Чи може борг компанії стати особистим боргом її керівника чи засновника? Відповідь на це запитання можна знайти у такому словосполученні, як «субсидіарна відповідальність». Ст. 619 Цивільного кодексу України унормовано, що договором або законом поряд із відповідальністю боржника може бути передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На сьогоднішній день законне перекладення обов'язку сплати заборгованості компанії на її керівника чи засновника передбачене положеннями ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), відповідно до якої у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у т. ч. керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Аналогічні положення містила ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який втратив чинність з моменту введення в дію Кодексу в 2018 р.
Хто виступає ініціатором
Правом на звернення до суду з вимогами до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, має лише призначений судом ліквідатор. Водночас збори або комітет кредиторів мають право більшістю голосів прийняти рішення щодо зобов'язання ліквідатора подати відповідну заяву до суду. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.
Коли мова йде про субсидіарну відповідальність
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство призначена забезпечувати саме охорону інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника. При цьому такий самостійний вид відповідальності покладається на власників, керівника боржника або інших осіб, які мають повноваження на прийняття рішень щодо активів юридичної особи, при підтвердженні вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Довести відсутність своєї вини повинна особа, якій висунуті відповідні вимоги.
Крім того, судова практика не пов'язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб з обов'язковою наявністю вироку у кримінальній справі, в якому буде встановлено наявність у їх діях (бездіяльності) складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 Кримінального кодексу України. Такий висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 р. у справі №910/21232/16.
Оскільки за приписами ст. 61 КУзПБ (ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство) одним із повноважень ліквідатора у справі про банкрутство є аналіз фінансового становища банкрута, який на практиці оформлюється окремим документом, саме цей доказ у поєднанні з іншими обставинами дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність у діях власника, керівника, інших контролюючих осіб боржника вини щодо доведення його до банкрутства.
Також, виходячи з буквального аналізу ч. 2 ст. 61 КУзПБ, а саме, що на контролюючих осіб боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями саме у разі недостатності майна боржника, слід дійти висновку, що ліквідатор має право подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності не раніше, ніж після завершення реалізації всіх активів боржника та розрахунків з кредиторами за умови недостатності їх повного погашення кредиторської заборгованості банкрута. Слід також зазначити, що вирішення питання правомірності подачі такої заяви фактично є обов'язковою умовою для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі.
Навіщо так карати керівників, засновників (учасників, акціонерів)
Основною метою встановлення такого виду відповідальності в процедурі банкрутства є підвищення ефективності такої процедури загалом, рівня захищеності прав кредиторів, збільшення рівня виконання договорів та судових рішень, врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності юридичних осіб, які не опинилися в скрутній фінансовій ситуації, а спрямовано довели підконтрольну компанію до банкрутства з метою ухилення від виконання зобов'язань, протистояння недобросовісності та нерозумності дій керівників та власників боржників. У переважній більшості випадків доведення боржника до банкрутства пов'язане саме з вчиненням боржником недобросовісних правочинів, до яких безпосередньо мають відношення керівники чи власники такого боржника.
Як зазначається у правовому висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 12.11.2020 р. у справі №916/1105/16, визначене ч. 2 ст. 61 КУзПБ (ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство) господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони).
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.
Які дії є підставою для притягнення до субсидіарної відповідальності
Об'єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів. На відміну від Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, ч. 2 ст. 61 КУзПБ (ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство) має власну диспозицію (зміст) правопорушення: «Банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника…».
Однак законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об'єктивну сторону такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають братися до уваги також положення ч. 1 ст. 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство (ст. 1, ч. 3 ст. 10, ст. 11 Закону про банкрутство), з огляду на які такими діями можуть бути:
1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, спрямованих на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;
2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях;
3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.
Під діями (бездіяльністю) контролюючих компанію-боржника осіб, що призвели до неможливості погашення вимог кредиторів, слід розуміти такі дії (бездіяльність), які стали реальною причиною банкрутства боржника, тобто ті, без яких об'єктивне банкрутство не настало б. Суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) контролюючих осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв'язку між відповідними діями (бездіяльністю) і фактичним банкрутством.
Неправомірні дії (бездіяльність) контролюючих осіб можуть виражатися, зокрема, у прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в т. ч. узгодження, укладення або схвалення правочинів на свідомо невигідних умовах або зі свідомо нездатними виконати свої зобов'язання особами («фірмами одного дня»), дача вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій, призначення на керівні посади осіб, результат діяльності яких буде явно не відповідати інтересам очолюваної організації (так званих «фунтів», «номіналів»), створення і підтримання такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам тощо.
Оскільки діяльність юридичної особи опосередковується безліччю угод та інших операцій, за загальним правилом не може бути визнана єдиною причиною банкрутства остання ініційована контролюючими особами угода (операція), яка призвела до критичної зміни вже сформованого негативного фінансового становища. Суду належить дослідити сукупність угод і інших операцій, здійснених під впливом контролюючих осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію об'єктивного банкрутства.
Контролюючі особи також можуть бути притягнені до субсидіарної відповідальності у тому випадку, коли після настання об'єктивного банкрутства вони вчинили дії (бездіяльність), істотно погіршивши фінансовий стан боржника. У таких випадках контролюючі особи, які створили умови для подальшого значного зростання різниці між вартістю активів боржника та розміром його зобов'язань, підлягають притягненню до субсидіарної відповідальності в повному обсязі, оскільки фактично саме через їх дії (бездіяльність) остаточно втрачена можливість здійснення стосовно боржника санаційних заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності і, як наслідок, втрачено можливість реального погашення всіх боргових зобов'язань у майбутньому.
Якщо через дії (бездіяльність) контролюючих осіб, скоєні після появи ознак об'єктивного банкрутства, відбулося несуттєве погіршення фінансового становища боржника, такі особи можуть бути притягнуті до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків на інших, не пов'язаних з субсидіарною відповідальністю підставах. Доводячи відсутність підстав притягнення до субсидіарної відповідальності, контролюючі особи мають право посилатися на те, що банкрутство обумовлене виключно зовнішніми факторами (несприятливою ринковою кон'юнктурою, фінансовою кризою, істотною зміною умов ведення бізнесу, аваріями, стихійними лихами, іншими подіями тощо).
Чи може бути кілька винних осіб
Якщо кілька контролюючих боржника осіб діяли спільно, вони несуть субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства солідарно. З метою кваліфікації дій контролюючих боржника осіб як спільних можуть бути враховані узгодженість, скоординованість і спрямованість цих дій на реалізацію загального для всіх наміру.
Чи застосовується позовна давність
Що стосується застосування позовної давності до вимог ліквідатора про покладення на керівників чи/та засновників боржника субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства, то в цьому питанні судова практика пов'язує ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом з тією обставиною, яка свідчить, що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника з вини його контролюючих осіб. Таким чином, заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на його контролюючих осіб має бути подана у межах визначеного ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.
Рішення суду є, що далі?
Після прийняття судом рішення про покладення на контролюючих осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства та стягнення з них заборгованості у розмірі непогашених вимог кредиторів ліквідатору буде видано виконавчий документ, який є підставою для примусового виконання такого рішення суду. У подальшому ліквідатор може звернутися до державного або приватного виконавця з таким документом, і ті вживають заходів, необхідних для стягнення боргу, зокрема: арештовують та звертають стягнення на майно, кошти на банківських рахунках, забороняють виїзд за кордон, а можуть і продати у межах ліквідаційної процедури таку дебіторську заборгованість, що дозволить завершити таку процедуру, а новому кредитору дасть змогу стягувати кошти з винних осіб без обмеження строку у встановленому законом порядку.
Отже, борг компанії може і повинен стати особистим боргом її керівника та/або засновника, але лише у тому випадку, якщо така особа довела компанію до банкрутства, а майна самої компанії недостатньо, щоб погасити всі її борги перед кредиторами.