Більшість страхових спорів, які були розглянуті Верховним Судом у 2018 р., складають спори про відшкодування шкоди (стягнення страхового відшкодування), завданої особами, цивільно-правова відповідальність яких була застрахована, внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди. Окрім того, почали набувати «популярності» спори про відшкодування шкоди, завданої втратою вантажу, які пов’язані зі страхуванням відповідальності експедитора. Також Верховний Суд розглядав інші страхові спори, пов’язані з відмовою у виплаті страхового відшкодування, неповерненням страховиком страхових платежів у зв’язку з відмовою страхувальника від договору страхування тощо. Пропонуємо розглянути найважливіші, на нашу думку, правові позиції, висловлені Верховним Судом за останні півроку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
1. Страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, повинен звертатися з позовом до страховика, у якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка заподіяла шкоду, а не до цієї особи.
У липні Велика Палата Верховного Суду відступила від позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 23.12.2015 р. у справі №6-2587цс15, та вирішила проблему неоднакового застосування норм Закону України «Про страхування» Касаційним цивільним судом та Касаційним господарським судом.
Правова позиція Верховного Суду України 2015 р. та Касаційного цивільного суду 2018 р.
У березні-квітні 2018 р. Верховний Суд (Касаційний цивільний суд) прийняв низку постанов у справах про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок настання дорожньо-транспортних пригод, у яких Суд дійшов висновку, що потерпілий має право одержати повне відшкодування завданої шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоду.
Суть вказаних спорів полягала в тому, що особи, яким було завдано шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зверталися до суду з позовами про її відшкодування не до страховиків, які застрахували відповідальність власників транспортних засобів, а безпосередньо до осіб, які заподіяли шкоду.
При цьому Суд виходив з того, що заподіяння потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком особи, яка завдала шкоди, відшкодувати шкоду. Водночас дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором страхування, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).
Суд встановив, що зазначені зобов'язання не виключають одне одного, оскільки одержання потерпілим страхового відшкодування за договором страхування цивільної відповідальності не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, адже страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, а особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною.
У вказаних спорах Верховний Суд дійшов висновку, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоча цей договір укладений на користь третіх осіб. Законодавство надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує його одержувати. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором страхування не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань – деліктному та договірному. Потерпілий на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, з вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та надалі до особи, яка завдала шкоди (ст. 1194 Цивільного кодексу України).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.03.2018 р. у справі №569/13697/15-ц, від 28.03.2018 р. у справі №296/587/17, від 25.04.2018 р. у справі №686/ 24612/15-ц, від 25.04.2018 р. у справі №678/20/16-ц. Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд України у постанові від 23.12.2015 р. у справі №6-2587цс15. Проте існує також протилежна позиція Верховного Суду з цього приводу.
Правова позиція Касаційного господарського суду
У 2018 р. Верховний Суд прийняв низку постанов у спорах, що стосувалися стягнення страхового відшкодування в рахунок відшкодування шкоди, завданої експедитором в результаті втрати вантажу, в яких Верховний Суд дійшов інших висновків. У зазначених справах страхові компанії зверталися до суду з позовами про відшкодування шкоди, завданої втратою вантажу, саме до експедиторів, незважаючи на те, що їхня відповідальність була застрахована.
Верховний Суд вважає, що до цих спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 1194 Цивільного кодексу України, а шкода підлягає стягненню не з експедитора (особи, яка завдала шкоди), а зі страховика, який застрахував відповідальність експедитора. Водночас експедитор як страхувальник несе цивільну відповідальність за заподіяну ним шкоду у зв'язку з втратою переданого йому для перевезення вантажу лише в межах різниці між фактичним розміром завданої шкоди та страховим відшкодуванням.
Таку правову позицію Верховний Суд висловив майже у той самий період у постановах від 27.02.2018 р. у справі №910/2503/17 та від 26.04.2018 р. у справі №910/1978/17.
Позиція Великої Палати
У липні Велика Палата Верховного Суду остаточно вирішила окреслену проблему та відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 р. у справі №6-2587цс15.
У постанові від 04.07.2018 р. у справі №755/18006/15-ц Велика Палата вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Проте покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування відповідальності та сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Велика Палата вважає, що уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у разі виникнення деліктного зобов'язання страховик бере на себе виконання обов'язку страхувальника у межах суми страхового відшкодування, а страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, може звернутися з позовом до страховика, у якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, що відповідає загальній меті страхування.
З огляду на зазначене, Велика Палата скасувала рішення суду апеляційної інстанції та залишила чинним рішення суду першої інстанції про відмову в позові про стягнення шкоди зі страхувальника. Таким чином, Велика Палата відступила від правової позиції Верховного Суду України, сформульованої у 2015 р., вказавши на те, що відшкодування шкоди, завданої особою, цивільну відповідальність якої застраховано, в межах суми страхового відшкодування має здійснювати страховик цієї особи.
2. Порушення страхувальником умов договору страхування може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише в тому разі, якщо це порушення перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, та має оцінюватися судом в кожному конкретному випадку.
Таку позицію Верховний Суд висловлював неодноразово. Якщо страхувальник звертався до страховика з позовом про стягнення страхового відшкодування, а страховик заперечував проти позову, посилаючись на несвоєчасне його повідомлення про настання страхового випадку або надання страхувальником неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку, то Суд з’ясовував, чи перешкодило це страховику переконатися в тому, що ця подія є страховим випадком.
Наприклад, у справі №916/ 4613/15 спір виник між страховиком і страхувальником у зв’язку з відмовою страховика здійснити виплату страхового відшкодування. Заперечуючи проти позову, страховик зазначив, що страхувальник не повідомив про настання події у встановленому договором порядку, не надав повної та достовірної інформації щодо обставин настання страхового випадку, що мало істотне значення у визначенні причин, обставин та наслідків подій, чим створив перешкоди у визначенні характеру та розміру збитків.
Верховний Суд зазначив, що у разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, та має оцінюватися судом в кожному конкретному випадку.
Несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку або надання ним неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише у тому разі, якщо вони позбавили страховика можливості встановити, чи є ця подія страховим випадком.
У постанові від 26.03.2018 р. Верховний Суд дійшов висновку про правомірність відмови страхової компанії у виплаті страхового відшкодування, оскільки порушення страхувальником умов договору дійсно завадили страховій компанії встановити, чи насправді відбувся страховий випадок.
Натомість у постанові від 21.08.2018 р. у справі №227/3573/ 16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що неповідомлення страховика про настання страхового випадку не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки зібраними у справі доказами встановлено факт настання страхового випадку, причини та обставини його настання, а також розмір заподіяної шкоди.
Таким чином, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку або надання страхувальником неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку не є безумовною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. В кожному окремому випадку суд повинен з’ясувати, чи перешкодили такі порушення страхувальника встановити обставини страхового випадку.
3. Страховик зобов’язаний повернути страхувальнику страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, у разі відмови страхувальника від договору.
Спір у справі №910/17445/17 виник між страховиком та страхувальником з приводу припинення договору страхування в односторонньому порядку та з приводу повернення страхових платежів. Страхувальник направив страховику повідомлення про припинення договору та вимагав повернення страхових платежів. Проте страховик не вважав, що договір припинився, та проігнорував вимогу страхувальника щодо повернення страхових платежів. З огляду на зазначене, страхувальник звернувся з позовом до суду про визнання договору страхування припиненим та стягнення зі страховика неповернутих страхових платежів.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд постановою від 13.06.2018 р. залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову. Суд вказав, що страхувальник скористався своїм правом, передбаченим як договором, так і законом, повідомив страховика про дострокове припинення договору страхування, тобто виконав усі умови договору та вимоги закону, необхідні для припинення договору. Суд дійшов висновку, що договір страхування припинив свою дію достроково, у зв'язку з відмовою страхувальника від договору, а тому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, підлягають поверненню.
Отже, як і раніше, переважну більшість спорів становлять спори, пов’язані зі страхуванням цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Значно меншу кількість складають справи у спорах, пов’язаних зі страхуванням відповідальності експедиторів та втратою ними вантажів. У вказаних спорах Велика Палата підтримала позицію Верховного Суду, яка полягає в тому, що шкода, завдана особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, підлягає відшкодуванню страховиком, у якого застрахована відповідальність особи, а не особою, яка завдала шкоди.