В умовах цифрової глобалізації проблема захисту українського контенту стає більш виразною, оскільки творчі продукти досить легко та стрімко розповсюджуються на просторах інтернету. Саме це породжує нові виклики в контексті захисту авторського права. Піратство — незаконне використання об’єктів авторського права та об’єктів суміжних прав з метою отримання прибутку, є розповсюдженою практикою. З огляду на це, питання міжнародного правового регулювання та механізмів захисту авторських прав на цифрових платформах є надзвичайно важливим в сучасних реаліях.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Міжнародними договорами в сфері захисту прав інтелектуальної власності є Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів 1986 р., Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, TRIPS) та Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) з авторського права (1996), які були ратифіковані Україною.
Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів 1986 р. є основним міжнародним договором у сфері захисту авторських прав [1]. Конвенція встановлює три принципи, які визначають базові заходи охорони авторських прав. Наприклад, закріпленню в положеннях підлягає принцип національного режиму. Його значення полягає в тому, що іноземні твори отримують той самий рівень захисту, що й національні. Відповідно український контент в державі, яка є учасницею Конвенції, охороняється так само, як будь-який інший контент в цій самій державі, що випливає з принципу національного режиму. Принцип автоматичної охорони гарантує, що власнику українського контенту, зокрема, отримує правову охорону відразу за фактом створення такого контенту без необхідності вживати інших додаткових дій. Реалізація захисту авторських прав не залежить від того, чи надається відповідна охорона творам в країні їх походження - принцип незалежності.
Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, TRIPS) [2] визначає основною метою захист об’єктів прав інтелектуальної власності. Згідно з частиною II Угоди серед об’єктів визначається авторське право та суміжні права, до яких відноситься і український контент. Угода TRIPS зобов’язує держав-членів, серед яких є Україна, створювати та гарантувати необхідні заходи захисту об’єктів прав інтелектуальної власності за допомогою національних законодавств.
Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) з авторського права 1996 р. [3] доповнює Бернську конвенцію та враховує потреби цифрової епохи. Він розширює права авторів на розповсюдження та публічне сповіщення творів, а також запроваджує захист від обходу технічних засобів охорони авторських прав (водяні знаки, цифрові підписи, паролі для доступу до контенту, механізми для перешкоджання створенню несанкціонованих копій) і системи управління правами (визначення обсягу прав користувачів щодо взаємодії з контентом, наприклад, редагування, копіювання, передача тощо).
В контексті захисту авторських прав у США був прийнятий Закон про захист авторських прав у цифрову епоху (Digital Millennium Copyright Act, DMCA) [4], у 1998 р. Основною метою DMCA є захист авторських прав в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій. Дія DMCA поширюється на весь контент, в тому числі і український, який опублікований на американських платформах, наприклад, YouTube, Instagram, Facebook. DMCA надає власникам творів право відстежувати незаконне використання їх контенту та вимагати від платформи видалення конкретних матеріалів. Платформи не зобов’язані автоматично видаляти контент після скарги. Закон передбачає, що якщо платформа хоче уникнути відповідальності за дії користувачів, вона має оперативно видалити або заблокувати доступ до контенту після отримання вірогідного повідомлення про порушення авторських прав. Проте видалення контенту платформою є проміжним механізмом реагування, та жодним чином не замінює механізм судового оскарження. Крім того, інтернет-провайдери і платформи, згідно з положеннями DMCA, не несуть відповідальність за незаконне використання та розповсюдження об’єктів авторського права, якщо вони діють згідно з вимогами DMCA. Важливим є те, що інтернет-провайдери дозволяють розміщення матеріалів в інтернеті, але не контролюють їх змістове наповнення. Таким чином, інтернет-провайдер є «нейтральним» посередником між власником твору та порушником авторського права на цей твір.
Для подання скарги необхідно сформувати скаргу з дотриманням вимог DMCA та надати відповідні докази незаконного використання матеріалів. Крім цього, варто фіксувати всі спроби вирішення проблеми перед подачею скарги — наприклад, намагання зв’язатися з порушником до моменту подання скарги.
Відповідач за DMCA-скаргою, якщо він вважає контент правомірним та розміщеним на платформі без порушень авторського права, може подати зустрічну скаргу. Відповідач має надати докази того, що контент був видалений або заблокований помилково та безпідставно.
Практика показує, що право подати скаргу за DMCA має будь-хто — це означає, що скаржник і відповідач можуть зловживати оскарженням законності використання конкретного контенту. Зі сторони відповідачів дуже часто як захист використовується концепція fair use (з англ. «добросовісне використання»), навіть у ситуаціях, де фактично умови fair use не виконуються. Fair use — це концепція, яка дозволяє використання твору без згоди правовласника для цілей коментування, критики, новин, викладання, наукових чи дослідницьких цілей. Однак важливо зазначити, що fair use зазвичай не застосовується до комерційного використання, і саме цим доволі часто зловживають правопорушники, оскільки користувачі намагаються приховати порушення під виглядом дозволеного використання, хоча фактично переслідують прибуткову мету. Єдиним механізмом запобігання зловживань є необхідність надання якомога детальної інформації, яка може підтвердити наявність порушення авторського права.
З огляду на вищевикладене слідує, що якщо український контент, розміщений на американських платформах, як-от YouTube, Google, Facebook тощо, використовується з порушеннями законодавства щодо захисту об’єктів прав інтелектуальної власності, то власники такого контенту можуть подати скаргу до відповідної платформи, згідно з вимогами DMCA.
Досить багато країн доповнюють власне законодавство положеннями з захисту прав інтелектуальної власності, які є подібними до тих, які викладені в DMCA. Проте проблемою є те, що дія DMCA розповсюджується виключно на платформи, які підпадають під юрисдикцію американських компаній. Тобто DMCA є неефективним проти піратських сайтів, розташованих у країнах, які не підпадають під юрисдикцію американського законодавства про авторське право. Сучасна аналітика дозволяє виокремити 10 країн, які ігнорують DMCA. До переліку таких країн входить росія, Болгарія, Румунія, Кіпр, Люксембург, Гонконг, Швейцарія, Нідерланди, Малайзія та Сінгапур [5]. Відповідно, власники авторських прав у названих державах можуть стикатися з труднощами у забезпеченні дотримання своїх прав та змушені шукати альтернативні юридичні та не лише шляхи для боротьби з порушеннями.
Іншим дієвим інструментом для захисту авторських прав на контент є система Content ID [6] щодо контенту, розміщеного на платформі YouTube. Всі відео, які завантажуються на YouTube, піддаються автоматичній перевірці для виявлення збігів з захищеним авторським правом контентом. Для аналізу матеріалів використовуються бази даних з зібраним аудіо- та відеофайлами, зі заздалегідь наданим доступом до них від власників авторських прав. Проте слід зазначити, що Content ID є доступним тільки для масштабних організацій та компаній, які працюють з великою кількістю контенту. Тому коли користувач YouTube подає заяву на підключення до системи Content ID, він має пройти перевірку на наявність потреб здійснювати управління авторськими правами як компанія або організація.
В тому разі, якщо Content ID виявила збіг, за замовчуванням генерується заявка з інформацією про виявлені збіги в аналізованому контенті. Спочатку власник авторських прав повідомляється про використання матеріалів особами, які не мають на це прав. Повідомлена особа може вимагати блокування відео або монетизацію. В останньому варіанті монетизація здійснюватиметься або частково, або повністю на користь правовласника. Також можливою є опція отримання аналітичних даних з інформацією про поведінкові фактори різних груп користувачів після взаємодії з контентом.
Основною проблемою є те, що система покладається виключно на автоматичну ідентифікацію контенту. Такий механізм не передбачає участі людини на етапі первинної перевірки, що призводить до значної кількості помилкових збігів. Результатом є ситуації, коли законний контент ідентифікується як такий, що порушує авторське право, що особливо часто трапляється у випадках використання матеріалів із відкритих або ліцензованих бібліотек. Це створює сприятливе середовище для зловживань, оскільки система не вимагає підтвердження фактичного володіння авторськими правами з боку тих, хто подає зразки до бази Content ID. Такий підхід дозволяє третім особам реєструвати чужий контент як свій.
Обидві системи, як Content ID, так і DMCA, є ефективними на практиці, але мають суттєві відмінності в аспекті реалізації їх функцій. Варто розглянути основні переваги та недоліки кожної із систем як способу захисту авторських прав.
До переваг Content ID можна віднести:
- Автоматичне подання скарги. Заява Content ID формується автоматично після проведення аналізу та виявлення збігів. Фактично, єдиною активною дією від правовласника є обрання типу санкції — блокування відео, накладення монетизації чи надання доступу до аналітичних даних.
- Можливість подання контр-скарги. Особа може оскаржити заяву Content ID, яка стосувалася його публікацій. Для цього необхідно підтвердити, що користувач має всі необхідні права на матеріали, які містяться у відео. Вагомим аргументом при оскарженні є ствердження використання матеріалів у такий спосіб, який не підпадає під захист авторських прав. Також допускається апелювання до помилкового отримання заяви.
Проте на практиці користувачі зіштовхуються з наступними недоліками:
- Прийняття рішення стосовно результатів оскарження початковим заявником. Оскарження адресується безпосередньо самому заявнику і, відповідно, він приймає подальші рішення по скарзі. Відповідно ризики суб’єктивної та упередженої оцінки обставин справи доволі високі.
- Автоматичне блокування без врахувань специфіки контенту. Content ID може не враховувати специфіку українського контенту, що призводить до хибних блокувань.
- Розгляд оскарження заяви може тривати до 30 днів. Під час оскарження заяви Content ID заявник зобов’язаний розглянути зустрічну скаргу протягом 30 днів та відхилити заявку, поновити її або взагалі надіслати на видалення відео. Якщо скаржник не відповідає, дія заявки припиняється. Тривалість розгляду оскаржень наносить репутаційні та фінансові збитки авторам.
З переваг системи захисту DMCA можна виділити наступні:
- Самостійне відстеження використання контенту його правовласником, що унеможливлює автоматичне блокування матеріалів.
- Наявність механізму оскарження. Контрскарга DMCA вимагає зазначення того, що особа вважає розміщення контенту повністю правомірним, проте, на відміну від Content ID, заява адресується не до первісного заявника, а до інтернет-провайдера або вебсайту. DMCA не передбачає обмежень для скаржників, тобто заяву може подати будь-який користувач.
Серед недоліків слід виокремити:
- «Ручна» подача скарги з необхідністю самостійного збору та долучення доказів щодо порушень авторських прав. Особа, яка володіє авторськими правами на певний контент, має самостійно відстежувати його використання. Якщо авторські права були порушені, то скаржник самостійно формує заяву з описом обставин, суті порушення, долученням доказів.
- Відсутність обмежень щодо скаржників, що призводить до зловживання.
- Наявність ризику затягування винесення остаточного результату після оскарження первісної заяви. У відповідь на заяву DMCA можна подати скаргу до інтернет-провайдера або вебсайту, після чого вони повідомляють первісного заявника про те, що відновлять контент або розблокують його, якщо заявник не звернеться до суду з позовом. Отже, навіть якщо справа в суді буде вирішена на користь відповідача, це значно продовжить період блокування, під яким перебував контент протягом судового розгляду.
В умовах глобалізації медіа простору українські автори все інтенсивніше інтегрується у світову інформаційну арену. Проте така присутність супроводжується численними викликами, які пов’язані із захистом авторських прав та гарантуванням безпеки цифрового контенту. Варто зазначити, що ця проблематика набула більшої актуальності в умовах російсько-української війни, оскільки цифрові платформи стали не лише засобами комунікації, а й аренами інформаційного протистояння. Причиною цього є, зокрема, недосконалістю або, взагалі, відсутність механізмів контролю з боку цифрових платформ. Особливо гострим є використання контенту українських авторів на сторонніх ресурсах, які знаходяться під юрисдикцією тих держав, законодавство яких не передбачає достатніх способів реалізації правового захисту матеріалів від піратства та копіювання.
З огляду на те, що зберігається практика зловживання механізмами блокування контенту, особливо в умовах повномасштабної війни, українські автори можуть зіткнутися з масовими, цілеспрямованими атаками на свої публікації. У таких умовах оскарження кожної заяви стає надзвичайно складним і повільним процесом. Для того, щоб уникнути цих проблем і забезпечити швидке вирішення конфліктів без серйозних наслідків для сторін, наступним кроком у розвитку цифрового захисту контенту має стати запровадження спрощеної форми подання скарг для авторів, які вже мають підтверджене авторство, скорочення термінів розгляду заяв і введення санкцій проти тих, хто зловживає подачею безпідставних скарг. Така система дозволить оперативно реагувати на порушення прав, захищати матеріали від несанкціонованого використання та знизити ризики зловживань.
Використані джерела:
[1] Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів 1986 р. - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_051#Text
[2] Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/981_018#Text
[3] Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) з авторського права 1996 р. - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_770#Text
[4] Закон про захист авторських прав у цифрову епоху 1998 р. - https://www.congress.gov/105/plaws/publ304/PLAW-105publ304.pdf
[5] “10 countries that ignore DMCA” - https://bytescare.com/blog/countries-that-ignore-dmca?utm_source=chatgpt.com
[6] “Як працює система Content ID?” - https://support.google.com/youtube/answer/2797370?hl=uk