Реєстрація в Парламенті проєкту закону «Про внесення змін і доповнень до деяких законів України з метою вдосконалення цивільного законодавства» №2635 від 19.12.2019 р., який передбачає, зокрема, скасування Господарського кодексу України, повернула нас до дискусій початку 2000‑х років, коли було прийняте значною мірою політичне рішення про прийняття Цивільного кодексу України не інакше як разом з Господарським кодексом. При цьому на вимогу прибічників ГК України з ЦК України було вилучено цілу низку норм, що стосувалися підприємницької діяльності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Позиція вітчизняних цивілістів завжди була цілком визначеною та однозначною: немає потреби в існуванні ГК України в його нинішньому вигляді, оскільки він не сучасний, цементує радянські засади регулювання та управління діяльністю суб'єктів господарювання, значною мірою дублює положення інших законодавчих актів, у багатьох питаннях суперечить положенням ЦК України, що матиме негативні наслідки для нормативного регулювання господарської діяльності. Правозастосовча та судова практика підтвердила висловлені цивілістами перестороги паралельного існування двох кодексів, які регулюють одні й ті самі відносини.
В сучасних умовах ніхто не заперечує наявність потреби в державному регулюванні економіки, яким опікується господарське право, про що свідчать перші глави ГК України. Навіть у найбільш ліберальних юрисдикціях існує таке регулювання через об'єктивну потребу. Воно здійснюється на основі ієрархічного методу влади-підпорядкування, субординації через владно-імперативні приписи.
Не вдаючись до теоретичної дискусії стосовно того, чи є господарське право галуззю права, чи галуззю законодавства, все ж таки варто зазначити, що в господарське право, побудоване переважно на адміністративних засадах влади-підпорядкування, жодним чином не «вписуються» горизонтальні відносини суб'єктів господарювання, побудовані на засадах автономності, рівноправності, координації, регулювання яких зазвичай здійснюється через диспозитивні приписи.
Наявність паралельного регулювання ЦК України та ГК України однакових за правовою природою приватних відносин є недоцільним. Від того, що зобов'язання названі в ГК України господарськими зобов'язаннями, а штрафні санкції — господарськими санкціями, їх правова природа не змінилася. Вони все одно залишаються зобов'язальними відносинами кредитора і боржника — двох автономних рівноправних суб'єктів.
Дискусія щодо ГК зачіпає питання дуалізму права. Останнє являє собою не тільки поділ права на публічне та приватне, але й поділ приватного права на норми цивільного права та комерційного (торговельного) права, на противагу монізму, коли норми, які регулюють комерційний обіг, є частиною єдиного цивільного права. Сьогодні комерційні (торговельні) кодекси діють в багатьох державах системи континентального права (Франція, Бельгія, Іспанія, Німеччина, Польща, Чехія). В багатьох з них такий поділ джерел приватного права склався історично, внаслідок дії низки соціально-політичних чинників.
Водночас в Європі існує тенденція відмови від дуалізму приватного права, що характерно також для країн, де він зародився. Зокрема, від нього відмовилися в Італії (1942 р.). ЦК Швейцарії (1907 р.) включає положення, що регулюють відносини між комерсантами. Відповідні зміни відбулися в Нідерландах, які надали європейським країнам приклад новітньої кодифікації цивільного законодавства. ЦК Нідерландів (1992 р.) за своєю концепцією продовжує тенденцію, яка застосовувалася в першій половині минулого століття до кодифікації, що полягає у відмові від дуалізму приватного права. Схожа ситуація характерна для ЦК Квебеку (1991 р.). При цьому як у країнах, для яких характерним є дуалізм приватного права, так і в країнах, для яких він нехарактерний, існує низка спеціальних законів, що регулюють комерційні відносини за межами кодифікованих законодавчих актів.
На нашу думку, сфера державного регулювання економіки є достатньо широкою. Зокрема, це відносини в галузях державної реєстрації, ліцензування, стандартизації, сертифікації, квотування, тарифікації; забезпечення нагляду, контролю та безпеки виробництва; антимонопольне законодавство; регулювання товарних ринків, ринків капіталу й цінних паперів, ринку фінансових послуг; регулювання процедур банкрутства та інші напрямки, які потребують застосування владно-імперативних методів регулювання.
Водночас варто визнати, що до сфери господарського права не може бути віднесене переважно диспозитивне регулювання горизонтальних зобов'язальних, корпоративних та інших відносин, які побудовані на засадах автономності та рівноправності суб'єктів таких відносин. Вважаємо, що повноцінне правове регулювання комерційних відносин не потребує ГК України, враховуючи дуже широку та неоднорідну сферу його регулювання. Найбільш оптимальним шляхом розвитку такого регулювання є не кодифікація, а розробка спеціальних законодавчих актів, присвячених правовому регулюванню окремих напрямків державного регулювання економіки та комерційної діяльності, включаючи їх адміністративну складову.
Загалом, висловлена позиція дозволяє підтримати проєкт, що передбачає скасування ГК України. Однак очевидною є необхідність розробки та прийняття закону, в якому були б визначені основні засади державного регулювання економіки та управління державним сектором економіки України. Окрім того, доцільним видається прийняття закону про юридичні особи публічного права.