Розвиток сучасних технологій є однією із беззаперечних тенденцій світового розвитку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Якщо раніше основною цінністю держави вважалася наявність природних ресурсів, у зв’язку з чим нафту навіть називали «чорним золотом», підкреслюючи її цінність, то в умовах сучасного суспільства найбільшою цінністю вважається інформація та технології. Вони здатні приносити не менший прибуток, а також набагато більшу користь, оскільки можуть використовуватися у найрізноманітніших сферах життя (від медицини до освоєння космосу).
Сучасні винаходи несуть нові виклики для правових систем, які вимушені розвиватися в такому ж темпі, щоб належно врегульовувати правовідносини, що виникають у зв’язку з новими технологіями. Так, використання штучного інтелекту чи автомобілів без водіїв породжує чимало як правових, так і етичних питань.
Окрім регулювання правовідносин, пов’язаних із використанням вже розроблених технологій, держави в усьому світі прагнуть запроваджувати та розвивати таке правове регулювання, яке б спонукало до розвитку науки й техніки та конкурентоздатності держави на глобальному ринку в умовах сучасного інформаційного суспільства.
Однією з правих концепцій, яка дозволяє реалізувати зазначену мету та набула широкого застосування в іноземних державах, є публічно-приватне партнерство (державно-приватне партнерство).
Суть державно-приватного партнерства та світовий досвід
Суть державно-приватного партнерства полягає у поєднання зусиль держави, науки та бізнесу для реалізації проектів, що мають важливе соціально-економічне значення, але несуть значні ризики. Для держави переваги використання державно-приватного партнерства полягають у можливості залучення приватних партнерів для реалізації соціально-економічних проектів та проектів, що відповідатимуть рівню проектів на глобальному ринку.
Для приватного сектору державно-приватне партнерство також має низку переваг, а саме: можливість використання інфраструктури та різноманітних розробок державних наукових установ, доступ до державного фінансування та інші пільги, пов’язанні з державною підтримкою (наприклад, податкові пільги, пом’якшення регуляторних обмежень тощо).
Вказані переваги використання державно-приватного партнерства мають наслідком поширення його використання у галузі інноваційних технологій в Європі та світі.
Державно-приватне партнерство в Україні
Питання державно-приватного партнерства в Україні регулюються Законом України «Про державно-приватне партнерство», який був прийнятий у 2010 р. Перелік сфер застосування державно-приватного партнерства, зазначений у ст. 4 цього закону, не містить інноваційних технологій та науково-технічних проектів. Це свідчить про те, що принаймні на момент прийняття закону держава не вважала пріоритетним такий напрямок взаємодії між приватним та публічним сектором у межах публічно-приватного партнерства.
Водночас закон містить загальну норму, яка передбачає можливість використання цього правового механізму в інших сферах. Так, закон передбачає, що «за рішенням державного партнера державно-приватне партнерство може застосовуватися в інших сферах діяльності, крім видів господарської діяльності, які відповідно до закону дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам та організаціям».
Закон визначає державно-приватне партнерство як співпрацю між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних і комунальних підприємств, або фізичними особами-підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим законом, та відповідає ознакам державно-приватного партнерства, визначеним цим законом.
До таких ознак належать наступні: надання прав управління об'єктом партнерства або придбання; створення об'єкта державно-приватного партнерства з подальшим управлінням, за умови прийняття та виконання приватним партнером інвестиційних зобов'язань; довготривалість відносин; передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства; внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства з джерел, не заборонених законодавством.
Із зазначених ознак державно-приватного партнерства, а також підходу законодавця до регулювання цих правовідносин вбачається, що держава в цій сфері орієнтується переважно на великі капіталомісткі інфраструктурні проекти, а не на високотехнологічні інновації.
Спеціальний закон «Про інноваційну діяльність», який був прийнятий ще на початку 2000-х років, також не заповнює цю прогалину. Він не містить належного регулювання для ефективної реалізації проектів за участю державного та приватного партнерів у галузі інноваційних технологій.
Враховуючи випробування, які українському суспільству довелося пройти за останні роки, турбулентне суспільне життя та складну політико-економічну ситуацію у зв’язку із зовнішньою агресією, не є дивним, що інновації не належали до пріоритетів держави. Першочергова увага була спрямована на забезпечення безпеки в країні, уникнення стрімкого падіння економіки та впровадження нагальних реформ.
Отже, якщо Україна бажає йти в ногу з часом та залишатися конкурентоспроможною на глобальному ринку, розвиток інноваційних технологій, в тому числі шляхом його організації у формі державно-приватного партнерства, повинен стати одним із пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки. Насамперед, необхідно сформувати правову базу для реалізації таких проектів, що може бути здійснено шляхом розробки та прийняття відповідних законодавчих актів з використанням позитивного досвіду іноземних держав.