У цій статті наведемо деякі міркування щодо перспективи використання показань свідків як доказів у господарському процесі. Зараз це питання обговорюється у професійному колі у зв’язку з підготовкою нового господарського процесуального кодексу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Одразу зауважимо, що ми є прихильниками ідеї використання показань свідків як доказів. Втім, цю ідею ми пропонуємо розглядати в контексті повного реформування інституту доказування.
Нашими опонентами є доволі велика партія, яка висловлюється проти цього джерела доказування. На нашу думку, широке поширення зазначеного підходу є наслідком формально-філософського погляду на право. Такий погляд на право відкидає будь-які інші міркування, окрім прописаної норми. Наслідком цього стала певна абсолютизація положень Цивільного та Господарського кодексів про обов’язкову письмову форму договорів у господарській сфері. Також поточна судова практика абсолютизувала заборону доказування договорів показаннями свідків. Останні стали якимось «опудалом» для багатьох юристів-господарників.
Звичайно, господарським судам стає доволі легко розглядати справи за принципом «немає папірця – немає факту». Звідси й швидкість розгляду справ. Але чи забезпечує такий підхід справедливість, добру суспільну політику та соціальні інтереси?
На наш погляд, для бізнесу протипоказане «Прокрустове ложе» у вигляді жорсткого формалізму. Це стримує творчість та господарську ініціативу, сповільнює цивільний оборот і залишає країну у хвості світової економіки.
Ми є прихильниками ідеї правового реалізму, яку сповідують, зокрема, найбільш прогресивні американські вчені-правники.
Ми вважаємо, що судочинство має, насамперед, поставити закон на службу суспільним інтересам та добрій політиці. Суди не повинні переслідувати мету «закон заради закону». Відповідно, господарські суди мають бути близькими з соціальними, економічними та технологічними реаліями бізнесу.
Реалії бізнесу доволі чітко сформулював один з американських правників-реалістів Артур Корбін, який зробив неоціненний внесок у теорію контрактів. За його поглядами, контракт – це реалізація розумних очікувань, які виникли внаслідок надання обіцянки. Розумність при цьому є виразом звичаїв і традицій.
Ми погоджуємось з поглядом пана Корбіна, що для вирішення договірного спору суддя, по-перше, має встановити намір сторін та умови обіцянки або угоди; по-друге, проаналізувати намір у світлі розумності; по-третє, застосувати правила, доктрини та принципи, щоб визначити, який спосіб захисту може бути запропонований. Найбільш важливим є те, щоб розумні очікування були захищеними.
Згідно з такою позицією, навіть якщо, наприклад, умова щодо ціни (яка є істотною) не зазначена в договорі, суд має встановити, чи мали сторони на меті бути зобов’язаними договором. Суд повинен намагатись «заповнити прогалини» в договорі, дивлячись на розумні умови, відповідні тому, про що сторони раніше домовлялись.
Ми також погоджуємось з поглядом Артура Корбіна, що суд, вирішуючи договірні спори, не має обмежуватись текстуальним змістом або «прямим значенням» умов договору. Наміри сторін необхідно визначати з того, що вони стверджують чи з їхньої поведінки, з їхнього попереднього досвіду співпраці або торгової практики, або інших релевантних обставин.
Наш багаторічний досвід підтверджує міркування вченого, що маючи велику швидкість та гнучкість,бізнес постійно виходить за межі звичних формальних моделей, які пропонують Цивільний або Господарський кодекси. Тексти договорів дуже часто (якщо не завжди) не відображають усього спектру взаємовідносин сторін.
У контексті наведених міркувань, заборона показань свідків як джерела доказів у господарському процесі є нерозумною. Це значно обмежує суддю в оцінці реальних обставин справи та, відповідно, радикально зменшує ймовірність правильного рішення.
Наші опоненти висувають заперечення, що використання показань свідків може обтяжити процес або зробити його предметом маніпуляції.
Втім, ці заперечення є несуттєвими. Суспільна важливість встановлення достеменної картини подій явно переважає за своїм значенням можливі складнощі виклику свідків. Крім того, повторимось, інститут допиту повинен бути частиною радикальної реформи всього інституту доказування. Зокрема, суддя має наділятися правом встановлювати порядок та строки надання доказів. Суддя повинен оцінювати необхідність допиту свідка, на якому наполягає сторона, і відхиляти прохання, якщо для нього немає підстав. Докази, надані з запізненням, мають відхилятись (пригадаємо, що зараз господарський процес має такий феномен, як майже необмежене в часі та обсязі право подавати докази). Необхідно надати більшої ваги фактам, які визнаються або прямо не заперечуються. Суддя повинен мати інструменти покарання за зловживання процесуальними правами, зокрема, у сфері виклику свідків. Потрібно встановити правила доказування негативних фактів. Також необхідні правила, коли суддя покладає тягар доказування на ту сторону, яка для цього має більше можливостей. Нарешті, має бути визначений стандарт доказування у господарських справах.
У контексті радикальної реформи інституту доказування в господарському процесі, покази свідків можуть та повинні слугувати важливим джерелом для встановлення обставин справи.