Як завершальна стадія судового провадження виконавче провадження у спрощеному вигляді завжди сприймається як дії з відібрання у боржника коштів та іншого майна. Хоча рішення може стосуватися зобов’язання боржника вчинити певні дії, однак абсолютна більшість рішень стосується стягнення з боржника коштів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Саме по собі поняття стягнення також може виступати одним із видів виконавчої процедури або одним із заходів примусового виконання рішення (ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження (далі – Закон)). При цьому ст. 48 Закону визначає, що стягнення є тріадою послідовних дій, які полягають в арешті майна, його вилученні та примусовій реалізації.
Основною дією з цієї тріади є арешт майна боржника, адже після накладення арешту на майно його кінцева реалізація стає лише питанням часу. Насправді, визначена ст. 56 Закону процедура арешту майна боржника у виконавчому провадженні не обумовлює якихось труднощів. Виконавець виносить постанову про накладення арешту, на підставі якої здійснюється реєстрація обтяження майна або на підставі якої відповідні органи (установи) фактично реєструють арешт майна. На підставі постанови про арешт коштів банківськими установами здійснюється арешт коштів боржника на його рахунках. Арешт на рухоме майно боржника, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем після проведення його опису шляхом винесення постанови про опис та арешт майна.
Практичні аспекти
Однак, як свідчить практика, останнім часом саме після проходження цієї початкової стадії подальше звернення стягнення на майно боржника унеможливлюється на тривалий період. У деяких випадках таке блокування може тривати роками. Тут йдеться не про випадки, коли боржник активно протидіє виконавцю (зупиняє виконавче провадження чи переховує майно) або коли треті особи намагаються визнати своє право на арештоване майно. Мова йде про більш банальну ситуацію, коли щодо боржника здійснюється кілька виконавчих проваджень за різними рішеннями.
Наразі Закон (в нинішній та попередніх редакціях) обумовлює можливість здійснення щодо одного боржника кількох виконавчих проваджень. Виконавчі провадження можуть здійснюватися як одночасно (зведені виконавчі провадження), так і в певній часовій послідовності. Якщо рішення стосується стягнення коштів, то Закон однозначно зобов’язує виконавця накласти арешт на виявлені кошти та майно боржника. У межах зведеного виконавчого провадження арешт накладається з урахуванням суми стягнення за всіма виконавчими документами. Однак у разі накладення арешту на майно боржника кількома виконавцями право звернути стягнення на майно боржника матиме лише той виконавець, який наклав арешт першим.
Насправді, положення про пріоритет першого арешту в Законі відсутні. Ми маємо лише відповідні положення в Законі «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (ст. 14 – пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації), в Законі «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 18 – заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження) та в Цивільному кодексі (ст. 1072 – банк списує кошти з рахунка клієнта за розрахунковими документами згідно з пріоритетом відповідних обтяжень). Тобто чинне законодавство обумовлює можливість накладення кількох арештів (обтяжень) на визначене майно боржника в порядку їх надходження.
Однак варто зазначити, що право першим звернути стягнення на арештоване майно розповсюджується лише на кошти боржника. Це питання окремо визначено в тій же ст. 1072 ЦК. У разі одночасного надходження до банку розрахункового документа, наданого відповідно до умов обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, та іншого розрахункового документа, на підставі якого здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунка клієнта позачергово за розрахунковим документом, наданим відповідно до умов такого обтяження.
Більш зрозуміло ця норма повторена в п. 9.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. №22. Якщо до банку надійде платіжна вимога за іншим виконавчим документом, ніж той, для забезпечення виконання якого накладено арешт, і на цьому рахунку немає інших коштів (крім арештованих), то банк повертає такий розрахунковий документ без виконання. Окрім того, п. 9.8 вказаної Інструкції визначає, що якщо під час дії документа про арешт коштів до банку протягом операційного дня надійшли інші документи про арешт коштів, то він виконує їх у порядку надходження.
Відсутність прямих обмежень
Хоча слід зауважити, що ні в Законі, ні в Законі «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ні в Законі «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» немає прямих обмежень щодо можливості звернення стягнення на майно, яке було обтяжене (арештоване) іншими виконавцями. Однак враховуючи, що звернення стягнення на таке майно передбачає його реалізацію (в деяких випадках – передачу стягувачу), питання виникає під час зняття обтяження для можливості реєстрації покупцем права власності на новопридбаний об’єкт.
Ст. 12 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що задоволення прав чи вимог кількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом. Як вже зазначалося (ст. 14 вказаного Закону), пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями.
Схожі положення містяться в Законі «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Як вже зазначалося у ст. 18 Закону, заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження. При цьому черговість розгляду заяв щодо одного об’єкта нерухомого майна застосовується під час розгляду заяв про державну реєстрацію як права власності та інших речових прав, так і обтяжень таких прав.
Хоча прямої норми щодо пріоритету задоволення вимог обтяжувачів цей Закон не містить, однак виданий на виконання його вимог Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабміну від 25.12.2015 р. №1127, в п. 35 визначає, що державна реєстрація обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, державна реєстрація припинення іпотеки у зв’язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а також державна реєстрація прав на підставі рішень судів проводиться виключно державним реєстратором, визначеним законом, без подання заяви заявником.
Тобто якщо реєстрація обтяження здійснювалася за заявою виконавця (який в цьому випадку виступає заявником), то припинення обтяження здійснюється також на підставі заяви виконавця, який реєстрував таке обтяження, крім випадків, викладених у п. 35 цього Порядку.
Що маємо в результаті
Враховуючи наведені норми законодавства, що ми маємо сьогодні? Наявна в Законі невдала конструкція поняття зведеного виконавчого провадження цілком допускає ситуацію, коли щодо одного боржника одночасно здійснюють провадження кілька виконавців. Стосовно державних виконавців, знову ж таки невдало, але Інструкцією з організації примусового виконання рішень визначається порядок передачі всіх виконавчих проваджень для роботи в межах зведеного одному державному виконавцю. Однак наразі відсутні норми, які могли б координувати діяльність приватних виконавців між собою під час роботи з одним боржником.
У разі наявності кількох відкритих виконавчих проваджень щодо одного боржника, які здійснюються одночасно кількома виконавцями (як державними, так і приватними), кожен виконавець накладає арешт на майно (кошти) боржника та реєструє відповідні обтяження. Однак фактичну можливість звернути стягнення на майно та кошти боржника матиме лише той виконавець, який перший наклав арешт і зареєстрував обтяження. Всім іншим виконавцям залишається лише набратися терпіння й чекати, поки перший виконавець не завершить примусове стягнення та не зніме обтяження. Тоді пріоритет стягнення перейде до виконавця, який наклав арешт другим, і так далі по черзі.
Сьогодні спостерігається ситуація, коли щодо одного боржника здійснюються виконавчі провадження одночасно і державним, і приватним виконавцем. До цього додається проблема одночасного здійснення кількох виконавчих проваджень державними виконавцями, ігноруючи вимоги Закону про об’єднання у зведене. Фактично ми спостерігаємо здійснення виконавчих проваджень щодо одного боржника одночасно кількома державними та кількома приватними виконавцями, кожен з яких накладає окремий арешт на майно боржника.
Якщо взяти ідеальну ситуацію, коли державні та приватні виконавці одночасно починають процедуру примусового стягнення, пріоритет у стягненні матиме той стягувач і виконавець, який першим відкрив виконавче провадження, адже він матиме можливість першим накласти арешт на майно боржника. Однак це ідеальна ситуація. Реалії свідчать про те, що відкриття виконавчого провадження ще не означає початку процедури стягнення. Здебільшого це стосується випадків у роботі державних виконавців. Наприклад, державний виконавець, відкривши виконавче провадження, не здійснив заходів з виявлення майна (коштів) боржника, на які можна звернути стягнення, або невчасно направив постанову про арешт коштів до банку (чи взагалі не відправив у зв’язку з відсутністю марок). У такому випадку пріоритет отримує не той виконавець, який першим відкрив виконавче провадження, а той виконавець, який першим виявив майно боржника та наклав на нього арешт.
Однак це ще не складна ситуація – бездіяльність одного виконавця фактично не перешкоджає діям іншого виконавця. Значно складніше, коли перший виконавець виявив майно (кошти) боржника, наклав на них арешт, однак надалі не звертає на них стягнення через низку причин – як суб’єктивних (банальна бездіяльність, тривала хвороба чи відпустка), так і об’єктивних (зупинення стягнення судом). У такому випадку жоден наступний виконавець не може вжити заходів зі стягнення арештованого майна (коштів), поки їх не проведе перший виконавець. Часом така ситуація може тривати роками.
Зовсім патовою є ситуація наявності попередньо завершених виконавчих проваджень щодо боржника. Більшість випадків завершення виконавчих проваджень обумовлюють залишення накладеного виконавцем арешту на кошти та майно боржника. Для прикладу можемо розглянути розповсюджений випадок, коли виконавець наклав арешт на автомобіль боржника, оголосив його у розшук, а через рік завершив виконавче провадження у зв’язку з тим, що автомобіль не було розшукано. Потім інший виконавець відкрив виконавче провадження стосовно іншого рішення, також наклав арешт на автомобіль, оголосив його у розшук, але цього разу автомобіль було розшукано. Однак виконавець у новому виконавчому провадженні не зможе звернути стягнення на виявлений автомобіль боржника, оскільки попередньо на нього було накладено арешт іншим виконавцем за іншим рішенням. Патовість ситуації полягає в тому, що навіть попередній виконавець не зможе звернути стягнення на цей же автомобіль, оскільки у нього виконавче провадження вже завершене і він не може проводити жодної виконавчої дії. Таким чином, ми маємо виявлене майно боржника, однак фактично звернути стягнення ми на нього не можемо.
Насправді, остання з описаних ситуацій найчастіше зустрічається в множинній кількості виконавчих проваджень щодо різних рішень, які одночасно здійснюються кількома державними та приватними виконавцями у разі наявності попередньо завершених виконавчих проваджень, в яких накладалися арешти на майно та кошти боржника. Іншими словами, хаос постанов про арешт. Особливо це стосується проблеми наявності арештів на рахунках боржника. На момент накладення арешту в першому провадженні кошти були відсутні, однак внаслідок відновлення діяльності боржника кошти з’явилися під час здійснення вже «десятого» чи «двадцятого» провадження.
Вихід є?
Єдиний варіант виходу з цієї ситуації – можливість відновити виконавче провадження, за яким були накладені перші арешти (звичайно, у разі наявності для цього підстав), або спробувати зініціювати стягувача за першим виконавчим провадженням повторно пред’явити виконавчий документ до виконання (знову ж таки, у разі наявності підстав для повторного пред’явлення, а часто у разі наявності бажання стягувача повторно пред’явити виконавчий документ до виконання).
Однак враховуючи випадки передачі виконавчих документів від державних виконавців приватним (які на сьогодні здійснюються шляхом завершення виконавчих проваджень та за якими залишаються арешти при стягненні виконавчого збору), а також неможливість зведення виконавчих проваджень щодо одного боржника між державними та приватними виконавцями, запропонований варіант вирішення згодиться лише для одиничних випадків.
Якщо стосовно коштів та нерухомого майна боротьбу за право першого арешту між виконавцями чутно по шелесту постанов та стукотінню клавіатури під час реєстрації обтяжень, то рухоме майно часто стає об’єктом відкритих «крадіжок» між виконавцями.
Арешт на рухоме майно, яке не підлягає державній реєстрації, накладається шляхом проведення опису. Якщо виконавець при цьому не вилучив майно, а залишив у боржника чи третіх осіб на зберіганні, то ніщо не перешкоджає наступному виконавцеві повторно прийти та накласти свій арешт на це майно. Якщо перший виконавець затримає передачу цього майна на реалізацію, це може зробити наступний (більш спритний) виконавець. Якщо перший виконавець не вніс опис цього майна в реєстр обтяжень (а зробить це наступний виконавець), то у нього не буде навіть жодних законних шансів звернути стягнення на таке майно. Часто подібні ситуації виникають у випадках звернення стягнення на транспортні засоби боржника, коли перший виконавець «забув» зареєструвати обтяження під час накладення на нього арешту.
Необхідність припинення цієї «війни» між виконавцями назріла вже давно. Адже фактично страждає не публічний інтерес у виконанні того чи іншого рішення, а приватний інтерес кожного конкретного стягувача. На жаль, як вирішити цю проблему, в юридичній спільноті поки що немає єдиної думки.
Насамперед, пропонується вирішити проблему зі зведеними виконавчими провадженнями. Найбільш кардинальні пропозиції стосуються передачі всіх виконавчих проваджень щодо одного боржника державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження. Однак такий варіант просто знищить інститут приватних виконавців, оскільки боржник постійно буде «утворювати» дружнього кредитора навіть на незначну суму та, відповідно, зумовлювати передачу всіх інших проваджень щодо себе в один орган ДВС.
Більш компромісним є так званий «литовський» варіант, коли у разі знаходження кількох виконавчих проваджень щодо одного й того ж боржника у кількох виконавців пріоритет стягнення надається тому виконавцю, який першим виявив майно боржника та підійшов до звернення на нього стягнення. Інші виконавці можуть приєднатися своїм виконавчим провадженням до провадження виконавця, який має пріоритет. Останній зобов'язаний врахувати у своєму провадженні ще одного або кількох стягувачів, а також витрати й винагороду колег. При цьому 75% винагороди отримує «пріоритетний» виконавець, а 25% – виконавець, який приєднався до його провадження. У такий спосіб не порушується черговість і пропорційність для всіх стягувачів, незалежно від того, веде їхню справу один виконавець чи декілька. Однак такого приєднання може й не відбуватися, якщо майна боржника вистачає для задоволення всіх стягувачів, виконавчі провадження яких знаходитися у різних виконавців.
Автоматизована система виконавчого провадження, яка існує в Україні, технічно дозволяє запровадити таку систему, проте враховуючи останні проблеми з роботою системи, є чимало скепсису в можливості запровадження «литовської» моделі в Україні.
Однак варто зауважити, що запропоновані моделі зведених виконавчих проваджень не вирішують проблему наявності арештів за завершеними виконавчими провадженнями. Тому пошук способів комплексного вирішення можливий у варіанті відходу від поняття зведеного виконавчого провадження.
У такому випадку можливим варіантом є визначення такого порядку, за яким звернення стягнення на майно боржника здійснюється тим виконавцем, який першим зареєстрував обтяження відповідно до положень Законів України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», враховуючи черговість та пріоритетність обтяжень, визначених цими законами. У разі виконання рішення, яке раніше перебувало на виконанні в іншого виконавця та за яким він реєстрував обтяження на майно боржника, звернення стягнення на таке майно здійснюється виконавцем, який наразі виконує це рішення.
На сьогодні ми маємо лише проблеми та ідеї щодо їх вирішення. Однак критична кількість порушених проблем вже вимагає якнайшвидшого прийняття відповідного рішення.