Зі швидкістю грибів після доброго дощу з’являються проекти актів, спрямованих на імплементацію закону про внесення змін до Конституції України в частині правосуддя. Ще не оприлюднений кінцевий текст закону про судоустрій, підтриманий менше ніж за годину й у першому, й у другому читанні, а реформатори продовжують набирати обертів. Так, лише нещодавно була проанонсована необхідність написання проекту закону про Вищу раду правосуддя, і ось текст документу не лише створений, а й обговорений усіма зацікавленими суб’єктами. Не вирішеними залишились кілька аспектів, які були розглянуті 23.06.2016 р. Радою з питань судової реформи при Президентові України. Традиційно головував на зібранні заступник Глави Адміністрації Президента Олексій Філатов.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Безпека та фінанси
Розпочала дискусію голова Ради суддів України Валентина Сімоненко з того, що запропонувала до повноважень ВРП із вжиття заходів стосовно забезпечення незалежності судів (п. 8 ст. 3 Проекту) додати підтримання авторитету судової влади. Ця пропозиція припала до душі кільком присутнім, які до повноважень ВРП приплюсували ще й забезпечення безпеки судів.
Однак, якщо з авторитетом погодилась більшість учасників, то безпека видалась їм зайвою. «Безпека є однією з ознак незалежності судів і від окремого зазначення у законі вона не посилиться», – зазначив голова Вищого господарського суду України Богдан Львов. Відтак, п. 8 скоріш за все буде викладений у наступній редакції: «вживає заходів щодо забезпечення незалежності судів та підтримання авторитету правосуддя».
Далі пані Сімоненко привернула увагу законотворців до п. 17 ст. 3, в якому йдеться про те, що ВРП погоджує перерозподіл бюджетних видатків між судами (крім Верховного Суду). Голова РСУ зауважила, що ВРП має лише визначати правила перерозподілу, які повинні бути стандартними для всіх судів. А ось займатись перерозподілом слід розпорядникові коштів, що дозволить оперативно керувати фінансами у разі виникнення надзвичайних ситуацій. «Якщо роль ВРП стратегічна, вона не має здійснювати функції розпорядника коштів», – переконана В. Сімоненко.
Концептуальних заперечень з цього приводу не пролунало, однак голова Державної судової адміністрації України Зеновій Холоднюк запевнив, що якщо ВРП засідатиме щотижня, то проблеми з погодженням з нею перерозподілу коштів не буде. Хоча було б добре взагалі відмовитися від перерозподілу та запровадити резервний фонд, з якого погашалися б надзвичайні витрати (на чому наголосив голова Верховного Суду України Ярослав Романюк). Однак ні в попередньому, ні в новому законі про судоустрій такий фонд не передбачений, тому редакцію норми вирішили не змінювати.
Дві різні процедури
Далі голова РСУ висловила занепокоєння редакцією ч. 3 ст. 56, у якій йдеться про те, що питання про звільнення судді на підставі подання Дисциплінарної палати ВРП розглядатиме без виклику самого володільця мантії. На думку В. Сімоненко, підтриману Б. Львовим та Я. Романюком, служитель Феміди у будь-якому разі має бути проінформований про доленосне для нього засідання, і якщо він не виступатиме, то зобов’язаний бути присутнім на ньому.
О. Філатов зауважив на це наступне. Фактично, мова йде не про розгляд справи по суті, а про формалізацію рішення Дисциплінарної палати, якому передували пояснення порушника, його виступи на засіданні, надання ним доказів тощо. Тож чи варто затягувати процес і надавати судді можливість повторити свої аргументи? Погодився із зазначеним і член Вищої Ради юстиції Андрій Бойко. Він також не бачить сенсу надавати судді можливість для виступу у цій частині.
А ось суддя ВСУ Олександр Волков, який пройшов горнило європейського правосуддя, зауважив, що позбавлення участі у «завершальному» засіданні ВРП порушить права володільця мантії, оскільки фактично йдеться не про одну, а про дві процедури. Перша є власне дисциплінарною і там суддя дійсно має можливість для захисту. А друга, тобто «формалізація», має зовсім іншу природу, оскільки вона вже є не дисциплінарною процедурою, а процедурою розірвання трудового договору, укладеного між служителем Феміди й державою.
Зважаючи на зауваження пана Олександра, присутні зійшлися на тому, що суддя має бути повідомленим про час і дату засідання.
Порадник від Ради
Далі очільниця РСУ зажадала передбачити у законі можливість присутності члена РСУ на засіданнях ВРП. Тут одразу виникло кілька питань. Наприклад, про що власне йдеться? Якщо лише про присутність, то, як зазначив А. Бойко, засідання ВРП будуть відкритими, присутніми на них можуть бути представники РСУ, громадськості тощо. Якщо ж про участь з правом голосу, то чому б тоді не поставити питання про присутність інших суб’єктів (скажімо, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи Національної школи суддів України), аби не надавати РСУ додаткових привілеїв.
Не зважаючи на іронію, яка пролунала в останній пропозиції, до можливості представника РСУ брати участь у засіданнях ВРП більшість поставилась вельми серйозно. По-перше, Б. Львов вважає, що участь представника РСУ забезпечить більшу прозорість діяльності ВРП. По-друге, на переконання ректора НШСУ М. Оніщука, такий крок створить сприятливе враження перед іноземними інституціями. І нарешті, по-третє, як упевнений О. Волков, присутність РСУ у ВРП вирішить проблему підзвітності. Так, ДСАУ підзвітна РСУ, але не підзвітна ВРП. У той же час, керівництво ДСАУ призначається ВРП. А ВРП, у свою чергу, має затверджувати окремі подання ДСАУ. За таким механізмом підзвітність виходить в нікуди.
Зваживши на озвучене, експерти звернулись до В. Сімоненко з тим, щоб РСУ сформувала норму, яка забезпечувала б участь її представника на засіданнях ВРП.
Доброчесність та статус
Далі дискусія розгорнулась навколо декларацій доброчесності суддів. Під час конкурсного відбору ці папірці зобов’язані подавати лише володільці мантій, тоді як їхні майбутні колеги (юристи, прокурори та науковці) від такого обов’язку звільнені. У цьому присутні побачили дискримінацію. Однак у процесі дослідження питання виявилось, що тому, хто не є суддею, нема чого вписувати у суддівську декларацію. Однак, аби забезпечити рівність, члени ВРП-не судді також їх заповнятимуть.
Не однозначно сприйняли запрошені й наступну проблему, а саме віднесення дисциплінарних інспекторів до патронатної служби. З одного боку, такий інспектор має бути підзвітним конкретному члену ВРП, що не в’яжеться зі статусом держслужбовця. З іншого боку, статус «патронатного» службовця дозволить запрошувати суддів у відставці, які мають неабиякий досвід і зможуть налагодити роботу департаменту дисциплінарних інспекторів належним чином. Крім того, як зазначив голова Вищого адміністративного суду України Олександр Нечитайло, враховуючи 4-річний строк виконання членами ВРП своїх повноважень, у держави не виникатиме проблем зі звільненням «патронатників».
Водночас, на переконання М. Оніщука та Я. Романюка, особи, які фактично здійснюють функції дізнання, мають відношення до матеріалів справи, мусять витребовувати ті чи інші документи тощо, просто зобов’язані бути державними службовцями. До того ж відношення інспекторів до державного сектору спростить уніфікацію дисциплінарної практики та забезпечить належний механізм відповідальності.
Консенсус з цього питання присутні на засіданні знайти не змогли. Тож воно опрацьовуватиметься додатково.
Найближчі перспективи
Також були обговорені питання комунікації та відкритості судової влади й окремі редакційні нюанси. В цілому, текст документу вже написаний. Зважаючи на темп, який взяли реформатори ще на старті, його проходження у Парламенті можна очікувати вже найближчим часом. На черзі – законопроект про Конституційний Суд України, до написання якого О. Філатов закликав долучитись присутніх на засіданні.