Відповідно до Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Слід зазначити, що спадкодавцем може бути лише фізична особа, а спадкоємцями можуть бути і юридичні особи, але лише за заповітом.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Для встановлення факту смерті громадянина нотаріусу треба отримати від спадкоємця свідоцтво про смерть, видане органом реєстрації актів цивільного стану. Нотаріус заводить спадкову справу, щоб у подальшому оформити перехід спадщини до спадкоємців. Спадкова справа на майно та майнові права спадкодавця може бути заведена тільки одна, вона заводиться за місцем відкриття спадщини.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Підставою для відкриття нотаріусом провадження по спадковій справі може бути заява, повідомлення, телеграма тощо від фізичної або юридичної особи.
Для заведення спадкової справи нотаріусу подаються документи, що підтверджують час і місце відкриття спадщини.
• На підтвердження часу відкриття спадщини (це день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою) нотаріусу подаються свідоцтво про смерть спадкодавця або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо відповідного актового запису про смерть.
• На підтвердження місця відкриття спадщини нотаріусу подаються довідка органу місцевого самоврядування, житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію місця проживання спадкодавця, будинкова книга, в якій міститься запис про реєстрацію місця проживання спадкодавця.
Спадкова справа може бути заведена у будь-який час протягом строку, що встановлюється для прийняття чи відмови від спадщини. Тобто час відкриття спадщини і час відкриття спадкової справи може не збігатися. Також фізичним або юридичним особам не обов’язково звертатися до нотаріуса з метою відкриття спадкової справи.
Спадкоємці мають право передати спадкову справу іншому нотаріусу, але в межах одного нотаріального округу, після закінчення встановленого законодавством строку для прийняття спадщини і за наявності таких підстав:
1) припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса (до передачі архіву приватного нотаріуса до відповідного державного нотаріального архіву);
2) зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса;
3) тимчасового блокування доступу нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
4) анулювання доступу нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
5) ліквідації державної нотаріальної контори (до передачі архіву контори до відповідного державного нотаріального архіву).
Для цього нотаріусу, який веде незакінчену спадкову справу або зберігає закінчену спадкову справу, подається заява про передачу спадкової справи від усіх спадкоємців. Така заява може подаватися також представниками спадкоємців.
Прийняти спадщину чи відмовитись від неї слід у строк 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо спадкоємець протягом 6 місяців не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, він вважатиметься таким, що не прийняв спадщину. Суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.
Заяви про прийняття спадщини або відмову від неї можуть подаватися спадкоємцем особисто в письмовій формі за місцем відкриття спадщини (в такому випадку справжність підпису такої особи на заяві не підлягає нотаріальному засвідченню) або поштою (тоді справжність підпису особи на заяві підлягає нотаріальному засвідченню).
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6 місяців не заявив про відмову від неї.
У цьому аспекті є певні спірні моменти, як от: чи вважатиметься спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем, але за певний час до настання смерті спадкодавця відбув у тривале відрядження, таким, що прийняв спадщину, не здійснюючи жодних дій для цього? Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважав, що так — особа в цьому випадку вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до ЦК України.
Заява про відмову від прийняття спадщини, як і заява про прийняття спадщини, не може бути викладена з будь-якою умовою або із застереженням. Прийняття спадщини або відмова від її прийняття можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти частину спадщини, а від іншої частини відмовитись.
Після закінчення строку в 6 місяців для прийняття або відмови від прийняття спадщини частка у спадщині не може бути збільшена з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, має право розпорядитись усім або частиною майна, отриманого в порядку спадкування, шляхом відчуження її іншому спадкоємцеві за договором купівлі-продажу, дарування, міни тощо.
Не обов’язково отримувати свідоцтво про право на спадщину особисто. Воно може бути видане нотаріусом представнику спадкоємця за умови наявності відповідних документів про повноваження законного представника або представника спадкоємця за довіреністю, яка передбачає повноваження представника на отримання такого свідоцтва.
Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно (свідоцтво, державний акт). Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. Якщо нерухомість була оформлена до 2012 р. (до початку дії Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), і інформація щодо неї не перенесена до Державного реєстру за клопотанням власника (спадкодавця), спадкоємцям обов’язково слід надати нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів для оформлення свідоцтва про право на спадщину на майно. Якщо необхідний нотаріусу правовстановлюючий документ було пошкоджено, зіпсовано або втрачено, і отримати дублікат неможливо через відсутність відповідних документів в органах, що їх видавали, чи у їх правонаступників, чи в архівних установах, зазначене питання вирішується в судовому порядку.
На сьогоднішній день набуття права власності на спадкове майно відбувається за спрощеною процедурою: нотаріус, видаючи свідоцтво про право на спадщину, зокрема щодо нерухомого майна, відразу вносить його в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, тим самим реєструючи право власності спадкоємців, яке не потребує додаткових реєстраційних дій в інших державних чи місцевих органах та установах.
Часто постає запитання, як бути спадкоємцям у випадку, коли власність спадкодавця, що входить до спадкової маси, була оформлена у шлюбі на другого з подружжя, який ще живий, адже за загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності? Тут закон каже наступне: другий із подружжя, який є живим, повинен звернутися до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. Нотаріус, у свою чергу, повідомляє інших спадкоємців про включення до спадкової маси частки спільного майна подружжя, і якщо у інших спадкоємців немає заперечень щодо частки другого з подружжя, який живий, видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя.
На практиці вказана заява нотаріусу часто не подається, тож про склад спільного майна подружжя інші спадкоємці або не знають, або не мають змоги довести факт існування спільного майна подружжя у нотаріальному процесі через те, що правовстановлюючі документи знаходяться у другого з подружжя, якого нотаріус не має права примусити надати ці документи. У таких випадках спадкоємці можуть захистити свої порушені права лише в судовому порядку, звертаючись з позовом про визнання права власності на спадкове майно. Через суд спадкоємці вже мають право витребувати правовстановлюючі документи для підтвердження своїх позовних вимог. Позовна давність для таких справ складає 3 роки і починає обчислюватися від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила.