До 20-ти річного ювілею Цивільного кодексу України
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Така назва цієї статті не оригінальна, але це перше, що спадає на думку цивіліста при наближенні нового 2024-го. Новий ЦК набрав чинності 20 років тому, і для нашої країни, для українського права це дійсно значимий строк. Тож є і потреба, і необхідність в осмисленні 20-річного періоду дії в Україні Цивільного кодексу (далі — ЦК). Щось подібне було здійснено нами 10 років тому, і результатом стала книга «Цивільний і Господарський кодекси: 2004–2014 рр.: Монографія / за заг. ред. І.В. Спасибо-Фатєєвої. Харків : Право, 2014». Але погодьтеся, 10 і 20 років — велика різниця для держави, якій трохи більше 30 років. Зараз дещо стає зрозумілішим, а дещо виявляється таким, що потребує змін. Отже, ця стаття — про окремі висновки, які слідують із аналізу застосування норм ЦК протягом цих 20 років.
Безумовно, ключову роль тут зіграла судова практика, яка довела, що завдяки тому приватноправовому інструментарію, який міститься в ЦК України, можливо створити сучасне «обличчя» українського приватного права, в якому є, зокрема, добросовісність та її прояви (наприклад, доктрину uberrima fides, venire contra factum proprium — заборона суперечливої поведінки), правила тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) та сontra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Проте і порівняльний, й історичний, і логічний науковий аналіз завжди є робочим інструментом для нашої наукової «братії», яка задається питаннями осмислення правового регулювання цивільних відносин.
Коли настав 2004 рік, «бійки без правил» між Цивільним і Господарським кодексами за появу останнього завершилися перемогою Господарського кодексу (далі — ГК), і з цих бійок ЦК вийшов добряче пошарпаним. Це навіть стало причиною відкритого листа його розробників, у якому вони заявили, що не мають стосунку до остаточної редакції цього кодексу. І це само собою є показовим. Дійсно, ті «компроміси», які були необхідними для законодавця, що наважився все-таки прийняти ГК, для ЦК були некорисними і знижували його рівень як кодексу достатньою мірою вивіреного і продуманого. Проте 20 років його застосування цілком переконливо довели, що задум розробників ЦК про кодекс, який би не лише був новим кроком на той час і розв’язував завдання кодифікації українського цивільного законодавства, а й наперед би… був правильним. ЦК впорався із цим. І все-таки варто вже із сучасних позицій, після тривалого часу дії ЦК, надати оцінки тому, що було правильним, а що помилковим; що принципово важливе і його слід залишити, а що потребує виправлення; як відобразилися зміни до ЦК, що вносилися протягом цих 20 років, на його первісній ідеї і взагалі наскільки вони вписались у кодекс.
Можливо, варто було б проводити порівняльний аналіз ЦК і ГК і вкотре намагатися доводити, що прийняття ГК було прикрою помилкою, але ми цього робити не будемо. Якщо противник вже лежить і помирає, то чи варто його добивати? Ймовірно, хтось вважає, що так і треба. Але стан ГК зараз настільки жалюгідний і кволий, коли його обскубали, як могли, і він ледь тримається. Хоча, попри це, він, як смертельно поранений цуцик, огризається і може вкусити. Не знаємо, не знаємо… Ми вже все сказали щодо оцінки цього «продукту» господарсько-правової думки і не хочемо більше цього торкатися. Та 20 років уже довели, чого вартували ті «компроміси», зроблені в 2003 році при опрацюванні остаточної редакції ЦК. Саме на цьому й маємо намір зосередитися. А те, буде чи не буде й надалі існувати ГК — це вже українська казка про білого бичка або про те, що у попа була собака. Час казок, здається, вже минув, і треба робити законодавство, яке було б зрозумілим у європейському правовому просторі, а не слухати мантри про те, що саме такого рівня і є ГК. Так ось. Повернемося до ЦК. Що бачилося фундаментальним і проявило себе таким і що стало помилковим або викликає сумніви. Оскільки стаття присвячена 20-річному строку чинності ЦК, то визначимо топ-20 його позитивів і негативів — 10х10.
Позитиви
1. Загальні засади цивільного законодавства. Не відразу стала відчутною їх міць, їх впливовість передусім у площині правозастосування, хоча по всьому ЦК принципи проведені вдало і послідовно. Зазвичай добросовісність пов’язувалася з набранням чинності ЦК у 2004 році. Продовжувала пов’язуватися насамперед із набувачем, якого треба також захищати. Водночас вже у другому 10-річчі почався рух принципу добросовісності й в інших спорах, крім між власником і набувачем речі. Це насамперед договірні спори, у сфері спільної власності, що стосувалися сімейних, корпоративних, спадкових й інших цивільних відносин. Яскравим прикладом визначальності добросовісності як ключової засади в оцінці дій учасників цивільних правовідносин стало застосування такого прояву доброї совісті, як venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), і поява плеяди правових позицій Касаційного суду про фраудаторність правочинів (вчинених на шкоду кредитору). Поступово став усталеним термін про добросовісного іпотекодержателя. Можна наводити багато інших прикладів дієвого впливу принципу добросовісності на правозастосування і, більше того, «законокорегування» шляхом спирання судом саме на принцип права, а не на формальні законодавчі приписи.
Доволі наполегливо втілюються й інші принципи з цього тріо, передбачені у ч. 6 ст. 3 ЦК — справедливість і розумність. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність, що характерна для оцінки поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення приватноправових норм. Сфера дії розумності була поширена Касаційним судом і на процесуальні норми. Справедливість і розумність дали змогу запровадити в сучасний цивільний оборот такі конструкції, як натуральне зобов’язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, що застосована судом. Проте добровільне виконання в цьому випадку не приводить до безпідставного набуття майна. Натомість задавненим зобов’язанням є зобов’язання, в якому щодо задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред’являє в судовому порядку позов про захист задавненої вимоги, і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності. Все це свідчить про те, що принципи як ключові важелі, що мають засадниче значення, ефективно спрацьовують в сучасному правовому полі. Вони відкрили шлях судовому активізму, що дало змогу розв’язувати ті чи інші конкретні проблеми, які виникають у цивільному обороті.
2. Місце і роль норм ЦК серед інших законів і нормативно-правових актів. Правило про пріоритет ЦК над іншими законами та нормативно-правовими актами є одним із основних здобутків, що забезпечило ефективність і стабільність функціонування всієї системи цивільного законодавства. Запроваджена в ст. 4 ЦК ієрархія актів цивільного законодавства стосується: а) виміру по вертикалі — вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших, зокрема поточних); б) виміру по горизонталі — ця ієрархія базується на визнанні ЦК як кодифікованого закону основним актом цивільного законодавства. Якщо в перше 10-річчя дії ЦК були ігнорування в правозастосовній практиці та певний критичний тон щодо пріоритетності норм ЦК, то в другому відбувається повноцінне функціонування цього правила, що втілюється у рішеннях Конституційного Суду України (рішення від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012), Верховного Суду України (зокрема, справи про: пріоритетність ч. 4 ст. 334 ЦК України над ч. 3 ст. 3 Закону №1952-IV; недопустимість КМУ змінювати чи зупиняти строк прийняття спадщини, НБУ регулювати форму правочину; договір про стандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу). Про важливість правила про пріоритетність норм ЦК як основного регулятора свідчить і те, що законодавець у 2023 році ще більше його посилив, оскільки зміни до ЦК можуть вноситися виключно законами про внесення змін до ЦК України.
3. Заслуговує на підтримку метод цивільно-правового регулювання, впроваджений і підтримуваний у ЦК, майже всі норми якого диспозитивні. ЦК містить багато презумпцій, що також свідчить про загальновизнаний підхід про наявність або допустимість вважати належними ті чи інші права певних осіб.
4. Прояв свободи договору та диспозитивності дозволив послідовно стверджувати роль договору як універсального регулятора приватних відносин, що дає змогу учасникам цивільного обороту самим врегулювати різні аспекти своїх відносин. Забезпечення стабільності договору як регулятора приватних відносин відбувалося за допомогою ствердження такого правила тлумачення, як favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності). Очевидно, що договори укладаються не для того, щоб їх визнавали недійсними чи не виконували.
5. Врегулювання правових механізмів захисту і відповідальності, які від загальних норм до окремих правових інститутів надали можливість ефективного захисту цивільних прав. Досить довго у судовій практиці тримався підхід, за яким моральна шкода за порушення договору не може бути компенсована, якщо це прямо не передбачено законом або договором. Під кінець другого 10-річчя чинності ЦК відбулося ствердження ст. 23 ЦК України як такої, що має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Компенсація моральної шкоди за порушення цивільно-правового договору може бути стягнута на підставі ст. 23 ЦК України навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено і таких вказівок не містять норми ЦК України чи іншого закону, що регулюють відповідний вид договору.
6. Регулювання особистих немайнових прав і приватної сфери життя, що стало плацдармом для забезпечення прав людини, приватності й адекватного реагування на дифамацію та інші порушення. Юридична особа, хоча вона і є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто вона, як і фізична особа, може мати будь-які права у сфері особистих немайнових прав, за винятком тих, які за своєю суттю можуть належати тільки фізичній особі.
7. Первісна позиція розробників ЦК про дві організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права, яка була підкорегована в остаточній редакції ст. 83 про існування й інших організаційно-правових форм. Натомість практика довела, що всі ті організаційно-правові форми суб’єктів господарювання, що їх містить ГК, насправді є тими самими господарськими товариствами. Правові позиції Верховного Суду однозначно свідчать про те, що ніяких особливих організаційно-правових форм ані приватного підприємства, ані фермерського господарства немає.
8. Врегулювання в Книзі третій ЦК речових прав із відмовою від оперування поняттям форм власності і, зокрема, колективної форми власності. Важливим є те, що в ЦК після величезної правової паузи було відновлено регулювання прав на чуже майно.
9. Принципово значимим було включення в ЦК Книги 4 «Право інтелектуальної власності», що увібрала в себе вже напрацьований у 90-х роках минулого сторіччя правовий масив і розширила горизонт подальшого регулювання цієї сфери відносин.
10. Набула міцного підґрунтя правова база регулювання загальних положень про правочини і договори, зобов’язання зі способами їх забезпечення, вимогами до виконання і наслідками невиконання.
Негативи
1. Стало очевидним те, що не вистачає чіткості в питанні, наскільки необхідною є деталізація норм ЦК порівняно з нормами окремих законів. Склалися дві протилежні ситуації з регулюванням юридичних осіб — з прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства» норми, що регулюють АТ, у ЦК залишилися, а з прийняттям Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» відповідні норми в ЦК було скасовано. Книга 4 ЦК містить майже повноцінне регулювання інтелектуальної власності, незважаючи на масив законів, що мали місце і продовжують прийматися в цій сфері регулювання. Тож нагальним є визначення співвідношення загальних норм у ЦК і спеціальних норм у законах. При цьому підхід має бути універсальним і застосовуваним у всякому разі, коли приймається новий закон. Важливо також звернути увагу на балансування в цьому питанні і додержуватися його в подальшій законотворчій роботі, аби ЦК не перетворився в угруповання норм загального порядку, що не мають впливового значення на регулювання цивільних відносин.
2. Також очевидною стала необхідність врегулювання окремих інституцій, які не були враховані при кодифікації ЦК початку 2000-х років. Так, у ЦК мізерно мало норм про нерухомість. Можливо, варто було б згрупувати норми в окремому параграфі чи главі, зокрема, що стосується житла. Наприклад, договір купівлі-продажу частки в праві спільної власності на нерухомість мав би бути нотаріально посвідченим, оскільки цей об’єкт не менш важливий у цивільному обороті, аніж сама нерухомість. Відсутність у ЦК регулювання форми такого договору з вимогою його нотаріального посвідчення, вважаємо, є помилкою. Натомість її виправлення в судовій практиці у результаті поширення на такі договори ст. 657 ЦК шляхом її розширеного тлумачення видається навряд чи обґрунтованим. Слід також враховувати, що з’явилися цифрові речі і взагалі цифрове середовище, яке має знайти свою екстраполяцію в правовій площині тощо.
3. Ще з набранням чинності ЦК і Сімейним кодексом (далі — СК) висловлювалося негативне ставлення щодо вилучення з ЦК Книги з регулювання сімейних відносин. Однак протягом цих 20 років застосування ЦК і СК можна лише ствердитись у тому, що це було зроблено помилково. Навряд чи позитивним є те, що поза сферою регулювання як ЦК, так і СК залишився поділ між подружжям (особами, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або іншому зареєстрованому шлюбі) дотичних до підприємництва об’єктів (зокрема, права на частку в ТОВ, майнових прав на торговельну марку тощо).
4. Попри те, що на час прийняття ЦК в Україні вже було доволі розвинене вчення про корпоративні відносини, законодавець не помістив норми про їх регулювання до ЦК. Наслідком цього стало викривлення й регулювання юридичних осіб так званого корпоративного типу, а також перебирання на себе регулювання корпоративних прав і відносин Господарським кодексом. І лише в 2022 році законодавець спромігся внести зміни до ЦК, увівши ст. 96-1. Однак це регулювання стало гіршим, аніж було в ГК, і воно не здатне чинити вплив на організаційно-правові форми юридичних осіб, зокрема, для уведення до ЦК поняття корпорацій.
5. Складається враження, що внесення змін до ЦК протягом цих 20 років було еклектичним, не продуманим і не узгодженим, не завжди було виправданим, а редакція змінених чи доповнених норм часто викликає заперечення. Прикладом можуть слугувати зміни, прийняті в ЦК щодо запровадження конструкції правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства із конфіскаційними наслідками, державних закупівель, необґрунтованих активів, оренди житла з викупом та деякі інші.
6. Видається суперечливим і в кінцевому підсумку невдалим регулювання довірчої власності. Про неї спочатку була лише згадка в ст. 316 ЦК як особливого виду права власності. І навіть після внесення до Книги 5 ЦК цілого парагр. 8 гл. 49 про довірчу власність як спосіб забезпечення виконання зобов’язань загальна норма ч. 2 ст. 316 ЦК зазнала несуттєвих змін. Слід констатувати, що закріплення довірчої власності разом із прийняттям ЦК України не забезпечило розв’язання наявних проблем у сфері будівництва житла, таких як повторний продаж майнових прав на житлову нерухомість, що будується, чи повторна передача в іпотеку майнових прав на житлову нерухомість, яка будується. При виникненні таких спорів, як правило, застосовуються традиційні правові засоби для відновлення порушених прав та інтересів, наприклад, визнання правочинів недійсними, відшкодування збитків. Тож регулювання довірчої власності залишається архісуперечливою щодо відсутності єдиного її розуміння й істотної різниці у підходах до її регулювання у гл. 70 «Управління майном» і парагр. 8 гл. 49.
7. Чимало питань викликає регулювання відповідальності за невиконання/неналежне виконання грошових зобов’язань. З урахуванням презумпції оплатності договорів переважна більшість зобов’язань тією чи іншою мірою можуть виступати грошовими, тому це питання має важливе значення. Наразі хвилі спорів щодо цього сягають дев’ятого валу про нарахування процентів, неустойки за договором до спливу його строку і після цього. По суті, в цій сфері відбулося виключення застосування таких конструкцій, як проценти та неустойка.
8. Книга 4 ЦК потребує аудиту на предмет «правооб’єктності» визнаних на сьогодні законом об’єктів права інтелектуальної власності. Так, наукове відкриття взагалі не може бути об’єктом будь-якого права. Очевидно, не можна заперечувати, що навіть можливість монополізувати, наприклад, теорію відносності Ейнштейна виглядає нонсенсом. Або щодо комерційної таємниці, то єдиним об’єктом, здатним хоча б наближено бути підпорядкованим режиму права інтелектуальної власності, є так звані ноу-хау. Все інше, згадане в ЦК у контексті комерційної таємниці, є чужим для виключного права. Крім того, слід звернути увагу, що функція захисту (охорони) ноу-хау, по суті, реалізується шляхом закріплення за розробниками ноу-хау не виключного права на ноу-хау, а права на нерозголошення їх конфіденційної інформації із забороною її отримання третіми особами незаконними способами. Тому, на відміну від охоронюваного патентом винаходу, на ноу-хау не може бути виключного права, а є лише фактична монополія. Зазначене має бути обов’язково враховане на рівні ЦК.
9. Застарілість норм про підрядні договори у будівництві (будівельний підряд, проєктування). Здається, що значна їх частина тихо перекочувала із радянського господарського законодавства про капітальне будівництво чи іноземного досвіду столітньої давнини. При цьому розвиток міжнародного уніфікованого права будівельних контрактів практично не враховується.
10. Вкрай фрагментарне (майже точкове) регулювання конкурсних процедур укладення договорів (аукціони, конкурси, торги тощо). Як результат — правове регулювання цих в основі аналогічних процедур сильно диференціюється й запублічується, створюючи підґрунтя для зловживань і несправедливого правозастосування.
Свого часу у ст. 399 Цивільного процесуального кодексу УРСР (гл. 46) встановлювалася можливість визнання недійсними публічних торгів і підстави для оспорювання. У 2000 році гл. 46 була виключена із ЦПК УРСР. Законодавець досить «специфічно» реагував на відсутність недійсності торгів, оскільки ні при розробленні ЦК України, ні окремих законів повноцінну конструкцію недійсності торгів не закріплював. У різний період на рівні законодавства передбачалися такі конструкції, як, зокрема: «недійсність угод, укладених на аукціоні, конкурсі»; «недійсність результатів конкурсу та/або договору»; «оскарження результатів прилюдних торгів»; «недійсність результатів аукціону».
Судовою практикою допускається, зокрема:
1) існування кваліфікації: торгів як правочину, проведення торгів (аукціону) є правочином; процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу;
2) кваліфікація протоколу торгів як попереднього договору;
3) допустимість оспорювання протоколів і торгів, допустимість вимог про оскарження результатів аукціону та договору купівлі-продажу, про визнання недійсними протоколу;
4) кваліфікація вимоги про визнання недійсними торгів як неефективної та необхідності застосовувати кондикційний позов; 5) кваліфікація вимоги про визнання недійсними торгів як неефективної та необхідності застосовувати віндикаційний позов.
Отже, загалом практика застосування ЦК за 20-річний період довела доволі гарний запас міцності закладених у нього правових підходів і механізмів. Проте з плином часу стають зрозумілими деякі недоліки, які потребують усунення, і відкриваються нові можливості для регулювання відносин з погляду сучасних правників. Ми сподіваємося, що це буде зроблено на не менш достойному рівні, аніж це було на початку 2000- х років.