У зв’язку з постійною актуальністю питання захисту активів та легального зниження податків хотілося б описати інструменти, які рідше використовуються, але не менш ефективні та мають тенденцію до поширення. Внаслідок розширення поняття «ухилення від сплати податків» та «відмивання грошей» багато традиційних методів захисту активів та податкової оптимізації стають незаконними: використання сумнівних методів себе не виправдовує.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За даних обставин підвищується інтерес до таких незвичних правових інструментів, як трасти та фонди, яким в Україні не приділяється достатня увага. Особливо це стосується трасту, який не існує в Україні в чистому вигляді та є поняттям англосаксонської правової системи.
Найсприятливіший законодавчий клімат для створення та функціонування офшорного трасту (фонду), як правило, у державах з офшорним статусом.
Зважаючи на подібність фонду і трасту, почнемо з їх порівняльної характеристики та детальніше розглянемо сутність трасту як поняття більш чужого для українського законодавства.
Офшорний фонд
Поняття фонду є продуктом континентально-європейського права, тому воно більш близьке до українського законодавства. Структуру фонду складають Засновники, Рада керуючих, Протектор і Бенефіціари. Основні документи фонду: установчий договір, статут, внутрішні правила. Установчий договір – рішення про створення фонду. Статут – установчий документ, що реєструється в державному реєстрі. У статуті вказуються загальні принципи діяльності фонду та необхідні положення, відповідно до мети, яку засновник чи істинний бенефіціар хоче досягти. Розробка внутрішніх правил фонду не обов’язкова, але вони дозволяють деталізувати окремі правовідносини фонду. Це конфіденційний документ, який не реєструється в державних органах і може бути змінений в будь-який момент особою, що контролює фонд.
Для цілей спадкування і захисту активів застосовується класична управлінська структура фонду. Засновник передає свою власність до фонду під управління раді керуючих, яка діє в інтересах, визначених засновником бенефіціарів, або для досягнення певної мети (наприклад, благодійної). Склад ради керуючих представляють професійні управляючі активами або компанія з довірчого управління активами. Неналежне виконання своїх обов’язків радою керуючих загрожує застосуванням серйозних санкцій. Бенефіціари, у свою чергу, можуть у судовому порядку відстоювати свої права та інтереси, порушені радою керуючих. Засновник фонду втрачає право власності на майно, передане до фонду, але може опосередковано контролювати дії ради керуючих щодо активів фонду через низку методів. Один з них – заповіт, в якому він висловлює побажання, щодо управління активами та визначає їхню долю на випадок своєї смерті. Інший – призначення протектора, який наділяється контролюючими повноваженнями, обсяг яких визначається статутом та внутрішніми правилами фонду. Протектору може надаватись право вето, щодо рішень ради керуючих, а також право зміни складу ради керуючих, чого цілком достатньо для контролю над активами.