«Варто чи ні?» – слова відомої пісні, які все частіше вживаються в розмовах про скасування Господарського кодексу України. Рано чи пізно ця дилема постане й перед народними обранцями, які вирішуватимуть питання про його існування. То все ж таки, чи варто залишати кодекс? Спробуємо розібратися.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Темна сторона регулювання
Висвітлення мінусів Господарського кодексу України (далі – ГК) в юридичній спільноті відбувається частіше, ніж прагнення відстояти його честь. Однією з найбільших проблем називають те, що він містить положення, які дублюють інші нормативні акти або за своїм змістом суперечать їм. Прикладом цього слугує визначення недійсності зобов’язання в ГК поряд з поняттям «недійсність правочину» в Цивільному кодексі України. Таких недоліків маса, і їх необхідно виправляти. Це реальна проблема ГК, проте вирішувати її шляхом його скасування – передчасно. Дубльовані норми можна прибрати, внісши відповідні зміни. При чому такі зміни не мають стосуватися виключно ГК. Якщо відносини, які регламентуються дубльованими нормами, мають суто господарський характер, то їх необхідно залишити в ГК, прибравши їх з інших нормативних актів та імплементувавши в них посилання саме на Господарський кодекс, як на основний закон у сфері господарювання, чим підкреслити його значення на арені регуляторів.
Куди не глянь, натрапиш у ГК на посилання до інших нормативних актів. У ньому безліч альтернативності та невпевненості, що дає підстави говорити про його другорядність та похідну природу. При цьому, судячи з положень ГК (Розділ V) та інших Законів («Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», «Про державний матеріальний резерв», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»), господарська відповідальність вважається самостійним видом юридичної відповідальності. Додамо сюди ще й систему господарських судів, і в результаті маємо господарське право – окрему галузь права, яка має власні особливості та специфіку, а тому є самостійною, хоч і спорідненою з цивільним правом. ГК при цьому виступає в ролі молодшого брата: він менший, не такий сильний як ЦК та в багатьох речах від нього залежний, проте теоретично – самостійний та повноправний.
Заступник Міністра юстиції України Сергій Пєтухов заявляє, що ГК передбачає надто обтяжливі процедури й не відповідає реаліям комерційних відносин. Представник створеного при Мінекономрозвитку Офісу дерегуляції Олександр Бевз запевняє, що частина кодексу, яка регулює окремі галузі бізнесу, зокрема будівництво та зовнішньоекономічну діяльність, не відповідає потребам регулювання. На мою думку, такі проблеми не можна пов’язувати виключно з існуванням ГК, адже вся регуляторна політика нашої країни потребує дієвого упорядкування своїх норм. Так, змінюючи перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, реформатори забувають впорядковувати підзаконне регулювання цих питань, а змінивши порядок реєстрації юридичних осіб, забули скасувати необхідність подачі свідоцтва про реєстрацію для здійснення різних юридичних процедур. Дійсно, Господарський кодекс певною мірою не відповідає економічним реаліям сьогодення, проте поряд з ним цим же реаліям не відповідають й інші законодавчі акти.
Уряд України однозначно запевняє, що обрав напрямок дерегуляції бізнесу. В той же час, представники Міністерства юстиції стверджують, що ГК потрібно скасувати, адже він не має необхідного регуляторного впливу. І дійсно, це більше його мінус ніж плюс, адже надмірна диспозитивність відображається на можливості застосувати необхідний вплив на господарські процеси. З іншого боку, надмірний формалізм не кращим чином вплине на самих учасників господарських відносин, загнавши їх у вузькі рамки. Про дієвість Господарського кодексу та його регуляторний вплив стверджувати можна буде уже зовсім скоро, після оприлюднення результатів його постатейного аналізу групою, спеціально створеною у складі все того ж Мін’юсту.
Також, одним з недоліків ГК є й те, що багато його термінів не відповідають світовим тенденціям. Безперечно, їх треба замінювати, і це буде вагомим кроком для залучення іноземних інвестицій. Для нашого ж підприємця така заміна не є нагальною чи принциповою. Згадаймо хоча б європейські стандарти, запроваджуючи які ми відмовились від слова «хабар», замінивши його на поняття «неправомірна вигода». Попри це, для пересічного українця хабар завжди буде хабаром, як би ти його не називав.
Звичайно, інвестору важко пояснити, чому у всьому світі діє франчайзинг, а в Україні – комерційна концесія. Йому не зрозуміти, чому всюди займаються міжнародною торгівлею, а в Україні – зовнішньоекономічною діяльністю. Однак головне, щоб Україна була цікавою для таких інвесторів, а для цього потрібно змінювати не лише назви, а й саму суть державного регулювання господарських відносин.
50 відтінків радянського
Питання доцільності існування Господарського кодексу розглядалось ще до його прийняття. Однак у той час українська спільнота ще не мала такого яскраво вираженого бажання стати на шлях європейських інтеграційних процесів. Особливого загострення тема скасування ГК зазнала у зв'язку з укладенням асоціативних Угод України з ЄС та поступовою модернізацією українського законодавства і намаганням привести його у відповідність до європейських стандартів.
Ініціатори скасування запевняють, що у жодній іншій країні немає документа, який би за змістом відповідав нашому Господарському кодексу. Обговорюючи його недоліки, згадують про радянський присмак, який знаходить своє відображення у незрозумілих для Європи правових режимах відання чи управління, у впливі держави на планування економіки або інших комуністичних рудиментах.
Дійсно, у кодексі знайшли своє місце застарілі радянські норми й концепції. Аналогічні відгуки минулого присутні у різних галузях українського законодавства. Вони – це хвороба, яка свого часу пробралась у державницький організм нашої країни. Однак усі ж знають, що перш за все усуваються симптоми, а вже потім, у випадку марного лікування, ампутується хворий орган. Тому, я переконаний, що скасування ГК – це крайній захід, перед яким спершу потрібно спробувати змінити механізм регулювання господарських відносин, прибравши усі хворобливі норми та замінивши їх новими, прогресивними та «здоровими» правилами ведення бізнесу. До того ж усі економічні та правові наслідки скасування ГК ще ніхто детально не досліджував.
Світла сторона
Основним позитивним моментом чинного ГК називають те, що він регулює низку правовідносин, які не регулюються ні Цивільним кодексом України, ні іншими законодавчими актами (наприклад, господарювання підприємств різних форм власності, застосування адміністративно-господарських санкцій, регулювання режимів похідних від права власності тощо). Лише завдяки цьому Кодексу встановлення високих або дискримінаційних тарифів визнається зловживанням монопольного становища на ринку (ст. 29), лише він регламентує інститут концесійної діяльності (гл. 40) та комерційного посередництва (гл. 31), встановлює особливості укладання господарських договорів (гл. 20) та дає визначення фіктивної діяльність суб'єкта господарювання (ст. 55-1). Дійсно, це плюс. Проте більшість таких правил і норм побудовані досить складно та важко піддаються однозначному тлумаченню навіть представникам Феміди. Взяти хоча б ст. 63, яка передбачає такі види підприємств, які важко навіть уявити. При цьому в Кодексі не зазначений ні порядок їх створення, ні особливості функціонування, що деякою мірою нівелює плюс їхньої унікальності.
Ще до позитивних ознак ГК відносять регулювання тих правовідносин, які мають певний публічно-правовий елемент і апріорі не можуть бути імплементовані в цивільне законодавство. Це, наприклад, порядок участі держави й місцевого самоврядування у сфері господарювання, захист від монополізму, підтримка промисловості тощо. На цей плюс деякі правники заперечуючи скажуть, що окремі норми та інститути в майбутньому зможуть знайти своє відображення у нових, спеціально створених законах. Я все ж таки покладу цей аргумент на терезах доцільності до чаші «за» існування Кодексу, адже ліквідація системного акту й створення похідних законів негативно відіб’ється на тій необхідній простоті та доступності регулятивного законодавства для підприємців. Так само можна «декодифікувати» й інші кодекси, створивши низку нових законів, загрузивши при цьому законодавчий орган непотрібною роботою та сформувавши ще більшу нормативну базу для врегулювання подібних за своєю суттю відносин.
При обговоренні долі Господарського кодексу на засіданнях Комітету з корпоративного права та фондового ринку Асоціації правників України прихильник Кодексу – директор Інституту економіко-правових досліджень НАН України Володимир Устименко стверджував, що іноземні країни на цьому етапі свого розвитку навпаки створюють господарські кодекси, а не ліквідують їх. Так, у 2011 р. було прийнято новий Комерційний кодекс Туреччини, а в 2013 р. - Господарський кодекс Бельгії, у 2014 р. прийняли Цивільний та Комерційний кодекс Аргентини, у 2015 р. – Підприємницький кодекс Казахстану, а в Іспанії нині триває підготовка до прийняття нового Комерційного кодексу.
Зрозуміло, що чинний закон не можна скасувати. Його можна лише визнати таким, що втратив чинність (ст. 48 ЗУ «Про регламент ВРУ»). Якщо визнавати Кодекс таким, що втратив чинність окремим законом, то ним же доведеться перемістити певні норми до вже наявних актів. Ті статті, які залишаться, чекатимуть переведення у нові закони. Враховуючи завантаженість Верховної Ради, питання прийняття таких законів навряд чи буде нагальним. Так, виникне абсолютно незрозуміла й регресивна ситуація для бізнесу, який буде змушений орієнтуватися в діловому обороті у заплутаній системі регулятивних актів.
Скасувати чи ні: ось в чому питання
Важко заперечити, що наразі Господарський кодекс України – це лише сирий проект того дієвого Кодексу регулювання господарської діяльності, який мав би бути. Він не виконує необхідної ролі регулятора торгівлі чи комерції, не є кодексом публічно-правових відносин чи специфічним нормативним документом. Проте я переконаний, що його скасування не вирішить тих проблем, які сьогодні існують у сфері господарювання.
Останнім часом в Україні відбуваються активні процеси в правовому полі регулювання підприємницької діяльності. Так, міноритарії отримали право звернення до суду з похідними позовами, публічні закупівлі стали прозорішим та доступнішими, активно розробляється Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», проект якого називають майже ідеальним, пропонуються законодавчі зміни до процесу регулювання комерційних договорів, що має нарешті створити в Україні можливість учасникам підприємств самостійно регулювати відносини між собою.
Всі ці зміни безпосередньо впливають на торговельні й комерційні відносини та знаходять своє відображення у Господарському кодексі України. Завдяки новим прогресивним змінам Кодекс доповнюється бажаними правилами поведінки, скасувати які точно не підніметься рука. До того ж судова практика вже напрацювала механізми співіснування Господарського кодексу поряд з Цивільним.
Скасування Господарського кодексу – це не просто вибір між тим, залишити нормативний акт чи відмовитися від нього. У ньому зосереджена ціла низка регуляторних правил, які побудовані у певному взаємозв’язку, а отже, створюють особливий підхід до правового регулювання. Скасувавши цей Закон, безперечно, зміниться і підхід до регулювання господарських відносин. Через це, Верховна Рада навряд чи ризикне його скасувати, адже цим законодавці ліквідують чинну систему і побудують абсолютно нову, якій, до речі, зараз не даються жодні гарантії ефективності. Бізнесу набагато краще, коли законодавство в країні змінюється якомога рідше, а правила гри йому зрозумілі.
Тому, я вважаю, що Господарський кодекс України все ж таки має право на існування, але точно не в нині чинній його редакції. Переконаний, що він зможе стати не просто книгою для студентів чи збірником дубльованих норм, а збалансованим регулятором з єдиною концептуальною основою, спроможною чітко розподілити сфери правового регулювання. І не важливо, що для цього зробити, – прийняти його в новій редакції чи усунути прогалини окремим законом. Головне – не ампутувати передчасно орган, який все ж таки можна вилікувати.