ж казати про населення країни, суди і правоохоронні органи? А що означає теза: «Чинним законодавством не передбачається процесуальне правонаступництво, у разі, коли оскарження рішення конкретного державного реєстратора»? Хто мається на увазі у цьому контексті під шифром «конкретний державний реєстратор»? Адже навіть студент першого курсу юридичного факультету за таку роботу отримав би незадовільну оцінку. А тут йдеться про заступника міністра юстиції», – обурюється пан О. Глотов. Зрозуміло, що авторам цього листа Мін’юсту було нелегко його писати, оскільки цей лист надавався у відповідь на тверде запитання заявника про те, хто несе майнову відповідальність у випадку, якщо державний реєстратор звільнився, виїхав з країни або помер. Ось і з’явилась дивовижна відповідь про те, що законодавством не передбачено процесуальне правонаступництво державного реєстратора. Тобто, по дивовижній логіці Мін’юсту, виїзд з країни або, не дай Боже, смерть реєстратора після вчинення ним рішення про відмову у реєстрації означає повну катастрофу для заявника реєстрації прав на нерухоме майно, оскільки не буде на кого подавати в суд. Тобто у наведеному випадку виходу немає! А як же держава ? Де ж вона ? Тут адвокат Глотов має дуже серйозні зауваження на зазначену відповідь Мін’юсту. На переконання Глотова, правильна відповідь міститься у ст. 56 Конституції України та у ст. 1174 Цивільного кодексу України, згідно з якими шкода, завдана незаконними рішеннями посадової або службової особи органу державної влади, відшкодовується державою.
Про це, певно, забули як рядові державні реєстратори, так і найвище керівництво Міністерства юстиції України. Але найбільше здивування Глотова викликала інша теза заступника міністра юстиції, а саме твердження про те, що проведення державної реєстрації на об’єкти нерухомого майна у багатоквартирному будинку О. Глотова не суперечить вимогам законодавства.
Тоді виникає логічне питання, що ж тепер робити забудовникові Глотову? З одного боку, два «незалежні» реєстратори письмово відмовили йому у державній реєстрації. З іншого боку, заступником міністра юстиції було висловлено незгоду з рішенням державних реєстраторів. І це при тому, що скасувати рішення державного реєстратора не може ніхто, окрім суду. У доповнення до вищезгаданих «ребусів» для Глотова відповідь заступника міністра юстиції містила не тільки «добру новину» - висновок про помилку державних реєстраторів. У цьому листі також було зазначено, що є додаткова причина, яка є перешкодою для проведення державної реєстрації права О. Глотова на його нерухомість, а саме відсутність документа, що підтверджує наявність адреси об’єкта нерухомого майна.
Але, на твердження О. Глотова, ним надавалося декілька документів, які підтверджують присвоєння його об’єкту нерухомого майна адреси. Але у листі заступника міністра було зазначено, що у «питанні адреси» керівними для Глотова є такі документи: постанова КМУ №868 від 17.10.2013 та Розпорядження КМДА №1094 від 25.06.2011. Адвокату Глотову дуже прикро роз’яснювати заступнику міністра юстиції України, всім відомий принцип, закріплений у ст. 58 Основного Закону, а саме, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. У випадку, який відбувся з Глотовим, події розвивалися так. Вони з дружиною придбали земельну ділянку у 2005 р. У 2007 р. вони отримали дозвіл на будівництво. У період з 2007 по 2010 рр. вони витратили на будівництво суму приблизно еквівалентну 1 млн дол. США – земляні роботи, арматура, бетон, опалубка, фундамент, каркас тощо. І тут у 2011 р. КМДА приймає новий підзаконний акт, який стосується питання адреси.
А ще пізніше, у 2013 р., КМУ приймає свій підзаконний нормативний акт, який стосується аналогічного питання. «Так, невже Розпорядження КМДА, прийняте під проводом славнозвісного голови КМДА О. Попова у 2011 р. та Постанова Кабміну прийнята під проводом не менш відомого голови КМУ М. Азарова у 2013 р., можуть сьогодні цинічно використовуватись оновленим Міністерством юстиції для того, щоб «помножити на нуль» забудовника, який витратив близько 1 мільйона доларів США задовго до того, як зазначені підзаконні нормативні акти були прийняті?», – ставить питання О. Глотов. Адже коли він починав будівництво свого будинку, то він знав, що на підставі чинного тоді Наказу Мін’юсту №7/5 від 07.02.2002 р. забудовник при державній реєстрації права власності на створені ним об’єкти нерухомого майна був зобов’язаний надати відомості про поштову чи будівельну адресу об’єкта. Крім того, поняття «поштова адреса» і «будівельна адреса» не були описані юридично і застосовувалися виключно у лінгвістичному сенсі, тобто як загальновідомі та загальновживані поняття.
І сьогодні пан Глотов справедливо обурюється і не розуміє, на якій підставі від нього вимагають отримувати так звану «поштову адресу» за правилами, встановленими екс-мером Києва паном Поповим у 2011 р., якщо у своє будівництво Глотов проінвестував близько 1 мільйона дол. США у період до 2010 року, - тобто задовго до прийняття у 2011 році тодішньою КМДА під проводом міського голови Попова вкрай сумнівного в юридичному сенсі розпорядження №1094 стосовно присвоєння «тимчасових», «будівельних» і «поштових» адрес в м. Києві?
«Як можна змінювати правила гри під час гри? Хіба цього не розуміє сьогоднішнє оновлене, прозахідне міністерство юстиції, яке прямує до Європи?», – дивується забудовник.
Але питання залишається невирішеним. Хто відповідатиме за вищевказані дії держави, які нагадують невдалий жарт? Як може Міністерство юстиції так зухвало ставити громадян в юридичні глухі кути? Зазначимо, що це трапилося з висококваліфікованим адвокатом. А що казати про страждання сотень тисяч юридично неграмотних громадян в України?
Але адвокат-американець Глотов не планує дуже довго страждати від незаконного поводження з ним з боку органів державної влади. Він пішов дуже простим шляхом, замовивши у суб’єкта оціночної діяльності та отримавши на руки Звіт про оцінку його нерухомого майна. Згідно із зазначеним документом ринкова вартість вісімнадцяти квартир, одного нежилого приміщення та восьми машиномісць у багатоквартирному житловому будинку О. Глотова станом на 21.05.2015 становила понад 33 200 900,00 грн або 1 595 226,00 доларів США за курсом НБУ. Отже, у цьому випадку адвокат-забудовник Глотов не планує довго «танцювати танго» з Міністерством юстиції України. Замість тривалого шляху оскарження незаконних (що підтверджено самим Мін’юстом) рішень державних реєстраторів, О. Глотов швидше за все обере простий і логічний крок – пред’явити позов до Міністерства юстиції і держави Україна (природно, не до «незалежних» дівчат - реєстраторів, доступ до яких Глотову О. Л. заборонений Мін’юстом через «корупційні ризики») про відшкодування шкоди в розмірі, який дорівнює 100% зазначеної оціночної вартості нерухомого майна – тобто еквіваленту 1 595 226,00 доларів США. І стягувати майнову шкоду пан Глотов буде не в адміністративному суді (де так комфортно себе відчувають «суб’єкти дискреційних владних повноважень») за правилами Кодексу адміністративного судочинства і на підставі практики адміністративних судів 2014-2015 років, а в звичайному суді в рамках цивільного провадження, опираючись в першу чергу на Конституцію України, яка чітко передбачає відповідальність держави за шкоду, завдану громадянину державними чиновниками.
Замість епілогу
Дуже багато критики висловлює адвокат Глотов О.Л. стосовно модної на сьогоднішній день в Україні концепції «незалежності» і «самостійної відповідальності» державних чиновників – державних реєстраторів, державних виконавців, слідчих тощо. Адже на практиці вказана «незалежність» - це міф, а «відповідальність» чиновника за завдану шкоду обмежується посадою чиновника (яку він може втратити) та, можливо, його останньою зарплатнею. У недалекому минулому (у 2010-2013 роках) були прийняті такі закони і постанови Кабміну, які роблять неможливим позасудове оскарження дій працівників управлінь юстиції (державних реєстраторів і державних виконавців), а також слідчих. Тільки в суд! Але пересічні громадяни не в змозі звернутись до суду без адвоката. А адвокат коштує грошей. До того ж балачки про швидкий і справедливий суд можна розказувати тому, хто ні разу не судився в Україні. Так куди ж Україна загнала своїх не дуже заможних громадян? При вищевказаному порядку «незалежність» молодих чиновників існує зовсім в іншому сенсі, ніж це продекларовано в законах. А саме – чиновник є повністю незалежним від громадян (які своїми податками оплачують його зарплатню). Адже поскаржитись на такого «незалежного» чиновника практично немає куди, і чиновник це добре знає. При такому становищі в «незалежного» чиновника або в його керівництва виникають різноманітні спокуси. Така собі боротьба з корупцією … На думку адвоката Глотова О.Л., в Україні слід терміново впровадити порядок адміністративного (позасудового) оскарження дій чи бездіяльності державних реєстраторів, державних виконавців та слідчих. Судове оскарження, безумовно, має залишитись одним з важливих інструментів впливу на недобросовісних слуг держави, але в сьогоднішніх українських реаліях держава зобов’язана і сама розбиратися із діями своїх чиновників, а не гамузом штовхати сотні тисяч громадян до нереформованих судів (де процедура є специфічною, суто «процесуальною» і в цілому недружньою для шукачів правди), не залишаючи жодного іншого варіанту дій. Ось на яку проблему, на думку пана Глотова, мало б звернути увагу Міністерство юстиції України, але це вже – тематика для іншої статті.