Привабливість України для інвестора заперечувати складно. При цьому серед галузей, які викликають найбільшу зацікавленість, можна виділити аграрний сектор, ІТ, енергетику, медицину та фармацевтику.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Агросфера не залишає лідируючих позицій уже кілька років поспіль. Потенціал українського сільського господарства дуже значний, і за умови його ефективної реалізації може дозволити нагодувати не лише співвітчизників, але й вагому частину населення планети. Тож бажаючі інвестувати у сільськогосподарське виробництво є завжди.
Враховуючи свої потреби та бажання, інвестор може піти шляхом створення власного підприємства або ж укладення коштів у діючий бізнес, який може приносити прибутки відразу ж чи після певних вдосконалень. Ппитання приведення українського підприємства до стану, у якому воно було б дійсно привабливе для інвестора, може слугувати темою окремої статті. Ми ж розглянемо ситуацію, у якій уже було прийнято рішення про придбання готового бізнесу, і відзначимо деякі аспекти, на які слід звернути особливу увагу при його реалізації.
Все починається з того, що інвестор обирає потенційний об’єкт, у який хотів би вкласти кошти. Такий вибір зазвичай відбувається на основі досить обмежених даних, які є у вільному доступі. На цьому етапі інвестор має дуже вузьке уявлення про бізнес, тож для того, щоб копнути глибше та зрозуміти, з ким та чим йому доведеться мати справу, він вирушає на переговори з продавцем. Той описує повну картину власного бізнесу – принаймні, так, як її бачить, а якщо він не дуже добросовісний, то так, як, на його думку, хотів би бачити інвестор.
У такій ситуації не слід забувати про старий добрий принцип «довіряй, але перевіряй», адже навряд чи хтось бажає придбати «кота у мішку». Рішення для цього є, і назва йому – due diligence. Проте перед його проведенням доцільно було б укласти дві досить прості, але вагомих угоди.
Перша – угода про збереження конфіденційної інформації. Таким чином покупець набуває право доступу до всіх даних, необхідних для якісного проведення due diligence, а натомість бере на себе зобов’язання щодо їх нерозголошення, за порушення якого змушений буде нести відповідальність. Це цілком справедливо з огляду на те, що продавець розкриває всю інформацію, а покупець у результаті може відмовитись від придбання. Крім того, перед проведенням перевірки не завадило б укласти угоду про уникнення конкуренції, якою закріпити положення про те, що у період проведення due diligence не матимуть місця контакти з іншими потенційними інвесторами.
Тож для чого, власне, потрібен due diligence? А для того, що він дає змогу зрозуміти, у що саме вкладатимуться гроші, тобто якою є поточна ситуація і на що можна розраховувати у майбутньому. Але спершу зупинимось більш детально на базових поняттях.
Сам по собі due diligence являє собою ґрунтовну перевірку об’єкту на його відповідність певним вимогам. Загалом така перевірка об’єднує чотири комплексних складові: фінансову, податкову, юридичну та технічну. Наявність додаткових залежить від специфіки об’єкту.
Фінансовий due diligence являє собою перевірку, перш за все, бухгалтерської документації, порядку її ведення та відповідність нормам чинного законодавства, дослідження показників дебіторської та кредиторської заборгованості, основних засобів, джерел доходу та розподілу витрат. Крім того, саме цей етап перевірки дає змогу оцінити справжню вартість та рентабельність підприємства. Як наслідок, можна уникнути ризику його купівлі по завищеній ціні. Також можна виявити ризики накладення стягнення на майно, цінні папери внаслідок невиконання кредитних зобов’язань тощо.
У рамках фінансового можна окремо виділити особливо важливий податковий due diligence, який передбачає проведення детального аналізу податкової звітності, правильності нарахування та вчасності сплати податків, податкових навантажень потенційного об’єкту інвестування та дає змогу встановити наявність податкових правопорушень. Результатом буде не лише відображення ризиків, наприклад, притягнення до податкової відповідальності, а й визначення способів оптимізації оподаткування при укладенні угоди та у подальшій діяльності бізнесу.
При проведенні юридичного due diligence необхідно перевірити, у першу чергу, права продавця на бізнес та його відчуження. Якщо мова йде про інвестування у агробізнес, не менш важливою є перевірка прав на землю, під час якої слід встановити, чи були договори зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, а також чи юридично грамотно вони складені. Не можна обминати увагою і питання, чи відповідають дійсності дані про задекларовану площу посівних земель. Також варто дослідити, як саме розташовані земельні ділянки, щоб зрозуміти, наскільки зручно їх буде обробляти, а також хто є «сусідом по полю».
Не так давно фахівці нашої компанії надавали подібну послугу німецькому інвестору, і виявилося, що ділянки, які формували земельний банк підприємства, насправді розташовувались таким чином, що працювати на них було б економічно невигідно. Масиву як такого не було – ділянки були розкидані по кільком районам області. Вже на той момент стало зрозуміло, що вкладати кошти у такий об’єкт немає сенсу, адже вони не тільки не принесуть прибутку, а й не будуть повернуті навіть частково, а це не той результат, якого прагне інвестор.
Юридичний due diligencе передбачає, зокрема, перевірку об’єктів нерухомості, дочірніх та афілійованих осіб, прав інтелектуальної власності, прав на рухоме майно та техніку. Крім того, дуже важливо дослідити трудові відносини, що дозволить отримати уявлення про внутрішню систему підприємства та зрозуміти, кого слід буде звільнити, а хто стане незамінним працівником. Також варто з’ясувати, чи не було допущено помилок у цій сфері, які після завершення процесу укладення угоди можуть мати негативні наслідки для нового власника – такі, наприклад, як судова тяганина з приводу незаконного звільнення та у випадку позитивного для працівника рішення необхідність його поновлення на робочому місці.
Під технічним due diligencе розуміють перевірку реального стану техніки, без якої діяльність агропідприємства уявити складно. У нашій практиці траплялися випадки, коли задекларований на папері комбайн виявися лише горою металобрухту.
Коли due diligencе проведено, інвестору відомі усі переваги, недоліки та ризики бізнесу, який він збирається придбати. Якщо мінуси не є «смертельними», це зіграє на руку й покупцю, адже розуміючи реальну вартість об’єкту, можна буде поторгуватись щодо остаточної вартості.
Наступним кроком є структурування угоди, і цим етапом також не слід нехтувати чи недооцінювати його. Придбати бізнес нашвидкуруч неможливо, тому доцільним є укладення сторонами договору про структуру угоди, який дає змогу закріпити, зокрема, спосіб продажу, будь то придбання цілісного майнового комплексу чи корпоративних прав, адже кожен з них може мати свої нюанси. У договорі про структуру угоди необхідно визначити мету укладення угоди, права та обов’язки сторін, ціну, порядок розрахунків, строки, порядок переходу прав від продавця до покупця, підписання документів, розподіл витрат, управління ризиками – способи їх усунення чи, принаймні, мінімізації, умови дотримання конфіденційності тощо.
У нашій практиці був випадок надання юридичної допомоги інвестору, який був кредитором підприємства-боржника. Спеціалістами нашої компанії було розроблено механізм придбання права власності на нерухоме майно підприємства під час проведення процедури санації. Ми підготували покроковий алгоритм, який визначав етапи отримання прав на землю. Ускладнювало ситуацію те, що під об’єкт нерухомості не було виділено земельну ділянку, а набуття права власності на нерухомість, як відомо, неможливе без прив’язки до земельної ділянки та її кадастрового номера. При вирішенні таких складних та комплексних питань договір про структуру угоди допомагає у вирішенні стратегічних та тактичних аспектів.
Крім того, у договорі про структуру угоди можна зобов’язати продавця виконати ряд дій для часткового усунення недоліків об’єкту інвестування. Наприклад, можна закріпити його обов’язок погасити кредиторську заборгованість або ж, принаймні, її частину. Ще одним питанням, яке не завадило б врегулювати на даному етапі, є необхідність вивільнення працівників. За результатами due diligencе покупець може вирішити звільнити всіх або більшу частину штатних робітників. Проте якщо він займеться цим після укладення угоди, швидше за все, це викличе обурення людей. Тож буде набагато легше, якщо цим процесом займеться продавець. Звісно, у такій ситуації він може надати власного юриста для допомоги у врегулювання правових питань.
Що стосується самої угоди, то тут варто приділити особливу увагу формуванню механізму розрахунків. Гроші зазвичай найкраще мотивують людей, особливо, якщо є загроза їх недоотримати. Відтак, можна врегулювати питання розрахунків наступним чином. Скажімо, близько 90% покупець сплачує відразу, а потім проводить повторний аудит, особливо техніки, яка була набута у власність. Важливим є і питання проведення своєчасних реєстраційних дій для переоформлення прав власності на інвестора. У разі виявлення будь-яких недоліків чи недостач за рахунок решти суми покупець їх усуває. Якщо ж усе в нормі, 10%, які залишились, сплачуються продавцю.
Тож обравши об’єкт інвестування та провівши переговори з продавцем, необхідно детально все перевірити. Після цього на основі прийнятого рішення слід укласти договір про структуру угоди, поетапне виконання умов якого дозволить завершити угоду та придбати об’єкт без суттєвих проблем. При придбанні діючого бізнесу головне – діяти поступово та виважено. У разі, якщо крок за кроком, послідовно йти до своєї мети, ніщо не стане на заваді.