Питання стадій регулювання господарських відносин все більше набуває прикладного характеру в розрізі аналізу ризиків підприємницької діяльності та передумов їх виникнення, а також для розуміння, де потрібно посилити регуляторний вплив на учасників правовідносин, а де залишити можливість для саморегулювання.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Звичайно, у приватноправових відносинах переважає диспозитивне регулювання, але для забезпечення єдності правозастосування доцільним є застосування імперативного підходу. У сфері господарського права регулятор втручається у такі галузі як економічні закономірності, економічні спекуляції чи прорахунки тощо.
Чимала кількість наукових робіт була присвячена висвітленню проблематики стадій регулювання. Видатний російський правознавець Сергій Алєксєєв свого часу виділяв у процесі правового регулювання три послідовні стадії. Спершу, на його думку, відбувається формування і введення в дію юридичних норм, після чого у суб'єктів права виникають права та обов'язки, а завершується все реалізацією цих прав та обов'язків. Необов'язковою (факультативною) стадією він виділяв застосування права, коли компетентний владний орган (насамперед, суд) видає владний індивідуальний акт. Вразливим моментом під час такої стадії є те, що суб'єкти ігнорують основний нормативно-організаційний вплив.
Ольга Скакун (відомий український теоретик) зазначає, що правове регулювання полягає у діях держави для впорядкування суспільних відносин, їх охорони та розвитку за допомогою права і сукупності правових засобів. Ці дії характеризуються державно-владним характером, оскільки саме в юридичних нормах визначається міра можливої та належної поведінки, порушення якої несе за собою юридичну відповідальність. Я вважаю, що доцільно розрізняти регулювання і норми позитивного права, що слугують підставою виникнення реальних правовідносин. Така помилка є достатньо типовою в розумінні стадій регулювання правовідносин. Диспозиція правової норми вважається ідеалом побудови правовідносин, але реальні правовідносини можуть значно відрізнятися від цієї норми. До того ж участь у правовідносинах має певну мету і все потрібно підпорядкувати її досягненню.
Водночас представники наук адміністративного та господарського права виходять з розуміння державного регулювання як сукупності* правових методів, засобів і прийомів державного впливу на господарську діяльність. Ніна Саніахметова та Вадим Авер'янов певним чином інтерпретували це визначення. (* Термін «сукупність» не досить коректний. У лінгвістично-програмному (нейролінгвістичному) аспекті складається враження архаїчності регулювання цих правовідносин, а не системи, де дійсно є стратегія і тактика, відповідна на певному етапі розвитку економіки. Чи не тому в практиці переважає тактичне ручне управління?) Пані Саніахметова вбачає в державному регулюванні економіки вплив через встановлення державними органами правил з корегування господарської діяльності фізичних та юридичних осіб, підкріплених можливістю застосування правових санкцій у разі їх порушення. Пан Авер'янов зазначає про вплив на підприємницьку діяльність шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на забезпечення належних умов господарської діяльності фізичних та юридичних осіб, що підтримується можливістю застосування правових санкцій у разі порушення зазначених правил, а також на загальний благоустрій суспільних відносин у певній галузі економіки, що проводиться відповідно до вимог законодавства шляхом непрямого впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин, встановлення загальних правил, нормативів, стандартів щодо певного виду господарської діяльності, а також правових засад юридичної відповідальності за їх порушення, контролю за їх виконанням, створення та забезпечення ефективного функціонування фінансової та податкової систем, обмеження монополізму тощо.
Незважаючи на позитивні риси, як і попередники, вони страждають змішуванням позитивного права та його приписів з реальним станом упорядкування відносин і притаманною підприємництву ініціативою, самостійністю та ризиком. Тому потрібно привернути увагу науковців до цієї проблематики та сформулювати можливий напрямок посилення правового регуляторного впливу на поведінку учасників господарських правовідносин через прагматичне бачення стадій правового регулювання господарських правовідносин.
На поняттєвому рівні «стадія» розглядається як певний момент у розвитку чогось, що має свої якісні особливості (складова чи етап якогось процесу). В цьому контексті — регулювання господарських правовідносин, що охоплює притаманні йому дії (зміст) та порядок (форму) їх здійснення. Здебільшого, стадійний підхід стосується процедурної складової та організації правовідносин. Проте він охоплює також матеріально правову складову.
Через наявність однакових підходів до категорії «правовідносини» їх суть поширюється на похідні категорії (в тому числі на господарські правовідносини). Єдине, що може спростити чи ускладнити розуміння стадій правового регулювання та їх змісту, це розуміння елементів правовідносин: класичні три (об'єкт, суб'єкт і зміст) чи більше (норма права та підстави їх виникнення). В будь-якому випадку є спільні елементи, що зумовлює наявність спільних підходів до впливу на правовідносини (зокрема, їх учасників).
Правовідносини виникають у людському суспільстві та пов'язані з такими категоріями як свідомість, воля та волевиявлення. Свідомість передбачає оцінку мети вступу у правовідносини, їхніх наслідків та форми волевиявлення. Мова йде про підстави для виникнення, зміни та припинення господарських правовідносин, а саме про юридичні факти, де стадій значно менше і правовідносини не надто ускладнені, або про юридичні склади (прості чи накопичувальні).
Звісно, якщо господарські правовідносини започатковані на диспозитивних нормах, то в будь-якому випадку вони повинні охоплюватися стадією з отримання дозволів як передумови для виникнення правовідносин і мірилами змісту (зокрема, ліцензійні умови здійснення господарської діяльності). З огляду на комплексність регулювання господарських правовідносин, багато з них мають свої наслідки, які виходять за межі правовідносин, але є похідними від них (статистичні, податкові тощо).
Зважаючи на зазначене, можна виділити такі стадії цих правовідносин:
• Доправовідносна чи оціночна, на якій майбутні учасники господарських правовідносин на професійному рівні можуть змоделювати форму волевиявлення до вступу в ці правовідносини (проводять маркетингові дослідження, складають бізнес-план тощо) та форму їх здійснення, а також оцінюють можливі ризики та наслідки вступу в правовідносини. Тому надається певна правова форма і формується підстава виникнення правовідносини (елементи накопичувального юридичного складу). Інколи для їх здійснення слід вступити в інші правовідносини (інвестиційні, легалізуватися, інформаційні).
• Праворегуляторна стадія полягає в необхідності підігнати майбутні правовідносини під правове регулювання, що зумовлене дуалізмом приватного права та розбіжностями в актах чинного законодавства. Прийняттям актів регулювання господарської діяльності законодавець чи інший нормотворчий орган виписує для майбутніх учасників ідеальну і безконфліктну для господарського правопорядку диспозицію норми права. Надалі з неї виходять суб'єкти господарювання, контролюючі органи та суд у разі виникнення спору. Правотворча стадія надає можливість сформувати волевиявлення, а у разі потреби ініціювати необхідні зміни та доповнення у чинне законодавство, оцінити можливі наслідки. Така стадія є важливою у процесі формулювання мети та розробки завдань наукового дослідження, де встановлюються вразливі положення чинного законодавства, проводиться порівняння з аналогами, розробляються пропозиції, з'ясовуються наслідки їх впровадження для врегулювання цих правовідносин та системи права загалом. Невиважені кон'юнктурні зміни, що вносяться в чинне законодавство, більше шкодять, ніж покращують регуляторний вплив норм господарського права. Прикладів тому чимало.
• Правонабувна стадія є початком виникнення господарських правовідносин. Тут слід зважати, що господарські правовідносини мають тривалі наслідки економічного та організаційного спрямування. Вони формалізуються поопераційно, відповідно до вимог про бухгалтерський облік, форми учинення правочинів, проведення безготівкових розрахунків, форм надання інформації тощо.
• Стадія правоздійснення, де управнений суб'єкт здійснює належні йому суб'єктивні права самостійно чи за допомогою трансдієздатних осіб (здебільшого професіоналів, менеджерів, юристів). Таке здійснення може бути просте при простих формах господарювання та ускладнене. Зокрема, господарські товариства передбачають низку правовідносин, права в яких здійснюються лише на основі кваліфікованого рішення колегіального органу суб'єкта господарювання.
• Правозахисна стадія правовідносин є порівняно автономною і виникає внаслідок загрози порушення прав суб'єктів господарської діяльності чи наявності фактів їх порушення. Вона передбачає претензійний, медіативний та судовий порядки врегулювання розбіжностей і спорів між учасниками господарських правовідносин. Судовий порядок пов'язаний із застосуванням примусу до порушника у встановленому законом порядку.
• Постправовідносна стадія господарських правовідносин, яка проявляється у проведенні річних звітних зборів, на яких керівництво суб'єкта господарювання складає звіт про проведену роботу та аналізує причини недосягнення планових показників, затвердження заходів з подолання негативних явищ, складання звітів (зокрема, статистичного податкового тощо). Сумарно за наслідками вступу у правовідносини та виконання зобов'язань встановлюється розмір винагороди, відрахування на реінвестиції та ін.
На мою думку, такий підхід є доволі виваженим та змістовним для господарювання.