Виконання гарантом свого зобов’язання перед бенефіціаром (кредитором) є підставою для виникнення права регресу до принципала (боржника) у розмірі сплаченої гарантійної суми.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Разом з тим, доволі часто гаранти не бажають забезпечувати зобов’язання принципала без відповідного на те забезпечення власних інтересів, оскільки надання банківських гарантій є однією з кредитних операцій банку. Звідси, як правило, банки вимагають надання під заставу майна, рівноцінного тій сумі, на яку видається банківська гарантія.
Одним зі способів забезпечення майнових інтересів банку, у разі виникнення регресної вимоги, є надання під заставу складських свідоцтв, як окремих видів цінних паперів.
Як відомо, складські свідоцтва є товаророзпорядчими цінними паперами, які посвідчують право власності на переданий до зберігання товар. Враховуючи те, що предметом договору зберігання на товарному складі, як правило, виступають речі, визначені родовими ознаками, то у своєму дослідженні ми будемо послуговуватися положеннями спеціальних законів України «Про сертифіковані товарні склади та прості й подвійні складські свідоцтва» і «Про зерно та ринок зерна в Україні».
Спочатку розглянемо відносини щодо застави простого складського свідоцтва. З метою забезпечення регресної вимоги шляхом застави простого складського свідоцтва, принципал спочатку повинен організувати зберігання майбутнього предмета застави на товарному складі та оформити це зберігання. Товарний склад видає йому просте складське свідоцтво на пред’явника (ч. 2 ст. 965 ЦК України). Необхідно застрахувати товар від ризиків випадкової загибелі або пошкодження (аналогічні положення містяться у ч. 7 ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»). Договір страхування варто укласти таким чином, щоб права вигодонабувача переходили разом з поступкою прав на просте складське свідоцтво. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 21 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості й подвійні складські свідоцтва», володілець простого складського свідоцтва може передати його в заставу. При цьому просте складське свідоцтво вилучається у поклажодавця і перебуває у володінні заставодержателя.
Підписання договору про надання гарантії повинно супроводжуватися укладанням договору про заставу простого складського свідоцтва. Зберігання заставленого складського свідоцтва може бути передано або безпосередньо банку-гаранту, або організовано шляхом розміщення на депозиті нотаріуса.
У своїх дослідженнях Е.А. Шикова зазначає, що можна виділити наступні важливі ознаки, які відрізняють заставу простого складського свідоцтва від звичайного договору застави:
1. Питання про фактичне зберігання предмета застави при звичайному договорі зберігання є досить непевним (за загальним правилом предмет застави залишається у заставодавця), оскільки заставодавець може розпорядитися предметом застави всупереч волі заставодержателя (кредитора). У випадку застави простих складських свідоцтв, заставодавець позбавляється права розпоряджатися та користуватися предметом застави, оскільки товаророзпорядчого документа у нього немає.
2. По-різному розподіляється відповідальність у випадку пошкодження або знищення предмета застави. При традиційній формі застави відповідальність за знищення чи пошкодження предмета застави буде нести виключно сам заставодавець, у випадку ж застави простого складського свідоцтва, ця відповідальність перекладається на товарний склад і страхову компанію.
3. Простота реалізації предмета застави. У випадку невиконання основного зобов'язання, забезпеченого заставою простого складського свідоцтва, стягнення буде звернене на предмет застави, представленого у вигляді вказаного товаророзпорядчого цінного паперу. Технічно на аукціоні набагато простіше продати «пакет» цінних паперів, ніж реальний товар, що виражений у відповідних товарних показниках.
4. Дискретний принцип реалізації предмета застави полягає у наступному. Якщо, відповідно до договору про заставу простих складських свідоцтв, повернення кредиту передбачено частинами протягом певного часу (часткова оплата за гарантією), то частинами можна також передбачити звільнення від обтяження правами застави й товару, повертаючи позичальникові пропорційну частину «пакету» простих складських свідоцтв. Це створює додаткові переваги для обох сторін договору застави.
Для того, щоб у принципала була можливість заставити подвійне складське свідоцтво, він також повинен (як і у випадку з простим складським свідоцтвом) організувати зберігання предмета застави на товарному складі, а сертифікований склад – здійснити його страхування, якщо інше не зазначено в договорі (ст. 15 Закону). Зауважимо, що якщо предметом зберігання та товарному складі є зерно, то договір страхування укладається в обов’язковому порядку, з покладанням витрат зі страхування на поклажодавця.
Принципал, володіючи подвійним складським свідоцтвом та страховкою на товар (що цілком доречно, а інколи – обов’язково), має право здійснити заставу такого цінного паперу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості й подвійні складські свідоцтва» подвійне складське свідоцтво складається з 2-х частин – складського свідоцтва та заставного свідоцтва (іменується варантом), які можуть бути відокремлені одне від одного. При підписані договору про надання гарантії, у якому погоджена умова про регресні права, застава товару, прийнятого на зберігання за подвійним складським свідоцтвом, згідно з ч. 3 ст. 14 Закону, виникає після відокремлення і передачі заставної частини складського свідоцтва (заставного свідоцтва) від заставодавця заставодержателю з моменту укладення відповідного договору застави.
Положеннями ч. 4 ст. 38 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» передбачено, що у разі отримання кредиту за заставним свідоцтвом, обидві частини подвійного складського свідоцтва на зерно повинні містити найменування і місцезнаходження юридичної особи, що видала кредит (надання гарантії є кредитною операцією банку – І.Л.), дату видачі й розмір кредиту, умови, на яких він виданий, і підпис уповноваженого працівника юридичної особи, завірений печаткою юридичної особи або нотаріально. Приписами ч.1 ст. 40 цього Закону передбачено, що складське та заставне свідоцтво можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами (індосаментами).
Таким чином, принципал повинен відділити варант від подвійного складського свідоцтва і передати його гаранту, зробивши на варанті перший передавальний надпис (індосамент), а на складських частинах – відмітку про суму отриманої гарантії, об’єм відповідальності, відповідно до договору про надання гарантії.
З моменту вчинення індосаменту на варанті та його передачі гаранту, останній стає держателем заставної частини подвійного складського свідоцтва, набуває права застави на товар, який переданий на зберігання. Втім, якщо складські частини подвійного складського свідоцтва залишилися у принципала, то останній має право розпорядитися предметом застави. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості й подвійні складські свідоцтва» склад зобов'язаний повернути товар лише у випадку пред’явлення обох частин подвійного складського свідоцтва. Зокрема, володілець складського свідоцтва, відділеного від заставного свідоцтва, вправі розпоряджатися товаром, але не може взяти його зі складу до моменту виконання зобов'язання, згідно з домовленістю про регресні права або припинення гарантії за іншими підставами (ч.1, 3 ст. 22 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості й подвійні складські свідоцтва»).
Проте, відповідно до приписів ч. 2 ст. 44 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але вніс суму боргу за ним (виконав регресну вимогу гаранта – І.Л.), зерновий склад видає зерно в обмін на складське свідоцтво та за умови надання разом з ним документа, що підтверджує сплату суми боргу за заставним свідоцтвом. У цьому разі зерновий склад, що видав зерно володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва та не вніс суми боргу за ним, несе відповідальність перед володільцем заставного свідоцтва за платіж усієї суми, забезпеченої за ним (ч. 3 ст. 44 цього ж Закону). Аналогічні приписи містяться також у ч. 2 ст. 966 ЦК України.
Вважаємо, що з метою убезпечення інтересів гаранта, складську частину подвійного складського свідоцтва можна помістити або на депозит нотаріуса, або організувати їх зберігання, наприклад, в індивідуальному банківському сейфі.
Проте, в будь-якому випадку, відповідальність за збереження предмета застави будуть нести товарний склад і страхова компанія, а не заставодавець, тому що товарний склад не вправі видати товар володільцю складської частини без належного підтвердження оплати боргу перед володільцем заставної частини, оскільки означене суперечитиме чинному законодавству.