Згідно зі ст.375 Кримінального кодексу України, постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови карається обмеженням волі на строк до 5-ти років або позбавленням волі на строк від 2-х до 5-ти років. Ті ж самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах чи з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, – караються позбавленням волі на строк від 5-ти до 8-ми років. Неправосудним є судове рішення, в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права, яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права або в якому завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. До тяжких наслідків такого злочину можна віднести засудження потерпілого до позбавлення волі, його самогубство чи замах на нього, тяжке захворювання тощо. Саме положенням, що регулюють підстави притягнення суддів до відповідальності (зокрема, за ухвалення завідомо неправосудного рішення та за порушення прав людини), встановлені в рішеннях Європейського суду з прав людини, була присвячена конференція «Відповідальність суддів у світлі нового законодавства України», організована ВССУ спільно з проектом Ради Європи «Підтримка впровадження судової реформи в Україні».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Позиції розходяться…
За словами судді, секретаря пленуму ВССУ Дмитра Луспеника, незважаючи на численні засідання пленуму ВССУ, робочих груп, Науково-консультативної ради суду, ВССУ поки що не зміг прийняти постанову пленуму про відповідальність судді за постановлення завідомо неправосудних судових рішень. Основною причиною цього є те, що позиції науковців, представників ВСУ, ГПУ, САПУ й інших експертів, котрі долучилися до обговорення та внесення пропозицій з цього питання, є кардинально протилежними.
Актуальність проблематики відповідальності судді, а особливо кримінальної відповідальності, відзначає і заступник Голови ВССУ Станіслав Кравченко. Розповідаючи присутнім про підготовку проекту постанови пленуму ВССУ «Про застосування норм законодавства у кримінальних провадженнях щодо постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», він наголосив, що найбільш дискусійним стало питання притягнення до кримінальної відповідальності за прийняття завідомо неправосудного рішення, якщо воно набрало законної сили та не було змінене чи скасоване судами вищих рівнів.
При цьому пан Кравченко також підкреслює, що не менш складними виявилися питання правомірності притягнення до відповідальності за прийняття завідомо неправосудного рішення судді Конституційного Суду України. При розгляді цього питання експерти, які працювали над проектом зазначеної постанови, висловлювали протилежні позиції. «Безперечно, ці питання рано чи пізно знайдуть своє остаточне вирішення у судовій практиці, однак не хотілося б, аби цей шлях завідомо передбачав необґрунтовані кроки у рішеннях, згідно з якими судді притягуються до кримінальної відповідальності. Для усіх очевидним є те, що помилки у цьому процесі, на жаль, можуть мати своїм наслідком не лише порушення прав окремих осіб, а й підрив авторитету правосуддя в цілому, чого ми не можемо допустити», – зазначив суддя.
А може просто помилка?
На думку судді ВССУ, вченого секретаря НКР ВССУ Олега Ткачука, законодавство висуває досить високі вимоги до кандидатів на посаду судді, однак вони не є гарантією високої кваліфікації та доброчесності судді. Перш за все, тут потрібно розрізняти випадки, коли ухвалюється неправосудне рішення, та коли суддя, діючи добросовісно й чесно, припустився помилки.
При цьому експерт відзначає, що врегулювати питання відповідальності всіх державних органів влади та створити цілісну систему відповідальності допоможе вирішення проблеми невиконання судових рішень в Україні. На думку судді, це явище негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки в такому випадку не досягається кінцева мета справедливого правосуддя – захист інтересів громадян і реальне поновлення їхніх порушених прав.
Серед іншого, експерти також обговорили практику ЄСПЛ в частині індивідуальної відповідальності посадових осіб за порушення прав людини; особливості виконання рішень ЄСПЛ; практичні проблеми подання регресного позову у справах, у яких ЄСПЛ встановив порушення Україною положень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод; критерії розмежування зловживання, недбалості та добросовісної поведінки судді тощо.
Коментарі
Дмитро Луспеник, суддя, секретар пленуму ВССУ
Актуальність обговорюваних під час конференції проблем відповідальності суддів має надзвичайно важливе значення у світлі проведення судової реформи. Для суддів (як тих, що працюють зараз, так і для майбутніх) немалозначним є розуміння статусу судді, модернізації статусу судді в контексті конституційних змін щодо правосуддя. Але ми всі повинні розуміти, що статус судді – це не лише його права та обов’язки, це також відповідальність судді перед державою за прийняте рішення. Сьогодні нас цікавлять дії та відповідальність судді не поза судом, не поза процесом, а саме при здійсненні правосуддя, в контексті кожного персоніфікованого судді.
Крім відповідальності суддів за постанову неправомірних рішень, дуже актуальною останнім часом стала тема відповідальності судді за порушення прав людини, встановлених у рішеннях ЄСПЛ. Тут йдеться про різні види юридичної відповідальності. А також в контексті закону України «Про відновлення довіри до судової влади». Адже всім нам добре відомо про те, що відповідальність судді, який здійснює правосуддя, є однією з гарантій нормального функціонування судової системи та механізмом реалізації судової влади. Будь-які незаконні дії судді при відправленні правосуддя є порушенням основоположних принципів правосуддя.
Сергій Могил, заступник Голови Вищого господарського суду України
Відповідальність суддів у світлі нового законодавства – наразі дуже важливе питання. На різних етапах формування національного законодавства та національного судівництва відбувається доволі складно і в надзвичайно складних суспільних, соціальних, економічних умовах. Сьогодні дискутуються різноманітні думки щодо бачення концептуальних засад судової реформи, механізмів їх практичної реалізації та впровадження.
Безумовно, підвищення рівня довіри громадськості до судової системи повинно сприяти ефективним механізмам юридичної відповідальності суддів за недотримання законодавства (у тому числі антикорупційних та етичних вимог). Водночас при застосуванні до судді дисциплінарної відповідальності мають братися до уваги характер вчиненого правопорушення та особа судді. Орган, який здійснює дисциплінарне провадження стосовно судді повинен мати можливість обирати й застосовувати більш доцільні санкції до винної особи.
Важливе значення також має забезпечення принципу невідворотності. Встановлення факту вчинення корупційного чи іншого правопорушення повинно тягти за собою передбачену законом відповідальність. Якщо суддею вчинено правопорушення, а відповідальність не настала, звичайно, це завдає істотної шкоди авторитету судової влади. Також неприпустимим є порушення конституційних вимог європейських принципів і стандартів.
Станіслав Кравченко, суддя, заступник Голови ВССУ
За 2015 р. було порушено близько 230 проваджень за ст. 375 КК України. При цьому лише 20 з них були визначені як корупційні діяння, а решта кваліфікувалися як «винесення суддею завідомо неправосудного рішення». Коли ми почали роботу, то зіштовхнулися з дуже серйозними питаннями, стосовно яких не могли дійти згоди. Відомо, що конституційна норма передбачає, що судове рішення, фактично, має силу закону. У випадку, якщо воно не скасовано, хто може оцінити, що це рішення є завідомо неправосудним? Особливо у тих випадках, коли справа розглядалася колегіально в першій інстанції, розглядалася колегією суддів в апеляційній інстанції та касаційній інстанції. Ця проблема залишається невирішеною і до сьогодні.
Олександр Костенко, Академік Національної академії правових наук, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
Я думаю, що проблема завідомо неправосудних рішень в Україні з часом буде зростати. І не лише в Україні, а й в інших країнах. Мені дуже подобається Кримінальний кодекс Іспанії, де цьому питанню присвячений цілий розділ. Там судді несуть відповідальність не лише за умисне неправосудне рішення, а й за винесення незаконного вироку або за рішення через грубу необережність. Важко довести умисне неправосудне рішення, а винесення незаконного вироку або рішення через грубу необережність довести ще складніше.
Сьогодні ми розглядаємо ст. 375 КК України, але не варто забувати, що є ще ст. 376 КК України, де йдеться про втручання в роботу судових органів. У диспозиції статті говориться: «втручання в будь-якій формі у діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення». Як бути, коли під тиском або впливом суддя виніс неправосудне рішення? Це теж проблема! Суддя знає, що це рішення неправосудне, але ж на нього тиснуть. Як тут бути з відповідальністю судді? Він незалежний у своїй діяльності, але піддався зовнішньому впливу, втручанню. Є тут його вина чи ні?
А як бути, коли рішення набрало чинності, але через 5 років виявлено, що відбулась фальсифікація, про яку суддя знав? Це нововиявлена обставина, і тут виникає питання для дискусії. Лише рішення, які скасовані або змінені, можуть бути підставою для кримінального провадження щодо судді? Чи не скасовані й не змінені рішення також можуть бути підставою для кримінальної відповідальності судді за винесене завідомо неправосудне рішення?