Двома наріжними каменями демократії є незалежна преса та незалежні суди. Таку позицію Європейського суду з прав людини, викладену в одному з його вердиктів, озвучила заступник керівника Проекту USAID «Справедливе правосуддя» Наталія Петрова під час круглого столу «Взаємодія судів із медіа. Сучасні моделі співпраці».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Захід, який відбувся 15.02.2016 р., був присвячений налагодженню зв’язків між журналістами та судовими установами задля встановлення високих стандартів правосуддя в Україні. Відкриваючи форум, Н. Петрова зазначила, що суспільство продовжує нарікати на повільність судової влади у процесі очищення, що викликано, серед іншого, недостатньою поінформованістю громадськості про функціонування національної судової системи.
Причинами для «інформаційного голоду», з одного боку, є своєрідна закритість судової спільноти, а з іншого, – недолугість журналістів у висвітленні подій, пов’язаних зі здійсненням правосуддя. Річ у тім, що мова суду сповнена важкозрозумілими оборотами та юридичними термінами, з якими досить складно розібратись особі, що не має ніякого стосунку до царини права. Володільці ж мантій, у свою чергу, вперто не бажають спрощувати витіюватість висловлювань, що породжує непорозуміння, а подекуди й викривлення інформації та, як наслідок, призводить до конфліктів між судовою і «четвертою» гілками влади.
Застарілі стереотипи
Допомогла зрушити проблему з «мертвого місця» революція Гідності. У цьому переконаний голова Комітету Ради суддів України з питань комунікації Олександр Сасевич. у своєму виступі він зазначив, що до 2014 р. комунікаційної політики судової влади практично не існувало. В результаті, коли політики почали формувати інформаційний фон, судова влада опинилась у «вакуумі».
Наразі, не зважаючи на рішення найвищого судового самоврядного органу – З’їзду, про запровадження у судах посад прес-секретарів та про обрання зі складів суддів суддів-спікерів, які могли б виступати від імені своєї установи перед громадськістю, більшість законників під час спілкуванні з медіа залишаються досить обережними. На жаль, зазначив О. Сасевич, у володільців мантій і досі зберігається стереотипне уявлення про те, що журналісти не спроможні або ж не бажають висвітлювати правдиву інформацію.
Голова комітету переконаний, що сьогодні це уявлення необхідно викорінювати та вчитись робити спільну справу. Взаємна критика має відійти на другий план, адже дорога суддів і ЗМІ – це дорога з одностороннім рухом.
Відкритість з обмеженнями
Із сентенцією, озвученою О. Сасевичем, погодилась і суддя та за сумісництвом викладач Національної школи суддів України, одеситка Лариса Зуєва. Вона нагадала про те, з якими складнощами відбувалась імплементація до судової системи законодавчих положень, що гарантували відкритість судового процесу. Багато її колег, не зважаючи на нормативні приписи, не бажали допускати журналістів до залів засідань та чинили перепони у разі ведення аудіо чи відео запису.
Своє небажання долучати сторонніх до таїнства правосуддя законники обґрунтовували з посиланням на захист персональних даних та конфіденційність. Вони ніяк не могли второпати, що професія судді належить до розряду публічних, а їх персона не є чимось, що має приховуватись «за сімома замками».
«Після численних тренінгів, семінарів, круглих столів, – доповіла Л. Зуєва, – ставлення її колег до представників царини журналістики почало змінюватись. Як тільки «медійники» побачили процес зсередини, дізнались про те, що іноді він може тривати кілька годин, а робота судді мало чим відрізняється від багатьох інших професій, інтерес до володільців мантій зменшився, а конфлікти між судами та ЗМІ порідшали».
Однак деякі проблеми залишаються і досі. Наприклад, донедавна ніде не було регламентовано, яку інформацію можуть висвітлювати ЗМІ після завершення засідання, а яка інформація має залишатись таємною (мова не йде про процесуальні обмеження відкритості судових процесів). Іноді це призводило до неприємних випадків, коли інформація, озвучена у рамках засідання з кримінального процесу, ставала відома особам, які мали допитуватись наступного дня. Це позбавляло суд переконаності у правдивості наданих показань.
Наразі окремі рекомендації прописані у Кодексі суддівської етики. Зокрема, там йдеться про те, що журналісти можуть бути допущенні на засідання, однак суддя залишає за собою право на заборону оприлюднення озвученої під час нього інформації до винесення остаточного вердикту. Таким чином суд зберігає конфіденційність, не порушуючи принципу відкритості.
Важка наука
«Аби уникати непорозумінь між служителями Феміди та служителями пера, – упевнений медіа аналітик Консультативної Місії Європейського Союзу Сорен Сандерстроп, – суддям та журналістам необхідно навчатися. Перші мають усвідомити специфіку роботи ЗМІ, а другі повинні відмовитись від гонитви за сенсаціями та вивчити ази права». Він розділив упевненість присутніх у необхідності запровадження обопільного навчання за підтримки іноземних донорів, щоправда, зазначивши про те, що в інших країнах такими питаннями переймаються профспілки.
Крім «освітянських» планів, іноземець віддав належне й проектам, спрямованим на підвищення суддівської відкритості, які вже встигли себе зарекомендувати. Одним з таких проектів є «Відкритий суд», яким керує Станіслав Батрин. Вказаний проект виконує інформаційні й просвітницькі функції та дозволяє громадськості контролювати володільців мантій, коли ті здійснюють правосуддя. Пан Батрин переконаний у тому, що Проект дисциплінує законників, яким складно наважитись на порушення, знаходячись під прицілом відеокамер.
Приклад «Відкритого суду» наслідують й інші суди, які забезпечують пряму трансляцію резонансних справ, а також розробляють механізм, який дозволив би зробити відкритими закриті засідання. Допомагають судам у цьому представники громадських організацій, які на волонтерських засадах стежать за роботою судових установ та повідомляють про недоліки голів судів та інші компетентні органи.
Як зазначили присутні у підсумку, лише спільна робота та вірна інформаційна політика судової влади стануть запорукою відновлення довіри до судочинства.