У нинішніх умовах післякризового періоду, що супроводжується відсутністю вагомих інвестицій в економіку та спадом виробництва, закономірним є збільшення кількості припинення суб’єктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), які не витримали жорсткої конкуренції в умовах ринкової економіки. Однією з найпоширеніших причин ліквідації таких суб’єктів господарювання є банкрутство – неспроможність погасити грошові вимоги кредиторів у інший спосіб, аніж шляхом проведення процедури ліквідації.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Оскільки процеси ліквідації суб’єктів господарювання є порівняно новими для України, яка лише нещодавно перейшла на ринкову економіку, тому порядок проведення банкрутства в нашій державі є досить складним. Це насамперед зумовлено порівняно новим для України (і як наслідок не зовсім досконалим) законодавством, що встановлює цей порядок.
Так, навіть на етапі звернення до суду із заявою про визнання банкрутом виникає безліч суперечок внаслідок різного трактування кожним з учасників цього процесу окремих норм законодавства про банкрутство, у тому числі й судами різних інстанцій. У зв’язку з цим спробуємо дослідити найсуперечливіші питання, що виникають на цьому етапі проведення банкрутства, та судову практику вирішення таких питань.
Особливості підвідомчості та підсудності справ про банкрутство
Основним нормативним актом, що регулює порядок здійснення провадження у справах про банкрутство, є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з усіма змінами та доповненнями (далі – Закон про банкрутство).
Згідно із зазначеним Законом про банкрутство право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і кредитор.
Боржником є суб’єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа – підприємець), неспроможний виконати в установлений строк свої грошові зобов’язання.