Актуальність цієї теми відновилася з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства (далі — Кодекс, Кодекс з процедур банкрутства). Так, у ч. 6 його ст. 34 та ч. 2 ст. 61 йдеться про солідарну та субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями юридичної особи-боржника її засновників (далі по тексту під засновниками маються на увазі також учасники й акціонери), керівника та інших осіб, які мають вирішальний вплив на діяльність компанії.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як було до Кодексу
За загальним правилом, закріпленим у ст. 96 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ, Цивільний кодекс), юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за її зобов’язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Окрім того, ч. 1 ст. 619 ЦКУ встановлено, що договором або законом поряд з відповідальністю боржника може бути передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Про встановлені законом випадки
До них можна віднести положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (до речі, ч. 2 ст. 61 Кодексу тотожна ч. 5 ст. 41 зазначеного Закону) та норми спеціальних нормативних актів, якими регулюється діяльність юридичних осіб окремих організаційно-правових форм. Наприклад, Законом України «Про господарські товариства» передбачено, що:
- учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями усім своїм майном;
- учасники командитного товариства несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (крім учасників, відповідальність яких обмежується розміром вкладу).
У Законі України «Про акціонерні товариства» зазначено, що посадові особи акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству їхніми діями (бездіяльністю).
Положення Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначають, що учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства у межах, що встановлюється статутом товариства. Щодо товариств з обмеженою відповідальністю:
1) учасники товариства несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах своїх вкладів;
2) члени виконавчого органу несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства у разі порушення ними обов’язку про скликання загальних зборів (у випадку зниження вартості чистих активів товариства більш як на 50% порівняно з цим показником станом на кінець попереднього року). Разом з тим, члени виконавчого органу, які доведуть, що не знали і не мали знати про таке зниження вартості чистих активів, або голосували за рішення про скликання загальних зборів учасників у зв’язку зі зниженням вартості чистих активів, звільняються від відповідальності за порушення зазначеного обов’язку;
3) посадові особи, винні у введенні в оману учасників товариства щодо його фінансового стану (у разі, якщо це призвело до здійснення неправомірних виплат), несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями щодо повернення виплат товариству; члени наглядової ради та виконавчого органу несуть відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству їхніми винними діями (або бездіяльністю).
Таким чином, до прийняття Кодексу законодавство передбачало відповідальність посадових осіб та засновників юридичної особи як перед самим товариством, так і за його зобов’язаннями. Проте варто відмітити, що судова практика з цього питання все ж більше стосувалася положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а не спеціальних законів. Згадана судова практика актуальна й сьогодні, зокрема при вирішенні питання про притягнення до субсидіарної відповідальності.
Різниця між відповідальністю
Отже, законодавством передбачена солідарна та субсидіарна відповідальність. Солідарна відповідальність передбачає, що кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого окремо (ч. 1 ст. 543 ЦКУ). Тобто у випадку притягнення до солідарної відповідальності особа відповідає за зобов’язаннями компанії нарівні з самою компанією.
У свою чергу, субсидіарна відповідальність є додатковою. До пред’явлення вимоги особам, які несуть додаткову відповідальність, кредитор має пред’явити вимогу основному боржнику. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора, або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність (ч. 2 ст. 619 ЦКУ). Таким чином, керівник або засновник компанії за умов, що описані далі, можуть відповідати перед кредиторами особистими коштами та майном у разі недостатності майна компанії.
Детальніше про солідарну відповідальність
Ч. 6 ст. 34 Кодексу передбачено, що у випадку, якщо боржник (в особі керівника) у місячний строк з моменту виникнення загрози неплатоспроможності (у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами), а також в інших передбачених Кодексом випадках не звернувся до господарського суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, керівник разом з боржником несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.
Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. Ця норма є імперативною, тож за описаних у ній умов ліквідатор повинен вчинити дії щодо задоволення вимог кредиторів в т.ч. за рахунок майна керівника.
Момент виникнення загрози неплатоспроможності
Чіткого визначення, що вважається таким моментом, немає. Відтак, постає питання, чи може ним вважатися дата висновку за результатами аналізу фінансово-господарського стану компанії, момент пред’явлення вимоги до компанії зі сплати штрафних санкцій, момент порушення контрагентом умов розрахунку тощо. Керуватися тим, що будь-яка подібна обставина має бути проаналізована на предмет реального впливу на платоспроможність компанії, досить ризиковано, адже цілком ймовірно, що подібні випадки можуть у майбутньому доповнити причинно-наслідковий зв’язок обставин, що призвели до неплатоспроможності. Разом з тим, підприємницькій діяльності притаманні певні ризики, тож аби за кожного випадку, який часто може належати до звичайної господарської діяльності, керівник компанії не ініціював подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, це питання потребує роз’яснень.
Заява про порушення провадження
Багато розмов ведеться навколо зобов’язання разом із заявою до господарського суду подавати рішення вищого органу управління боржника про звернення до суду. Але як бути у випадку, якщо збори скликати не вдалося? Перш за все, слід пам’ятати, що Кодекс передбачає наступне: у разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов’язаний надіслати засновникам та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства (ч. 2 ст. 4 Кодексу). У свою чергу, засновники та власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень зобов’язані своєчасно вжити заходів для запобігання банкрутству боржника (ч. 1 ст. 4 Кодексу).
Повертаючись до рішення, у випадку, якщо воно все ж не отримане, деякі експерти, хоч і з неповним пакетом документів, рекомендують керівнику все одно задля виконання формальних зобов’язань звертатися до суду. При опрацюванні цього питання слід пам’ятати, що за загальним правилом особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання (ч. 1 ст. 614 ЦКУ). Тож задля уникнення відповідальності керівник має довести, що вжив усіх залежних від нього заходів, відсутність своєї вини та відсутність причинно-наслідкового зв’язку між його діями та незадоволенням вимог кредиторів.
Ознаки неплатоспроможності
При визначенні підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємства на предмет ознак неплатоспроможності можна звернутись до «Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» (затверджені наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 р. № 14). Хоч вказаний документ і датується 2006 р., чинності станом на сьогодні він не втратив.
Щодо субсидіарної відповідальності
Ч. 2 ст. 61 Кодексу передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. У разі банкрутства боржника з вини його засновників або інших осіб, у т.ч. керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями.
Відповідно до позиції Верховного Суду, відображеної у постанові від 30.01.2018 р. у справі №923/862/15, субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства застосовується до особи, дії та рішення якої призвели до відсутності як коштів на рахунках, так і майна банкрута. Така відповідальність не пов’язується з наявністю вироків у кримінальних справах (відповідно до ст. 219 Кримінального кодексу України, за доведення до банкрутства передбачено кримінальну відповідальність).
Кого можна притягнути до субсидіарної відповідальності
До визначення осіб, які несуть субсидіарну відповідальність, слід підходити дуже ретельно, адже часто учасники компанії, дії яких стали підставою неплатоспроможності, оперативно позбуваються своїх часток, особи, зазначені керівниками, є номінальними директорами, а особи, які формально вважаються акціонерами, є номінальними утримувачами. До кола осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності, може відноситися й бухгалтер, і реальний кінцевий бенефіціар, якщо буде доведено, що вони мали можливість істотно впливати на діяльність боржника.
Критерії притягнення до субсидіарної відповідальності
У правовій позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 30.01.2018 р. у справі №923/862/15, до критеріїв, які є необхідними для притягнення особи до субсидіарної відповідальності, віднесено:
- підписання завідомо невигідних договорів;
- необґрунтовану сплату грошових коштів;
- безпідставну передачу третім особам майна;
- діяння, що грубо суперечать вимогам належного господарювання;
- заплутування звітності, знищення документів або інформації;
- дії, що довели юридичну особу до банкрутства та завдали великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.
Звичайно, з врахуванням багатогранності, що притаманна господарській діяльності, наведений перелік може бути доповнений. Разом з тим, як і у випадку з солідарною відповідальністю, слід пам’ятати про ч. 1 ст. 614 ЦКУ, а щодо вини як обов’язкової умови для притягнення до субсидіарної відповідальності зазначено у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 р. у справі №902/318/16.
Право чи обов’язок?
Відповідно до Кодексу, подавати заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, наділений виключно ліквідатор. Хоча положення ч. 2 ст. 61 Кодексу викладені так, що ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, варто пам’ятати, що зміст роботи ліквідатора полягає у виявленні майна банкрута та вчиненні усіх можливих дій для задоволення вимог кредиторів. Ця позиція, зокрема, відображена у постанові Верховного Суду від 9 жовтня 2019 р. у справі №908/503/17, де зазначено, що при відкритті провадження у справі про банкрутство за наявності обставин доведення до банкрутства у разі визнання боржника банкрутом у майбутньому ліквідатор для здійснення всієї повноти дій, спрямованих на виявлення активів боржника та задоволення вимог кредиторів, зобов’язаний скористатися своїми повноваженнями щодо звернення до господарського суду для застосування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства щодо винних осіб.
Висновок
Відповідь на запитання, чи може борг компанії стати особистим боргом її керівника — так, може. Окрім того, борг компанії може стати особистим боргом засновника та інших осіб, які можуть впливати на діяльність юридичної особи. Разом з тим, варто пам’ятати, що притягнення до відповідальності не є безумовним та потребує ретельного аналізу, встановлення причинно-наслідкового зв’язку та судової практики, що допоможе розумно та дієво застосувати цей механізм для забезпечення вимог кредиторів.