Поширення використання мережі Інтернет в діяльності фізичних і юридичних осіб призвело до актуалізації проблеми захисту прав інтелектуальної власності на об’єкти творчої, інтелектуальної діяльності. Нині будь-яка особа, що має в розпорядженні цікавий матеріал і бажає його розмістити, може зробити це як на відомих інтернет-ресурсах, так і створюючи свій сайт, блог. Якщо ж із розміщенням проблем не виникає, то з походженням матеріалу – скрізь і всюди. Виходячи з цього постає питання: які можливості захисту своєї інформації мають пересічний громадянин та юридична особа в 95% неконтрольованому інтернет-просторі України? Відомі різні методи – від складних, а саме: використання різного роду скриптів, що обмежують певні функції пристроїв, за допомогою яких, власне, і потрапляють люди на сайт, до найбанальніших, як-то копірайти і застереження законодавства. Але всі вони не є досить ефективними в суспільстві, в якому дитина ще не ходить до школи, а комп’ютер знає як свої п’ять пальців. Уже сформувалася маса методів і способів для викачування інформації звідти, звідки її практично неможливо витягнути.
Отже, поширення інформації в мережі Інтернет регулюють такі основні нормативно-правові акти: Конституція України, Цивільний кодекс, Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», Закон України «Про інформацію», закони України «Про авторське право і суміжні права», «Про телекомунікації», постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг». Жоден із перелічених нормативно-правових актів не має визначення веб-сайту, хоча це єдиний інструмент – носій інформації в Інтернеті. Момент копіювання інформації із веб-сторінок починається з моменту переходу за посиланням, воно здійснюється до оперативної пам’яті комп’ютера, до тимчасових файлів браузеру та до тимчасових файлів мережі. Загалом усі об’єкти права власності, перелічені в ст. 420 Цивільного кодексу України з моменту розміщення, чи то текст, чи картинка, фоно-, відеограма, програми або їх поєднання в межах однієї веб-сторінки, є єдиним об’єктом інтелектуальної власності, що слід було б закріпити законодавчо, але знову ж таки, як казав перший Президент України Леонід Кравчук, «маємо те, що маємо».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Отож, коли йдеться про захист об’єктів інтелектуальної власності в Інтернеті, треба говорити про захист веб-сторінки не як носія інформації, а саме як самостійного об’єкта інтелектуальної власності. Але як уже зазначалося вище, способи захищення інформації існують різні, різної складності й виду. Одним із дієвих способів, який широко використовується адміністраціями іноземних веб-сайтів, але на пострадянському просторі майже не застосовується, є технологія прихованого тексту.