Існування інституту судових витрат у цивільному процесі є явищем цілком логічним, оскільки встановлює «платність» процесу судового захисту прав та інтересів, що охороняються законом.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За загальним правилом, судові витрати несе сторона, яка ініціює судовий процес або окрему дію у межах судового розгляду справи. Однак, після вирішення справи, суд за клопотанням сторони, на чию користь ухвалено рішення, зобов’язує іншу сторону відшкодувати понесені витрати.
Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення їхнього розміру тощо, встановлено Главою 8 ЦПК України. Законодавством встановлено вичерпний перелік видів судових витрат, до яких належить судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справи.
Поняття судового збору нерозривно пов’язане з початковим етапом цивільного процесу – звернення з позовною заявою до суду. Такий звʼязок обумовлений імперативною вимогою законодавця про необхідність надання разом із позовом документа, що підтверджує сплату судового збору. Тому наслідком недотримання цієї умови є залишення позову без руху, а в разі неподання такого документа в установлений судом строк, позов повертається позивачеві або залишається без розгляду.
Обʼєкти справляння судового збору, його розміри та перелік позовних чи інших заяв за подання яких судовий збір не справляється визначено Закону України «Про судовий збір». Такий перелік є вичерпним, тому судовий збір за подання інших, ніж зазначені у законі заяв, не справляється. Наприклад, безоплатним є подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Як вже зазначалося, законодавчо встановлена «платність» судового процесу стала невід’ємною частиною українських реалій. Однак можна припустити, що така вимога у цивільному процесі може обмежити певні категорії населення (які не спроможні сплатити визначені витрати) в одному з основоположних прав, що визначено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, – право доступу до суду. Водночас практика Європейського суду з прав людини під час застосування зазначеної Конвенції, хоча й не визнає необхідності сплати судових витрат таким обмеженням, однак зазначає, що зазначена умова не повинна перешкоджати доступу особи до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Тому з метою захисту прав і свобод людей, та дотримання положень Конвенції, український законодавець передбачив пільги щодо сплати судового збору. Так, у нашій державі певні категорії осіб, що визначені законом, звільняються від сплати судового збору за подання позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг). Перелік таких категорій осіб визначений Законом України «Про судовий збір». Однак для більшості таких осіб пільги щодо сплати судового збору стосуються лише справи та її руху. Тому інші процесуальні дії, наприклад, заяви про забезпечення доказів або позову повинні сплачуватися ними на загальних підставах. Проте є особи, які повністю звільнені від сплати судового збору (зокрема категорії, визначені у п. 8, 9, 18 ч. 1 ст. 5 Закон України «Про судовий збір») і зазначені особливості на них не поширюються. Більше того, законодавством передбачена можливість відстрочення або розстрочення сплати судового збору з урахуванням майнового стану сторони. Єдиною підставою для такого спрощеного порядку оплати є подання доказів на підтвердження того, що майновий стан особи перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі (зокрема це може бути довідка про доходи, про склад сімʼї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сімʼї тощо).
Розміри ставок судового збору визначаються залежно від виду заяви або скарги, що подаються до суду. Так, судовий збір справляється:
- у фіксованому розмірі;
- у відсотковому співвідношенні до ціни позову;
- у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати (далі також – МЗП), що встановлена законом на 01 січня календарного року (в 2015 р. – це 1218 грн.), в якому відповідна заява або скарга подається до суду. Необхідно зазначити, що судовий збір вираховується саме на момент звернення з відповідною заявою, а не на момент подання первісного процесуального документа. Тобто судовий збір за позов, поданий у 2014 р., сплачується з огляду на розмір МЗП станом на 01.01.2014, але якщо заява про його забезпечення подається вже у 2015 р., то судовий збір сплачується з огляду на розмір МЗП станом на 01.01.2015. Ця, на перший погляд, незначна обставина, має досить важливе значення, оскільки сплата судового збору не в повному обсязі може унеможливити своєчасний розгляд відповідної заяви (наприклад, накладення арешту або заборона відчуження) судом, та, зрештою, втратити свою актуальність.
Якщо у позовній заяві містяться вимоги як майнового, так і немайнового характеру, судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами. Так, у позовах із вимогами про визнання правочину недійсним та визнання права власності на майно обов’язково має враховуватися вартість спірного майна, а тому й розмір судового збору повинен сплачуватись як за спір із вимогами майнового та немайнового характеру.
Документами, що підтверджують сплату судового збору, є банківська квитанція або платіжне доручення на безготівкове перерахування відповідної суми коштів. Серед зазначених документів слід звернути увагу саме на платіжне доручення, а точніше на вимоги щодо його оформлення. Так, платіжне доручення має бути підписане уповноваженою посадовою особою банку, скріплено печаткою банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення та відміткою про зарахування суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Під час звернення до суду, окрім сплати судового збору, особа повинна розуміти, що можуть виникнути й інші витрати, пов’язані з розглядом справи. До таких витрат належать, зокрема, такі:
- витрати на правову допомогу;
- витрати сторін та їхніх представників, що повʼязані з явкою до суду;
- витрати, повʼязані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
- витрати, повʼязані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження;
- витрати, повʼязані з публікацією у пресі оголошення про виклик відповідача тощо.
Витрати на правову допомогу – це кошти, що витрачаються на оплату послуг адвоката або іншого фахівця у галузі права. Отже, розмір таких витрат визначається на договірній основі між стороною справи та особою, яка надає правову допомогу. Під час ухвалення рішення на користь однієї сторони суд має право зобов’язати іншу сторону відшкодувати витрати на надану правову допомогу. Підставою надання такого відшкодування є клопотання сторони з відповідним документальним підтвердженням витрат на правову допомогу, та з урахуванням граничного розміру таких витрат, передбаченого законодавством України. Так, законом встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, що надавала правову допомогу, під час підготовки процесуальних документів, консультування та участі у судових засіданнях. Отже, станом на 2015 р. законодавець встановив граничний розмір витрат на правову допомогу, що підлягає відшкодуванню, у розмірі 487 грн. 20 коп. за одну годину роботи адвоката.
Витрати сторін та їхніх представників, пов’язані з прибуттям до суду, сторони несуть самостійно. Як правило, ця категорія витрат передбачає транспортні витрати (переїзд до іншого населеного пункту), наймання у ньому житла і витрати на харчування та фінансування особистих потреб (добові). Зазначені витрати також повинні бути підтверджені документально та відшкодовуються лише у граничних розмірах. Зокрема станом на 2015 р. законодавець встановив граничний розмір добових витрат, що підлягають відшкодуванню, в розмірі 20% розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі (тобто 243 грн 60 коп.) за кожен календарний день «відрядження».
Залучення свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз може бути здійснено після заявлення стороною відповідного клопотання. Отже, і витрати, пов’язані з залученням зазначених осіб несе сторона, що заявила клопотання. До складу зазначених витрат належать, зокрема, оплата переїзду до іншого населеного пункту свідка, експерта, спеціаліста, перекладача, їхні добові витрати, а також винагорода експерту (оплата експертизи), спеціалісту і перекладачу. Окремо слід зазначити, що свідку така винагорода не сплачується, оскільки надання ним показань є його обов’язком і не має характеру послуги. Розмір витрат на переїзд визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або підтвердженою вартістю пального, що було витрачено для переїзду до суду на власному автотранспорті. У свою чергу добові витрати можуть бути підтверджені касовими чеками, рахунками з готелю тощо.
Як вже зазначалося, для ініціювання судової експертизи спочатку потрібно звернутися з відповідним клопотанням до суду. За наслідками розгляду такого клопотання, суд має право постановити ухвалу про призначення експертизи. Розмір витрат на оплату експертизи встановлює спеціалізована експертна установа, до компетенції якої віднесено проведення тих чи інших досліджень. Тільки після надання до суду документа, що засвідчує здійснення оплати, суддя спрямовує відповідну ухвалу в спеціалізовану установу, яка буде займатись проведенням експертизи. Слід зазначити, що законом передбачено можливість оплати експертизи не тільки стороною, яка висловила таке бажання, а й стороною-опонентом, якщо вона у цьому зацікавлена (наприклад, для пришвидшення розгляду справи). У такому випадку витрати сторони-опонента на проведення експертизи мають обов’язково відшкодовуватись у повному розмірі під час винесення рішення. Якщо протягом розгляду цивільної справи вартість експертизи не буде сплачена у визначені строки, суд може скасувати ухвалу про її призначення.
Проведення огляду доказів за їхнім місцезнаходженням відбувається у випадку, коли їх неможливо транспортувати для представлення в суді, або коли процес транспортування унеможливить їх подальше використання у зв’язку з втратою функціонального призначення. Для проведення такого огляду сторона має подати відповідне клопотання та якщо воно буде задоволено судом, оплатити пов’язані з цим витрати. Якщо клопотання було заявлено сторонами спільно, то витрати розподіляються між ними порівну. Слід зазначити, що граничний розмір компенсації цієї категорії витрат встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, станом на 2015 р. компенсація витрат на огляд доказів за їхнім місцезнаходженням можлива у межах 609 грн.
Окремо слід зазначити, що витрати, повʼязані з публікацією у пресі оголошення про виклик відповідача місце проживання або місцезнаходження якого невідоме, також підлягають відшкодуванню. У цій категорії витрат сума відшкодування також обмежена 609 грн. Однак слід мати на увазі, що на відшкодування можна розраховувати, тільки якщо відповідача вдасться знайти, і справа буде розглянута за його участю (або представника). В іншому випадку суди, як правило, виносять заочні рішення, що практично унеможливлює подальше відшкодування витрачених коштів з відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суди керуються тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, присуджуються з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Необхідно зазначити, що наразі в Україні немає сталої судової практики щодо винесення рішень про відшкодування витрат, пов’язаних з розглядом справи (окрім судового збору, що найчастіше відшкодовується).
Іноді суди у своїх рішеннях оминають питання судових витрат (як правило, коли сторони протягом розгляду справи не звертаються з відповідним клопотанням). У такому випадку, після отримання рішення, сторона може звернутися з заявою до судді (колегії суддів), яким(-и) відповідне рішення було прийнято. За результатом розгляду такої заяви, суд вирішує питання розподілу судових витрат шляхом ухвалення додаткового рішення.
Отже, перед зверненням до суду, потрібно об’єктивно оцінювати свої шанси на перемогу в спорі, оскільки у разі програшу є ризик втратити не лише свої кошти, понесені у зв’язку з розглядом справи, а й відшкодовувати кошти, витрачені відповідачем. Тому усі юридичні дії, починаючи з оплати судового збору за подання позову, й закінчуючи виконанням судового рішення, – слід здійснювати послідовно та професійно, із залученням кваліфікованих та досвідчених юристів.