Всім нам відомо, що судова справа може бути розглянута «заочно». Водночас не всі надають належної уваги такому судовому механізму вирішення спору. Передусім потрібно розуміти сутність та мету заочного провадження або заочного розгляду справи у цивільному процесі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Інституту заочного розгляду справи присвячена глава 8 (ст. 224-233) розділу III Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). Законодавець передбачив інститут заочного розгляду справи для вдосконалення судової системи України шляхом усунення обставин, що призводять до затягування розгляду справи. Хочу одразу звернути увагу на те, що заочне провадження також широко застосовується у багатьох правових системах світу (Франції, США, Англії, Росії) для дотримання встановлених законом строків розгляду справ, та забезпечення більш ефективного цивільного судочинства.
В Україні інститут заочного провадження у цивільному процесі введено у 2004 р. Його поява у ЦПК відповідає положенням Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо реалізації принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи та відображає положення Додатку до Рекомендації № R (84) 5.
Водночас існування інституту заочного розгляду справи дає змогу суду здійснювати покладені на нього повноваження більш ефективно та своєчасно, а також зменшує кількість потенційних зловживань та затримок з боку відповідачів під час розгляду справ. Більше того, введення процедури заочного розгляду справ дало змогу підвищити ефективність правосуддя, зокрема, завдяки можливості відстояти порушені права позивача у стислі строки. Проте в окремих випадках розгляд справ у порядку заочного провадження може й ускладнити процес. Передусім йдеться про випадки, коли відповідач після винесення заочного рішення звертається до того самого суду, де воно було прийнято, з заявою про перегляд заочного рішення. Такі дії, вочевидь, призведуть до розгляду справи у загальному порядку, а отже, й збільшать загальні строки вирішення спору.
Також інститут заочного провадження спрямований на розвиток та підтримання ч. 3 ст. 27 ЦПК «…Особи, які беруть участь у справі, зобовʼязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовʼязки». Зазначене свідчить, що заочне провадження є однією з гарантій позивача на отримання своєчасного судового захисту своїх прав, а також значно зменшує можливості відповідача зловживати своїми процесуальними правами, зокрема, шляхом затягування процесу розгляду справи. Отже, метою інституту заочного розгляду справи є сприяння ефективному та оперативному здійсненню правосуддя. Але слід мати на увазі, що зловживати процесуальними правами може й недобросовісний позивач, який вводить суд в оману та спотворює дійсні факти та обставини справи. Тому з метою припинення або принаймні мінімізації зловживань сторонами процесу своїми правами, законодавець забезпечив умови для їхньої обопільної належної реалізації. Для позивача – це значне пришвидшення вирішення справи через реалізацію заочного провадження, а для відповідача – це спрощений порядок оскарження заочного рішення.
Якщо звернутись до інших правових систем світу, то, наприклад, в англо–американському цивільному процесі припускається, що відповідач, який не зʼявився у судове засідання або ухиляється від участі у процесі, визнав предʼявлений йому позов, тим самим звільнив позивача від необхідності подання доказів у справі. Вожночас у французькому цивільному судочинстві, навпаки, неявка відповідача не розглядається як визнання ним предʼявленого позову і не надає позивачеві жодних додаткових процесуальних прав. Більше того, вважається, що неявка відповідача до суду могла б бути викликана або його необізнаністю про предʼявлений позов, або існуванням обставин, які перешкодили його явці до суду.
Отже, заочний розгляд справи/заочне провадження – це особливий порядок розгляду та вирішення конкретної справи за відсутності відповідача, належно сповіщеного про час і місце судового засідання, який не повідомив про причини неявки або якщо такі причини визнані судом неповажними, якщо він не просив розглядати справу за його відсутності, та якщо позивач не заперечує проти такого способу вирішення справи.
Перелік умов проведення заочного розгляду справи зазначені у ст. 224 ЦПК України, а саме:
1. У разі неявки до судового засідання відповідача, який належно повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки зазначені неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
2. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки до судового засідання всіх відповідачів.
3. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.
Розглянемо більш детально перелік зазначених умов.
Неявкою до судового засідання відповідача є його фактична відсутність, як відповідача під час розгляду справи. До того ж необхідно враховувати, що неявкою відповідача є його особиста відсутність, а також відсутність його представника. Так відповідно до ст. 38 ЦПК: Сторони можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника, та ст. 44 ЦПК: можливості вчинення представником усіх процесуальних дій від імені особи, яку він представляє, отже, у ч. 1 ст. 224 ЦПК законодавець має на увазі під неявкою відповідача – його особиста відсутність, а також відсутність його представника. У випадку явки в судове засідання представника відповідача з належно оформленими повноваженнями, суд не має права ухвалювати заочне рішення. Водночас немає чітких приписів щодо наслідків неявки представника відповідача, що призводить до різного тлумачення правових норм юристами.
Якщо від відповідача надходить заява про розгляд справи у його відсутності, суд не має права ухвалювати заочне рішення, оскільки згідно з положеннями ст. 169 ЦПК неявка відповідача до судового засідання, якщо від нього надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, не є перешкодою для розгляду справи в загальному порядку. Тобто в такому випадку підстав для заочного розгляду справи немає. Причини неявки відповідача у такій ситуації судом не зʼясовуються. Суд за таких обставин розглядає справу у загальному порядку або відкладає розгляд справи на підставі п. 2 ч. 2 ст. 169 ЦПК.
Відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК суд повідомляє сторони процесу про час і місце розгляду справи. Тобто суд до постановлення ухвали про заочний розгляд справи обов’язково повинен перевірити факт повідомлення відповідача нлежно про час і місце судового засідання. Слід пам’ятати, що обов’язково у матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо таких доказів немає, то відповідач не може вважатися належно повідомленим, і підстав для заочного розгляду справи також немає. Вожночас судова повістка про виклик відповідача повинна бути вручена йому з таким розрахунком, щоб було достатньо часу для його явки до суду і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не менш ніж за три дні до дати судового засідання. Згідно з частинами 9, 10 ст. 74 ЦПК, відповідача, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. До того ж засіб масової інформації, в якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (через «Урядовий курʼєр»).
Щодо поважних причин неявки відповідача до судового засідання, то обов’язок суду полягає у перевірці не лише факту належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання, а й про поважність причин такої неявки, якщо вони були зазначені. За відсутності відповідача з причин, які суд визнав поважними, заочний порядок розгляду справи виключається. Законодавство не містить переліку поважних причин, а отже, визначення поважності певних обставин залишається на розсуд суду. Так, на практиці до кола поважних причин суди відносять, зокрема, хворобу відповідача, яка підтверджується медичною довідкою, відсутність відповідача у зв’язку з відрядженням тощо. Одночасно, слід зазначити, що суд не зобовʼязаний сам зʼясовувати причини неявки належно сповіщеного відповідача, оскільки обовʼязок повідомити про ці причини і надати докази поважності неявки покладений на сторони спору.
Якщо у справі кілька відповідачів, то заочний розгляд справи можливий лише у разі неявки всіх відповідачів.
Також суд не може перейти до заочного провадження за наявності заперечень позивача проти такого вирішення спору. Оскільки законодавець не встановлює способів висловлення згоди позивача на заочний розгляд справи, то така згода може бути й усною, проте, цей факт має бути обов’язково зафіксований у протоколі судового засідання. Коли позивач не погоджується на розгляд справи у порядку заочного провадження, то суд ще відкладає розгляд справи та спрямовує відповідачеві, який не з’явився, повідомлення про час і місце нового судового розгляду.
Оскільки ч. 3 ст. 224 ЦПК не підлягає звуженому тлумаченню, то в разі зміни позивачем розміру позовних вимог, суд також повинен відкласти судовий розгляд для повідомлення відповідача. Такі дії суду зумовлені передусім необхідністю забезпечити права відповідача, який у цьому випадку може визнати позов із відповідними наслідками згідно зі ст. 174 ЦПК.
Повертаючись до українських реалій, не можна не помітити, що під час розгляду справ у порядку заочного провадження є певні складнощі. Зокрема йдеться про недостатнє законодавче врегулювання цього правового інституту, відмінність судової практики, що пояснюється різним тлумаченням правових норм судами першої та апеляційної інстанцій. З метою зменшення прогалин у законодавстві, а також для уніфікації тлумачення процесуального законодавства вищі (касаційні) суди проводять узагальнення практики, результатом чого є відповідні їхні роз’яснення.
Узаганюючи викладене, хотілося б ще раз наголосити, що заочне провадження застосовується, передусім для забезпечення ефективного та оперативного розгляду судових справ, а також для «боротьби» з недобросовісними відповідачами, які намагаються уповільнити розгляд справи. Враховуючи специфіку цього правового інституту, велика відповідальність лежить саме на судах першої інстанції, які найчастіше приймають заочні рішення. Отже, індикатором ефективності та обґрунтованості таких рішень є відсутність (або принаймні незначна кількість) їхнього перегляду та скасування судами вищих інстанцій. Тому нам залишається сподіватись, що українська судова система й надалі буде до цього прагнути.