 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Судам вищих інстанцій в терміновому порядку необхідно узагальнити судову практику та надати відповідні роз'яснення, як саме враховувати докази при вирішенні питань щодо забезпечення позову в адміністративному процесі. У той же час, адміністративним судам необхідно уважніше ставитися до з'ясування наявності або відсутності очевидної небезпеки завдання шкоди правам, свободам та інтересам позивача ще до ухвалення рішення в адміністративній справі, оскільки формальний підхід може призвести до непоправних наслідків. Про це повідомив адвокат, керуючий партнер АК «Правочин» Олександр Оніщенко під час чергового засідання Комітету АПУ з процесуального права, присвяченому обговоренню особливостей застосування забезпечувальних заходів у судовому процесі.
Забезпечення шляхом заборони
Так, у своїй доповіді «Відмовити не можна задовольнити» щодо забезпечення позову в адміністративному процесі, експерт нагадав присутнім деякі положення Кодексу адміністративного судочинства України, що врегульовують ці питання. Так, відповідно до ст. 117 КАСУ,за клопотанням позивача або з власної ініціативи суд може постановити ухвалу про здійснення заходів забезпечення адміністративного позову, якщо:
- існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;
- захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без здійснення таких заходів;
- для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень. Однак суд, у порядку забезпечення адміністративного позову, може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, котрий прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання. Адміністративний позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.
Торкаючись питання порядку забезпечення адміністративного позову, адвокат зазначив, що клопотання про забезпечення адміністративного позову розглядається не пізніше наступного дня після його одержання. У разі обґрунтованості та терміновості – вирішується ухвалою негайно, без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідач або інша особа, яка бере участь у справі, у будь-який час має право заявити клопотання про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або про скасування заходів забезпечення адміністративного позову. Таке клопотання розглядається не пізніше наступного дня після його одержання. У разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно, без повідомлення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Питання про забезпечення адміністративного позову, заміну одного способу забезпечення іншим або про скасування заходів забезпечення адміністративного позову вирішується на судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття на судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові таких питань.
Якщо у задоволенні вимог позивачеві буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення адміністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили. Проте суд, одночасно з прийняттям постанови або після цього,може постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення адміністративного позову чи заміну одного способу забезпечення позову іншим.
А судді мовчки відмовляють…
Проаналізувавши судову практику судів адміністративної юрисдикції за 2015 р., Олександр Оніщенко дійшов висновку, що шансів на задоволення клопотань про забезпечення позову в адміністративному процесі наразі майже немає. Причин цьому декілька: небажання суддів притягатись до дисциплінарної відповідальності за задоволення клопотань про забезпечення позову; низька якість аргументації та доказів, що надаються з боку позивачів;відсутність узагальнення судової практики з боку судів вищих інстанцій. «Готуючи доповідь, ми з колегами проаналізували судову практику судів адміністративної юрисдикції за 2015 р. Так, з 300 клопотань про забезпечення позову, задоволено лише 19 (приблизно6% від загальної кількості). Це вкрай низький відсоток задоволення клопотань», – коментує невтішну статистику адвокат.
При цьому Олександр Оніщенко зазначає, що судді особливо не обтяжують себе обґрунтуванням, чому саме відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення позову. «Найбільш поширена та практично єдина підстава для відмови – це відсутність або недостатність доказів, наданих позивачем в обґрунтування свого клопотання про забезпечення позову. Дуже рідко хтось із суддів у своїх ухвалах про відмову у задоволенні клопотань розшифровують, чому саме та на яких підставах дійшли такого висновку. Коли заявнику не вдається довести, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, суд відхиляє таке клопотання. Але ж насправді важко довести те, що лише передбачається. Очевидність цього для суду не очевидна.
Разом з цим,у постанові Пленуму ВАСУ №2 від 06.03.08 йдеться про те, що суди повинні пояснювати, з яких міркувань вони дійшли висновку щодо існування підстав про незадоволення забезпечення позову. Втім, як правило, судді цього не роблять. А хотілося б знати аргументи. Оскільки, оскаржуючи ухвалу, ми як адвокати маємо знати, з чого виходить суд, відмовляючи у задоволенні позову й відповідно формувати свої правові позиції», – справедливо зазначає адвокат.
Таким чином, на думку Олександра Оніщенко, законодавча база з питання забезпечення позову в адміністративному процесі має бути ретельніше регламентована законодавцем. Члени комітету підтримали таку позицію і висловилися за розробку рекомендацій щодо вдосконалення інституту забезпечення в адміністративному процесуальному законодавстві. Учасники засідання підкреслили, що шляхи подолання цього явища, передусім, полягають у напрацюванні (насамперед, через судову практику) єдиного підходу до вирішення питань, які виникають під час здійснення заходів щодо забезпечення позову.