В сучасних кредитних правовідносинах достатньо широкого застосування набув інститут забезпечення виконання зобов'язань позичальника майном, що на праві власності належить третій особі – майновому поручителю. При цьому, з огляду на деяку неузгодженість у чинному законодавстві України щодо підстав заміни кредитора за кредитним договором майновим поручителем або набуття останнім права зворотної вимоги до позичальника, а також зважаючи на відсутність сталої судової практики з цього питання, достатньо цікавим видається питання щодо наслідків сплати майновим поручителем на користь кредитора частини заборгованості за основним зобов'язанням у розмірі, що дорівнює вартості іпотечного майна.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нормативне регулювання
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або майновим поручителем.
Хоча у зазначеній правовій нормі прямо не наведено поняття терміну так званої в цивілістичній науці «суброгації» – набуття всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов’язків боржника перед кредитором, саме в ній закріплений загальний випадок механізму суброгації.
Законом України «Про заставу» додатково врегульовано право третьої особи (до якої ч. 2 ст. 11 цього Закону відносить і майнового поручителя), яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, на суброгацію – перехід до такої особи разом із правом вимоги та забезпеченої нею застави у встановленому законодавством порядку (ч. 5 ст. 20).
При цьому ч. 2 ст. 11 Закону України «Про іпотеку» конкретизує підставу суброгації в іпотечних правовідносинах та встановлює, що у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.
Тоді як ч. 3 ст. 42 цього закону визначає, що майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми. Тобто наведена норма права встановлює права регресу майнового поручителя до основного боржника.
Як ми бачимо, Законом України «Про іпотеку», на відміну від Закону України «Про заставу», чітко не врегульовано питання суброгації або регресу у випадку часткового виконання майновим поручителем-іпотекодавцем обов'язку позичальника за кредитним договором та сплати на користь кредитора (іпотекодержателя) лише частини заборгованості, яка дорівнює договірній вартості предмета іпотеки.
З наведених вище правових норм вбачається, що інститут суброгації спрямований на відшкодування майнових втрат заставодавця (майнового поручителя), а правова сутність суброгації полягає у подвійній правовій природі: вона одночасно є конструкцією заміни кредитора у зобов'язанні та опосередковує право зворотної вимоги.
Саме це надає можливість відособити суброгацію від інших інститутів зобов'язального права та відмежувати її від суміжної правової категорії компенсації витрат, проведених чужим коштом – регресу.
У порядку суброгації до майнового поручителя переходять всі права кредитора, що випливають з основного та забезпечувального зобов'язань, за умови наявності юридичного факту виконання майновим поручителем обов'язку позичальника перед кредитором.
В контексті наведеного як у теорії, так і на практиці часто постає питання про те, чи допускається суброгація або регрес у разі часткового виконання майновим поручителем обов’язку позичальника за кредитним договором. З приводу зазначеної умови необхідно розрізняти виконання майновим поручителем обов’язку позичальника за основним (кредитним) зобов’язанням та виконанням майновим поручителем свого обов’язку за договором застави (іпотеки).
Основним обов'язком позичальника за кредитним договором є своєчасна та повна сплата заборгованості за кредитним договором. На нашу думку, з огляду на положення п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про заставу», самостійним випадком суброгації є належне виконання майновим поручителем саме обов’язку позичальника за кредитним договором. Тобто перехід до майнового поручителя прав кредитора за основним зобов'язанням відбувається у випадку виключно повного виконання обов’язку боржника і не відбувається у разі сплати лише частини заборгованості.
Інше – це виконання майновим поручителем свого забезпечувального зобов'язання. Таке виконання не є підставою для суброгації, адже майновий поручитель виконує не обов'язок позичальника за кредитним договором, а свій обов'язок.
Судова практика
Нещодавно Верховний Суд вкотре звернув увагу на відмінності між суброгацією та регресом (постанова від 20.04.2018 р. у справі №910/8982/17), вказавши, що характерною ознакою суброгації є збереження основного зобов'язання, у зв'язку з яким було сплачено кошти, та зміна в ньому кредитора. Натомість регрес – це право особи, яка здійснила оплату боргу іншої особи, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким третя особа здійснила виплату, припинилося, у зв'язку з чим виникло нове – пов'язане саме з регресною вимогою.
Щодо суброгації у правовідносинах поруки, Верховний Суд у постановах від 27.02.2018 р. у справі №910/14109/17 та від 12.06.2018 р. у справі №910/21034/17 дійшов висновку, що в контексті п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.
Хоча наведений правовий висновок Верховного Суду до іпотечних правовідносин за участю майнового поручителя не підлягає застосуванню, але тлумачення Верховним Судом п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, що врегульовує спосіб заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника не лише поручителем, але й заставодавцем (майновим поручителем), надає підстави вважати, що така правова позиція цілком узгоджується з ч. 5 ст. 20 Закону України «Про заставу», згідно з якою право вимоги за кредитним договором переходить до третьої особи виключно за умови задоволення вимоги заставодержателя у повному обсязі.
Тому, на нашу думку, цілком обґрунтованою можна вважати правову позицію щодо підстав для суброгації у разі часткового виконання майновим поручителем основного зобов'язання, висловлену Верховним Судом у постанові від 05.04.2018 р. у справі №910/9256/17. Відповідно до якої Верховний Суд фактично вперше дійшов висновку, що часткове виконання майновим поручителем зобов'язання позичальника (боржника) за кредитним договором не породжує суброгації, тобто заміни кредитора в основному зобов'язанні. Тож у разі часткового виконання обов'язку боржника не наставатиме належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Наведене не відповідає його правовій природі, згідно з якою мета забезпечувальних заходів полягає не лише у стимулюванні належного виконання зобов'язання, але й у зменшенні негативних наслідків, що виникли у зв'язку з його порушенням (іншими словами, у захисті майнового інтересу кредитора).
Водночас виконання майновим поручителем свого забезпечувального зобов'язання відбуватиметься лише у разі повного погашення вартості основного зобов'язання за рахунок предмета застави. Адже згідно зі ст. 1054 ЦК України, позичальник як сторона кредитного договору зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Саме за таких умов належне виконання забезпечувального зобов'язання припиняє основне зобов'язання одночасно із забезпечувальним (відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином), оскільки кредитор, реалізуючи права за забезпеченням, одержує те, що він мав би одержати, якби зобов'язання не було порушене.
При цьому правовий аналіз положень ст. 42 Закону України «Про іпотеку» в їх системному взаємозв’язку між собою та у зв’язку із загальними положеннями про виконання зобов'язання дає підстави дійти висновку про те, що майновий поручитель, який у повному обсязі виконав в цілому прострочене основне зобов’язання, має право вимагати від позичальника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.
Отже, ч. 3 ст. 42 Закону України «Про іпотеку», на відміну від п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про заставу», не передбачає суброгації, а регулює право регресу майнового поручителя у разі повного виконання ним основного зобов'язання позичальника перед кредитором.
Висновок
Таким чином, на підставі проведеного аналізу вважаємо, що чинне законодавство потребує змін з метою забезпечення ефективного захисту прав та законних інтересів майнових поручителів, адже на сьогодні часткове виконання майновим поручителем зобов'язання позичальника за кредитним договором шляхом сплати на користь кредитора частини заборгованості у розмірі вартості іпотечного майна не породжує суброгації, тобто заміни кредитора в основному зобов’язанні (навіть частково), та не надає підстав майновому поручителю на отримання права регресу до позичальника.