Збіг обставин чи поєднання дій

В черговий раз юридична спільнота затамувала подих від «теоретичних баталій» Верховного суду України, вищих спеціалізованих судів та судів нижчих інстанцій України щодо тлумачення норм зобов’язального права, зокрема припинення зобов’язань, шляхом поєднання боржника й кредитора в одній особі.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Всім, хто цікавиться цією тематикою, відомо, що Верховний суд України у Постанові від 16.09.2015 р. при розгляді справи №6-43цс15 дійшов до висновку: «…ст. 606 Цивільного кодексу України повинна використовуватися у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає, а з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, у якому поєднується боржник і кредитор. Саме у такому випадку підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін».

Верховний суд України відніс поєднання боржника й кредитора в одній особі до підстав припинення цивільно-правового зобов'язання, яке не залежить від волі сторін.

За висновком суду, такий випадок (що не залежить від волі сторін) може бути у разі, коли один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає, а з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, у якому поєднується боржник і кредитор.

Обґрунтовуючи свій висновок, суд посуб’єктно надає приклади такого поєднання, а саме: «Поєднання боржника й кредитора в одній особі може відбуватися для юридичних осіб – опри реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням (всі ці приклади не залежать від волі сторін? – авт.); для фізичних осіб – при спадковому правонаступництві у разі переходу майна кредитора до боржника та навпаки. Отже, при такому поєднанні боржника й кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку з цим і припиняється правовідношення».

По-перше, цікаво, що суд ввів у юридичну термінологію українського права – нове поняття «зникнутий суб’єкт», тобто особа, яка повинна зникнути.

Що мав на увазі Верховний суд України: припинення (ліквідація) юридичної особи, смерть фізичної особи, зміну юридичної адреси юридичної особи, зміну місця реєстрації фізичної особи, насильницьке зникнення фізичної особи або визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою?

За висновком суду (можна розцінювати це як вказівку? – авт.) особа, що передала права кредитора чи боржника, має зникнути, інакше не буде поєднання боржника й кредитора в одній особі.

По-друге, цікаво, що суд відніс правовий статус боржника та/або кредитора до окремого виду суб’єктів правовідносин. Тобто, на думку суду, така категорія прав та обов’язків невід’ємно (нерозривно) пов’язані з особою.

Не можливо погодитися з обґрунтуванням позиції Верховного суду України, що правовий статус боржника та/або кредитора невід’ємно (нерозривно) пов’язані з особою.

Оскільки, відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України, зазначено вичерпний перелік підстав, коли забороняється заміна кредитора у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

По-третє, суд не навів прикладів та не зробив висновку, у разі поєднання статусу боржника та кредитора при передачі прав та обов’язків у цивільно-правових відносинах між фізичною(-ми) та юридичною(-ми) особами.

 На думку автора, одним з важливих аспектів помилки висновку Верховного суду України є те, що суд у Постанові для обґрунтування висновку застосував лексичне (етимологічне) тлумачення слова «поєднання», застосовуючи викладене тлумачення у Великому тлумачному словнику сучасної української мови.

 Хоча цей словник є одним з «новітніх» на теренах України, на жаль, історія його створення не є бездоганною. Детальніше про це можна прочитати в новинах у друкованих та електронних ЗМІ за цими посиланнями: О. Лаврухіна «Авторське право, як є», «Дзеркало тижня» 28.09.2001 р. (http://gazeta.dt.ua/CULTURE/avtorske_pravo,_yake_e.html) та С. Лук’янчук «Без слів. Історія про те, як український тлумачний словник украли, продали і заборонили вільно використовувати» 31.01.2012 р. (http://texty.org.ua/pg/article/newsmaker/read/34895).

Як би там не було, словник на який посилався Верховний суд України, не змінив тлумачення слів – збіг та поєднання, у порівнянні з попередньо виданими словниками українською мовою.

Порівняльна таблиця 1

Цікаво, що доводячи орфографічне тлумачення слова «поєднання» у вищезазначеній Постанові, судова палата у цивільних справах Верховного суду України ототожнила це слово зі словом «збіг», що в орфографічному тлумаченні української мови не є одним й тим самим.

Можливо, таке ототожнення пов’язано зі старою нормою, яка існувала в українському цивільному законодавстві до 01.01.2004 р. Але на сьогодні поняття «збіг» в українському цивільному законодавстві не використовується.

 З огляду на приведене тлумачення, слова «збіг» та «поєднання» здаються близькими, однак тлумачення слова «збіг» більше підходить до визначення того, що таке поєднання подій не залежить від волі сторін, ніж тлумачення слова «поєднання», яке означає поєднання дій, тобто має бути присутня воля сторін на вчинення дій для укладення угоди чи договору.

Порівняльна таблиця 2

Отже, судова палата у цивільних справах Верховного суду України помилково віднесла поєднання боржника й кредитора в одній особі до підстав припинення цивільно-правового зобов'язання, яке не залежить від волі сторін, але навела приклади таких правовідносин, які навпаки залежать від волі сторін.

Аналізуючи наукові думки та коментарі відомих цивілістів з цього приводу, автор цієї статті дійшов висновку, що не зважаючи на зміну норми (щодо припинення зобов’язань не шляхом збігу, а шляхом поєднання боржника й кредитора в одній особі), у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України у 2003 р. нової редакції Цивільного кодексу України, наукове тлумачення цієї норми є незмінним з 90-х років минулого століття.

Науковці, спеціалісти-фахівці з права для прикладів правовідносин поєднання боржника й кредитора в одній особі застосовують однакові приклади, які були наведені в правовідносинах збігу боржника й кредитора в одній особі, за нормою, яка на сьогодні не є чинною.

Ось, наприклад, доктринальна позиція відомого фахівця з цивільного права, д.ю.н, професора Олександра Васильовича Дзери у 1999 р., у 2002 р. та у 2010 р., яка була фактично взята Верховним судом України (див. Порівняльна таблиця 3).

Дуже дивує, що судова палата у цивільних справах Верховного суду України в згаданій Постанові віднесла договори про відступлення права вимоги до таких правовідносин, на які не застосовується ст. 606 Цивільного кодексу України.

Суд у Постанові зазначив: «…у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку за договором, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав згідно з договором право вимоги до банку, не можуть припинятись на підставі ст. 606 ЦК України, оскільки зазначена стаття до таких правовідносин не застосовується».

Виходячи з попередньої логіки обґрунтування підстав поєднання боржника й кредитора в одній особі, де при такому поєднанні боржника й кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку з цим і припиняється правовідношення.

У правовідносинах, пов’язаних з відступленням права вимоги, первісний кредитор, належним чином передавши права вимоги новому кредитору до боржника та повідомивши про це боржника, фактично вибуває (зникає) з правовідносин з боржником.

Якщо новий кредитор за іншими зобов’язаннями є боржником банку, який (банк) є боржником нового кредитора, то зобов'язання між банком та новим кредитором (боржником) припиняються на підставі ст. 606 Цивільного кодексу України, враховуючи підстави зміни кредитора, передбачені ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст.512 Цивільного кодексу України передбачає підстави зміни кредитора, серед яких є: передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництво; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

Також треба враховувати, що подібна категорія судових спорів виникає під час запровадження в банках тимчасових адміністрацій та введення процедури ліквідації банку.

За логікою суду, майбутнє зникнення суб’єкта правовідносин очевидне та доведено статистикою ліквідації банків.

Крім того, у разі введення процедури ліквідації банку, банк не може здійснювати банківську діяльність, через анулювання банківської ліцензії, раніше виданої НБУ. Отже, банк, у якому введена процедура ліквідації, фактично є особою з обмеженою дієздатністю, відповідно до вимог спеціального закону.

У банку, у свою чергу, як у кредитора до боржника (нового кредитора) та боржника щодо первісного кредитора теж виникає момент поєднання боржника й кредитора в одній особі. Згідно з вимогами ст. 606 Цивільного кодексу України, правовідносини щодо зобов’язань банку перед новим кредитором теж можуть бути припиненими.

Таке припинення не є припиненням у розумінні приписів ст. 601 Цивільного кодексу України (припинення зобов’язань зарахуванням) та ст. 603 Цивільного кодексу України (зарахування у разі зміни кредитора).

На думку автора, правова позиція судової палати у цивільних справах Верховного суду України не є бездоганною, в техніці викладання правової позиції не відчувається глибинного вивчення проблематики припинення зобов’язань, шляхом поєднання боржника й кредитора в одній особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 360⁷ Цивільного процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1, 2 1 ст. 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Можливо, моя стаття дасть змогу найти мотиви для застосування права на відступлення від правової позиції Верховного суду України, враховуючи фактичні обставини кожної конкретної судової справи, наявні докази та обґрунтовану позицію сторін.