09 квітня 2019, 12:49

Алло! Хіба ви нас слухаєте?!

Опубліковано в №15 (669)

Катерина Вознюк, оглядач, спеціально для «Юридичної Газети»

Правозастосовна практика у сфері захисту економічної конкуренції ставить багато викликів перед бізнесом, регулятором, державними органами та судовою системою. Питання, які випливають з конкуренційних спорів (зокрема, процесуального характеру) подекуди вирішити не простіше, ніж дискусії щодо правильного тлумачення та застосування норм матеріального права. В цьому огляді пропонуємо звернутися до однієї з таких справ.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Отже, у 2017 р. Антимонопольний комітет України розглядав справу про порушення законодавства щодо захисту економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів торгів. У межах розгляду цієї справи АМКУ запитав у оператора мобільного зв'язку інформацію щодо всіх телефонних номерів, що використовувалися певними фізичними особами, які фігурували у справі, протягом певного періоду; роздруківки вхідних та вихідних дзвінків із зазначенням дати, часу, номера телефону, з якого здійснювалося з'єднання (дзвінок), номера телефону, з яким здійснювалося з'єднання (дзвінок), тривалості розмови, за відповідний період часу з номерів та на номери телефонів, що використовувалися певними особами (інформацію потрібно було надати щодо кожного номера телефону, вхідних та вихідних дзвінків окремо).

Мобільний оператор не надав запитувану інформацію, внаслідок чого АМКУ визнав порушення оператором законодавства про захист економічної конкуренції та наклав на нього штраф. Однак ця справа є важливою не за фактом чи розміром штрафу, а через несподівано виявлену низку концептуальних питань. Зокрема, де межа повноважень АМКУ як державного органу зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері закупівель у поєднанні з розв'язанням колізії спеціального законодавства, а також системне тлумачення та підходи до захисту й використання персональних даних.

Отже, суди та сторони цієї справи розділилися на два табори. Перші (мобільний оператор і суди нижчих інстанцій, які задовольнили вимоги оператора та скасували рішення АМКУ) замислилися над системним тлумаченням законодавства і зайняли позицію щодо перевищення АМКУ повноважень або щонайменше неповного з'ясування всіх обставин справи, а другі (АМКУ та касація, яка скасувала рішення нижчих інстанцій та підтримала позицію АМКУ) пристали до одного аргументу про те, що існує спеціальний закон про АМКУ, в якому передбачені спеціальні повноваження. Крапка.

Яка ж складається ситуація? Неоднозначна! До того ж, будемо відвертими, спекулятивна. Насамперед, тому що суди не показали критеріїв, за якими вони вирішували колізію, сукупність яких в обставинах конкретної справи призвела до формування їхньої позиції. Хоча суди нижчих інстанцій мали цікаві думки в цьому напрямку. Вони зазначили, що запитувана в оператора інформація стосувалася не лише осіб, які могли бути учасниками порушення, що досліджувалося АМКУ, але й третіх осіб, які до такої справи могли не мати жодного відношення. Таким обставинам мала була бути надана належна оцінка. Однак регулятор, на думку судів, цього не зробив. Окрім того, суди нижчих інстанцій зачіпали питання про те, що повноваження АМКУ в частині збору даних не є необмеженими, враховуючи положення іншого спеціального законодавства (зокрема, про телекомунікації та захист персональних даних). Вже не кажучи про необхідність тлумачення та застосування цих законів, враховуючи ст. 31 Конституції України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Касація, як вже зазначалося, скасовуючи рішення попередніх інстанцій та підтримуючи вимоги АМКУ, вирішила, що достатньо буде посилання на положення Закону України «Про Антимонопольний комітет України», яким АМКУ уповноважено, зокрема, запитувати інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Однак зазначену тему не можна вважати вичерпною, адже ця справа не встановила чіткі орієнтири та підходи до правового аналізу, тому в майбутньому (у разі потреби) поле для інтерпретацій залишається необмеженим. Немає сумніву, що АМКУ вирішує важливі завдання і для практичної реалізації закладеного інституційного потенціалу йому дійсно потрібні широкі повноваження. Водночас законодавство про захист економічної конкуренції є лише частиною цілого та повинно існувати з цим цілим у гармонії. На жаль, судам в описаній справі не вдалося цього досягти.

Звичайно, найбільше розчарувала позиція Конституційного Суду України, який відмовився зайняти будь-яку позицію з цього насправді принципового питання. Після прийняття рішення касаційною інстанцією, яка скасувала рішення попередніх інстанцій без посилання на якісь переконливі аргументи, мобільний оператор вдався до ще однієї спроби захисту прав та подав до КСУ конституційну скаргу, в якій просив перевірити на відповідність Конституції спірні положення спеціальних законів, а саме ч. 3 ст. 34 Закону України «Про телекомунікації» та ч. 1 ст. 221 «Про Антимонопольний комітет України».

В березні 2019 р. КСУ відмовив у відкритті конституційного провадження, посилаючись на п. 6 ч. 2 ст. 55 Закону України «Про Конституційний Суд України», тому визнав конституційну скаргу неприйнятною та відмовив у відкритті конституційного провадження. Нагадаємо, що п. 6 ч. 2 ст. 55 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачає, що конституційна скарга повинна містити обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону.

Відмовляючи у відкритті провадження, КСУ зазначив, що заявник у скарзі цитував окремі положення Конституції, наводив власні аргументи та юридичні позиції КСУ, законів України, рішень Європейського суду з прав людини. При цьому, на думку КСУ, заявник не обґрунтував твердження щодо неконституційності. Отже, у такому випадку, як кажуть, без коментарів. Лише одне — колись все одне настане момент і суди нарешті повинні будуть займати певну позицію у складних питаннях.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати