Оскаржувати треба договори, а не довіреність
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Позовні вимоги про визнання договорів недійсними через визнання недійсними довіреностей, за якими їх укладено, є звичайною практикою у вітчизняному судочинстві, яке схиляється до їх задоволення чи незадоволення залежно від різних обставин. Останніми роками — залежно від «коливання лінії» Верховного Суду. І от 24 лютого 2021 р. Верховний Суд дав відповідь на питання, чи можна визнати довіреність фраудаторною: ні. Ця постанова дала нагоду погортати інші правові висновки ВС щодо визнання довіреностей недійсними.
Сама лише видача довіреності не може бути фраудаторним правочином
У справі №757/33392/16-ц боржник видав довіреність, за якою його квартири і земельні ділянки були подаровані іншим особам якраз тоді, коли на нього насувалася перспектива розраховуватися за боргами. Суд першої інстанції своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову кредитора до боржника, кількох осіб і нотаріуса про визнання довіреності недійсною відмовив, оскільки формальні вимоги до форми документа порушені не були, і він відповідав волевиявленню довірителя.
Розглянувши касаційну скаргу кредитора, Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з рішеннями судів, дійшовши висновку, що довіреність, видана боржником, не могла бути визнана недійсною через її фраудаторність (спрямованість правочину на шкоду кредитору). Обґрунтовуючи це рішення, Верховний Суд нагадав кілька своїх правових позицій:
• ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова від 27 січня 2020 р. у справі №761/26815/17);
• договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний договір, так і безоплатний. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору (постанова від 7 жовтня 2020 р. у справі №755/17944/18);
• приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (постанова від 10 лютого 2021 р. у справі №754/5841/17).
На підставі аналізу цих висновків та норм законодавства Верховний Суд вивів формулу, що застосування конструкції «фраудаторності» до одностороннього правочину можливе за тієї обставини, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна. Довіреність таким правочином не є, а отже, визнати її недійсною через спрямованість на шкоду кредитору не можна. Вимоги ж про визнання договорів недійсними у позові не було.
Отже, за висновком Верховного Суду, у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову кредитора, однак з помилкових мотивів — через недоведеність недійсності, а треба було — через не ефективний спосіб захисту. Тому ВС ухвалив змінити рішення з викладенням їх мотивувальної частини в редакції своєї постанови.
Нотаріус не винний
Крім того, у згаданій справі нотаріус не міг бути належним відповідачем за позовом, оскільки цей односторонній правочин уклав боржник, а нотаріус лише його посвідчив. Цей висновок звучав і в постанові ВС у справі No201/16327/16-ц, в якій зацікавлена особа звернулася до суду з позовом до брата, який діяв в інтересах недієздатної особи, приватного нотаріуса, державної нотаріальної контори про визнання правочинів недійсними.
Цього разу вимоги були обґрунтовані тим, що рішенням суду особу визнано недієздатною через психічний стан і призначено опікуном її брата. До цього недієздатна особа посвідчила у нотаріуса і видала кілька довіреностей, на підставі яких від її імені здійснюється представництво інтересів у судах та інших органах. До суду подано позовні заяви про визнання заповіту недійсним та визнання за недієздатною особою права власності в порядку спадкування на квартиру, а також про прийняття спадщини, до складу якої входить спірна квартира.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог до нотаріуса та нотаріальної контори, зазначив, що відповідно до ст. 30, 34, 35 ЦПК України, нотаріуси не є особами, прав і обов'язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх зацікавленість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого рішення. Позивачка не обґрунтовувала недійсність правочинів неправомірними діями приватного нотаріуса та державної нотаріальної контори, тож суди відмовили у задоволенні вимог до відповідачів по суті.
У справі за позовом зацікавленої особи про визнання недійсними таких правочинів, як видача довіреності, належним відповідачем є особа, яка видавала довіреність, а не нотаріус чи нотаріальна контора; щодо прийняття спадщини належним відповідачем є особа, яка приймає спадщину, а не нотаріус чи нотаріальна контора. Проте суди відмовили в частині позовних вимог до нотаріуса та нотаріальної контори з інших мотивів.
Неспроможність має бути абсолютною
Визнання правочину, в т. ч. довіреності недійсним за ст. 225 ЦК України з підстав відсутності волі особи на його вчинення у разі неспроможності в момент його вчинення розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними можливе лише за умови абсолютної неспроможності. Такий правовий висновок викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема від 27 червня 2018 р. у справі №308/15679/14-ц, від 14 листопада 2018 р. у справі №359/3849/14-ц, від 10 липня 2019 р. у справі №1527/19998/12, від 10 квітня 2019 р. у справі №204/5127/16-ц.
В останній справі, приміром, довірителька звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсними довіреність та договір купівлі-продажу автомобіля, оскільки на час видачі довіреності вона страждала на рекурентний депресивний розлад з частими епізодами важкої депресії та нестійкими ремісіями, важкий депресивний епізод з психотичними симптомами, у зв'язку з чим їй було встановлено інвалідність III групи. Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено з мотивів недоведеності довірителькою тієї обставини, що на момент видачі довіреності вона була неспроможна у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними. Постановою апеляційного суду рішення районного суду було скасоване, а позов задоволено з посиланням на те, що волевиявлення позивачки явно не відповідало її волі, а на час видачі довіреності вона за своїм психічним станом не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.
У касаційній скарзі представник за довіреністю наполягав, що підставою для визнання правочину недійсним може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та/або керувати ними, в основу судового рішення про визнання правочину недійсним не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Верховний Суд вказав, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи, довірителька на момент видачі довіреності виявляла та на цей час виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у формі рекурентного депресивного розладу. В момент видачі довіреності за своїм психічним станом довірителька не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними (обмежена спроможність). Водночас експерт не зміг надати категоричну відповідь, яка свідчила б про абсолютну неспроможність позивачки розуміти значення своїх дій та керувати ними під час видачі довіреності на ім'я представника. Тому Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу представника за довіреністю.
Договір, укладений іншим повіреним поза його волею
В іншій своїй постанові (у справі №682/179/17-ц) Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу представника за довіреністю, визначивши, що він обрав ефективний спосіб захисту, та висловив правову позицію, згідно якої представник за довіреністю має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсними довіреності про передоручення наданих йому прав іншій особі і правочинів, укладених на підставі такої довіреності.
Довіритель уповноважив представника на продаж належної йому на праві власності квартири, видавши відповідну довіреність. Пізніше син представника за довіреністю викрав його паспорт та документи, необхідні для продажу квартири довірителя, оформив від його імені довіреність на своє ім'я на продаж квартири й продав її. Представник за довіреністю просив суд визнати недійсними згадану довіреність на продаж квартири, належної на праві власності довірителю, а також договір купівлі-продажу квартири, укладений між його сином та іншою особою.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково: визнано недійсною спірну довіреність, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Апеляційним судом рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким вказаний договір визнано недійсним. У касаційній скарзі покупець квартири зазначав, що оскільки позивач не є власником квартири, він не має права позиватися про визнання спірного договору недійсним, адже законодавством визначений спеціальний механізм повернення майна з чужого незаконного володіння.
Верховний Суд вказав, що правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (ст. 215, 216 ЦК). Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним саме за позовом представника за довіреністю, оскільки на укладення договору купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2016 р. у позивача як представника волевиявлення було відсутнє.
Представник — alter ego довірителя
Хоча позивач і є лише представником довірителя, тобто не є безпосереднім власником відчуженої квартири, враховуючи те, що він вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку представляє і від імені якої виступає alter ego (друге «я», мій представник), він має право на звернення до суду з цим позовом, оскільки оспорюваний правочин суперечив його волевиявленню як представника власника майна-довірителя. В силу того, що здійснення повноважень за довіреністю цілком залежить від волі представника, ефективність обраного позивачем, який не мав волевиявлення на укладення оспорюваного правочину, способу захисту своїх прав не викликала у ВС обґрунтованих сумнівів.
У цьому невеличкому огляді наведено лише кілька правових висновків щодо визнання довіреностей недійсними з кількох десятків, зібраних у новому продукті Lex. Нотаріус на платформі Lex. У разі залучення співвідповідачами у справах про визнання довіреностей недійсними нотаріусам варто, тримаючи руку на енергійному пульсі поточної практики Верховного Суду, бути готовими відводити від себе такі удари, в чому допоможе постійно оновлювана в продукті Lex. Нотаріус колекція правових позицій ВС стосовно нотаріальної практики.
Також у продукті — вся нормативно-правова база для успішної діяльності нотаріусів і реєстраторів, постій ний потік правових новин задля поінформованості в реальному часі та майже 300 зразків нотаріальних документів, серед яких 40 зразків довіреностей, а також договори, заповіти, запити, заяви й інші матеріали, оснащені гіперпосиланнями на чинні норми права, які визначають їхній зміст і форму.