Із прийняттям нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка набула чинності 19.01.2013р. (далі –Закон про банкрутство), склалсь не тільки неоднозначна судова практика щодо тих чи інших правовідносин у процедурах банкрутства, а навіть виникли різні погляди на тлумачення та порядок застосування Закону про банкрутство серед суддів Вищого господарського суду України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На практиці існує проблема пов'язана із застосуванням положень Закону про банкрутство у частині особливостей розгляду спорів, які згідно із Законом повинні розглядатися у межах провадження у справі про банкрутство.
Провадження у справах про банкрутство регулюється Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України) у випадках, коли його норми безпосередньо визначають правила цього провадження або мають універсальний характер для будь-якої стадії судового процесу чи процесуальної дії, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Відповідно до частини 2 ст.4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей Закону про банкрутство, що містить спеціальні норми, які мають пріоритет стосовно норм ГПК України.
За приписами ч. 4 ст.10 Закону про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Справи у відповідних спорах належатьдо виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Разом з тим провадження у справі про банкрутство містить як розгляд справ умежах процедури позовного провадження, так і поза межами позовного провадження.
Зокрема, в позовному провадженні здійснюється розгляд справ у спорах боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника.
Відповідно до частини 8 ст. 23 Закону про банкрутство до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Розгляд спорів про визнання правочинів (договорів) недійсними або спростування майнових дій боржника; спори щодо порушення сторонами умов правочинів (договорів), вчинених згідно з планом санації; спори, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціону, в тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна; спори щодо визнання мирової угоди недійсною розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство. Тобто особливістю вирішення таких спорів,за умови провадження у справі про банкрутство, є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ.
Зазначений висновок підтверджується і загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів (позовів) у межах справи про банкрутство, що забезпечує розгляд спору разом із розглядом справи про банкрутство; судовий контрольу межах справи про банкрутство за діяльністю боржника; залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси тощо.
Водночас практика застосування Закону про банкрутство виявила певні недоліки Закону у частині особливостей розгляду спорів, які згідно із Законом повинні розглядатися у межах провадження у справі про банкрутство.
Доволі розповсюдженою є практика, коли господарські суди в разі подання заяви (позовної заяви) щодо спору, який повинен розглядатися в межах провадження у справі про банкрутство, наприклад, про визнання недійсними результатів аукціону, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, порушують провадження у справі, та за наслідками розгляду такої заяви (позовної заяви) виносять судовий акт у формі рішення.
З аналізу судової практики можна відзначити, що у суддів Вищого господарського суду України не існує єдиного підходу до розгляду спорів у межах провадження у справі про банкрутство.
Так, у справі № 903/206/15 за позовом ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІДЕА КАПІТАЛ» про визнання недійсним договору про проведення відкритих торгів у формі аукціону та за наслідками розгляду касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 р.та рішення господарського суду Волинської області від 18.03.2015 р.Вищий господарський суд встановив, що якщо суд першої інстанції, здійснюючи розгляд спору у межах провадження у справі про банкрутство, порушив провадження у справі та за наслідками розгляду спору виніс судовий акт у формі рішення, то всі судові рішення в такій справі підлягають скасуванню, а провадження у справі припиненню. Позиція Вищого господарського суду України аргументована тим, що ані Законом про банкрутство, ані ГПК України не передбачено порушення провадження за заявою в межах вже чинної справи й прийняття в межах справи про банкрутство такого судового акту як рішення.
Аналогічні правові висновки щодо розгляду заяв про визнання недійсними договорів про проведення аукціону з продажу майна викладені Вищим господарським судом України в постанові від 23.04.2014 р.у справі № 922/4163/13.
Зовсім інакшою є позиція Вищого господарського суду у справі № 911/4443/14 за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання результатів аукціону та договору купівлі-продажу майна недійсними. За результатами розгляду касаційної скарги ТОВ «ТАО-2013» про скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 р. та збереження чинності рішення господарського суду Київської області від 24.12.2014 р., ухваленого за наслідками розгляду позовної заяви ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання результатів аукціону та договору купівлі-продажу недійсними, Вищим господарським судом України було винесено постанову від 11.06.2015 р., якою вищезазначену касаційну скаргу було задоволено.
До того ж у справі №911/4443/14 позовна заява ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання результатів аукціону та договору купівлі-продажу недійсними була розглянута в рамках позовного провадження, а за результатами її розгляду господарським судом Київської області було ухвалено судовий акт у формі рішення.
Аналогічна правова позиція Вищого господарського суду міститься в постанові від 01.07.2015 р. у справі № 910/16564/14.
Також існує ще й іншапозиція Вищого господарського суду при розгляді касаційних скарг на судові рішення за аналогічних обставин, яка є відмінною від наведеної вище судової практики.
Так, у справі №13/5025/2136/11 за позовом ПАТ «Банк Форум» про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника Вищим господарським судом України за аналогічних обставин заяву про визнання недійсними результатів аукціону було направлено до суду першої інстанції для розгляду в порядку ч. 8 ст. 44 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
У цій справі Вищий господарський суд України в постанові від 17.03.2014 р.також указуючи на те, що ані Законом про банкрутство, ані ГПК України не передбачено порушення позовного провадження в межах провадження справи про банкрутство, а також вказаними нормативно-правовими актами не передбачено прийняття в межах справи про банкрутство такого судового акту як рішення, встановив, що підстави припинення провадження у справі про банкрутство, визначені нормами Закону про банкрутство та факт припинення має суттєві наслідки для учасників судового процесу та впливає на їх права та обов'язки. За таких обставин, припинення провадження у справі N 13/5025/2136/11 є безпідставним, таким що не ґрунтується на нормах закону.
Враховуючи усе це, Вищий господарський суд України скасував рішення господарського суду Хмельницької області від 29.07.2014 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 р. у справі N 13/5025/2136/11, припинив провадження за позовною заявою ПАТ«Банк Форум» про визнання недійсним результатів аукціону з продажу майна боржника від 12.11.2013 р., а заяву Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про визнання недійсним результатів аукціону з продажу майна боржника від 12.11.2013 р. передав до господарського суду Хмельницької області для розгляду в порядку ч. 8 ст. 44 Закону про банкрутство.
Відсутність чіткої узгодженості та єдиного підходу у суддів Вищого господарського суду України до розгляду спорів у межах провадження у справі про банкрутство свідчить про необхідність створення єдиної позиції судових органів, що виносять доленосні рішення, з метою усунення неоднозначного трактування змісту норм Закону про банкрутство та суперечливої судової практики.