Законодавство України передбачає низку цивільно-правових договорів, якими можна скористатися, коли виникає необхідність чи бажання розпорядитися власним майном.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Інститут спадкового договору, мова про який ітиме в цій статті, був закріплений на законодавчому рівні разом із прийняттям нового Цивільного кодексу (далі – ЦК) України. Цьому поняттю виділена окрема глава ЦК України, що свідчить про його важливість та актуальність у сьогоднішніх життєвих реаліях.
Спадковий договір можна охарактеризувати як домовленість між набувачем та відчужувачем, за якою набувач зобов’язується виконувати визначені розпорядження останнього (як майнового, так і не майнового характеру), і у випадку смерті відчужувача – набуває право власності на його майно.
Оскільки спадковий договір є одним із видів правочинів, на нього розповсюджуються загальні умови щодо їх чинності, зокрема, визначені статтями 203, 215 ЦК України. Разом із тим, інститут спадкового договору має більш тісний зв’язок із зобов’язальним правом, аніж зі спадковим, оскільки фактично регулює відносини щодо передання майна у власність.
Якщо вести мову про сторони спадкового договору, то відчужувачем може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, а набувачем – фізична або юридична особа. Закон також пред’являє вимоги щодо форми такого правочину: він має бути укладений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації у Спадковому реєстрі.