У США інститут неспроможності більшу частину свого існування ґрунтувався на законі Про банкрутство 1898 р. Перші зміни були внесені у 1938 р., після Великої Депресії. Лише в кінці 70‑х років XX століття був створений і прийнятий абсолютно новий закон, написаний з чистого аркуша. 01.10.1979 р. набрав чинності закон про банкрутство і неспроможність (Bankruptcy Act). Також було прийнято Положення про створення окремого суду з питань банкрутства та юрисдикції (The Bankruptcy Court and jurisdiction). Чимало процесуальних і процедурних особливостей було сформульовано в Правилах про банкрутство (Rules and Forms of Practice and Procedure in Bankruptcy).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Кодексу України з процедур банкрутства (далі — Кодекс), особливої уваги заслуговує дослідження такого важливого і розвиненого в міжнародній правовій практиці інституту як банкрутство фізичних осіб. Порівняння систем банкрутства фізичних осіб в Україні та США необхідно проводити за певними критеріями, до того ж деякі з них достатньо схожі, що викликає додатковий інтерес.
У гл. 28, §151 Зводу законів США зазначено, що в кожному судовому районі створюється підрозділ окружного суду, який називається судом у справах про банкрутство (The bankruptcy court). В Україні справи про банкрутство фізичних осіб та фізичних осіб‑підприємців розглядатимуть господарські суди. Тобто спеціальні органи та спеціальні процедури визнання особи банкрутом відсутні, все вирішується в межах господарського судочинства.
Важливим аспектом є вказівка на те, яка саме фізична особа може бути визнана банкрутом, а також ким можуть бути спрямовані заяви до суду. «Кодекс про банкрутство» США у гл. 11 §109 (а) визначає, що банкрутом може бути визнана лише та особа, яка проживає, має постійне місце проживання або веде бізнес в США, тобто банкрутом може бути визнано лише особу, яка перебуває під юрисдикцією США. Як фактична підстава банкрутства на момент подачі заяви про визнання банкрутом повинен бути незабезпечений борг в розмірі 250 тис. доларів, тобто кредит, не підкріплений базовим активом. Такими боргами є борги по банківській карті, медичній страховці, тобто борги та кредити без вимоги застави. Окрім того, у боржника має бути забезпечений борг, тобто борг, забезпечений заставою в розмірі 750 тис. доларів.
В Україні правом на звернення до суду із заявою про визнання фізичної особи, фізичної особи‑підприємця банкрутом буде володіти лише боржник (ст. 115 Кодексу). Визнати громадянина банкрутом можна буде за наявності таких умов:
- розмір прострочених зобов'язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше ніж 30 мінімальних розмірів заробітної плати;
- боржник припинив погашати кредити чи здійснювати інші планові платежі у розмірі більше ніж 50% місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж 2‑х місяців;
- винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке можна звернути стягнення;
- існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
Акцентую увагу на такому елементі, присутньому в законодавстві США та України, як план реструктуризації боргів боржника. У Кодексі про банкрутство США йому присвячено підрозд. II розд. 1, §1321, в якому вказано обов'язок боржника подати план реструктуризації боргів. Під час затвердження плану боржник проводить виплати кредиторам через керуючого з доходу, який був отриманий протягом терміну дії плану. До того ж термін дії обчислюється індивідуально для кожної особи, залежно від суми її заробітку. Для отримання звільнення (discharged) боржник повинен здійснити всі платежі, передбачені планом. Під час дії плану боржник має імунітет від судових позовів, накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться у третіх осіб, та інших дій кредиторів щодо витребування боргів, що виникли до банкрутства. Затвердження плану суд проводить на окремому засіданні, після завершення якого протягом 30 днів повинен бути здійснений перший платіж (§1326(а)). Окремо варто наголосити на тому, що якщо протягом 180 діб з моменту затвердження плану суду стане відомо про те, що план був представлений на підставі недостовірних даних, то такий план буде анульовано (§1330).
В Україні
Кодекс України з процедур банкрутства також передбачає план реструктуризації боргів боржника, який буде затверджуватися судом. Відповідно до ст. 124 Кодексу, такий план повинен містити:
- інформацію про обставини, які спричинили неплатоспроможність боржника;
- інформацію про визнані судом вимоги кредиторів, із зазначенням їх розміру та черговості задоволення;
- інформацію про майновий стан боржника за результатами проведених заходів з виявлення та складання опису майна боржника (проведення інвентаризації);
- інформацію про всі доходи боржника, в тому числі доходи, які боржник розраховує отримувати протягом процедури реструктуризації боргів;
- розмір суми, яка буде щомісяця виділятися для погашення вимог кредиторів;
- вимоги кредиторів до боржника, які будуть прощені (списані) у разі виконання плану реструктуризації боргів.
- розмір суми, яка щомісяця залишатиметься боржнику на задоволення побутових потреб, у розмірі не менше одного прожиткового мінімуму на боржника та на кожну особу, яка перебуває на його утримані.
Задоволення вимог кредиторів здійснюється арбітражним керуючим пропорційно за кошти, отримані від виконання плану реструктуризації, у визначеній Кодексом черговості.
У разі реалізації у процедурі реструктуризації боргів майна боржника, яке є предметом забезпечення, план реструктуризації повинен передбачати позачергове задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує. Строк виконання плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність не може перевищувати 5 років. За вмотивованим клопотанням боржника та за умови погашення понад 80% вимог кредиторів, господарський суд може продовжити строк виконання плану реструктуризації боргів боржника понад граничний строк.
У США
Незважаючи на те, що процедури, які застосовуються до справ про банкрутство громадян, передбачені «Кодексом про банкрутство» США та Кодексом України з процедур банкрутства, загалом є схожими, але існують певні відмінності.
«Кодекс про банкрутство» США не встановлює щодо громадян прямих обмежень на процедури банкрутства, але в основному використовуються або передбачена гл. 7 «ліквідація», або встановлена гл. 13 «реструктуризація боргів для фізичних осіб, які мають стійкий дохід». Положення гл. 7, які надають звільнення від більшості незабезпечених боргів, найчастіше застосовуються щодо фізичних осіб‑боржників.
Звільнення (discharged, ст. 727 BC) являє собою наказ суду, який забезпечує захист від кредиторів, надає право боржнику не оплачувати незабезпечені борги, забороняє кредиторам вимагати повернення боргу. Такий наказ особа може отримати один раз на 8 років. Процедура банкрутства спрямована на те, щоб поставити кредиторів у рівні умови, що можливо лише за умови повного розкриття боржником інформації про свій фінансовий стан, наявність майна, розмір та види боргів. У заяву про банкрутство боржник зобов'язаний включати всі наявні у нього борги (bankruptcy petition), оскільки до невказаних боргів звільнення не застосовується.
Контроль за реалізацією майна і виплатою боргу здійснює тимчасовий керуючий, який може бути найнятий як на основі договору, так і призначений довіреною особою США. Окремо варто відзначити, що відповідно до Bankruptcy Abuse Prevention and Consumer Protection Act of 2005 (Act of 2005), заяву про банкрутство не може бути подано раніше півторагодинної бесіди з кредитним консультантом, яка має бути проведена протягом півроку перед подачею такої заяви. Відповідно до принципу «нового старту», частина майна може бути вилучена з конкурсної маси відповідно до заяви особи.
Схожі елементи
Схожий механізм є в нашому законодавстві. Згідно з ч. 1 ст. 138 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд має право за вмотивованим клопотанням боржника та інших учасників провадження у справі про неплатоспроможність виключити зі складу ліквідаційної маси майно боржника, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення, але воно є необхідним для задоволення нагальних потреб боржника або членів його сім'ї.
В Україні під час розгляду справ про банкрутство фізичних осіб та фізичних осіб‑підприємців Кодекс України з процедур банкрутства зобов'язує застосовувати або реструктуризацію боргів боржника, або погашення боргів боржника. У процедурі погашення боргів боржника спостерігається схожість з «ліквідацією» з Кодексу про банкрутство США. Водночас український законодавець передбачає перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення. До складу ліквідаційної маси не включається житло, яке є єдиним місцем проживання сім'ї боржника (квартира загальною площею не більше ніж 60 кв. м або житловою площею не більше ніж 13.65 кв. м на кожного члена сім'ї боржника, чи житловий будинок загальною площею не більше ніж 120 кв. м) та не належить до предмета забезпечення, а також інше майно боржника, на яке згідно із законодавчими актами України не може бути звернено стягнення (ч. 6 ст. 131 Кодексу). Все інше майно, яке знаходиться у власності боржника на момент прийняття рішення суду про визнання особи банкрутом, становить ліквідаційну масу і буде використане для задоволення вимог кредиторів.
Кодекс про банкрутство США не передбачає можливості укладання мирової угоди, так само як і Кодекс України з процедур банкрутства. Як вже зазначалося вище, законодавство США в питаннях банкрутства більш розвинене та відповідає більше інтересам боржника, ніж кредитора. Деякі положення Кодексу про банкрутство США можуть знайти застосування в Україні.
По‑перше, терміни погашення заборгованості за планом реструктуризації боргів боржника. Звичайно, встановлення жорстких часових меж повністю відповідає інтересам кредиторів, однак встановлення загального терміну виплати у 5 років може стати неможливим для великих сум боргу. Такі умови можуть привести до посилення боргових зобов'язань у громадян перед кредиторами.
По‑друге, принцип «нового старту» в питанні майна, яке не може бути реалізоване шляхом продажу. Встановлення шляхом закритого переліку майна, яке не може бути продане в рахунок погашення боргу, достатньо добре захищає боржника. Проте в окремих випадках реалізація іншого майна або заміна одного майна на інше може створити для боржника більше можливостей для його реалізації після виплати боргу. Тому вважаю за доцільне збільшити загальну вартість майна, яке господарський суд має право виключити зі складу ліквідаційної маси (ч. 3 ст. 132 Кодексу).
Підсумовуючи, варто відзначити, що передбачення Кодексом України з процедур банкрутства інституту банкрутства фізичних осіб та фізичних осіб‑підприємців — це важливий крок для забезпечення економічної стабільності громадян та кредиторів в епоху кризових явищ як у вітчизняній, так і у світовій економіці. На мою думку, закон дозволить фізичним особам сподіватися на більш лояльний режим погашення зобов'язань у разі виникнення фінансових проблем. Однак поява такого інституту, якщо він не буде достатньо опрацьований, може привести лише до зростання кількості недобросовісних позичальників.