23.02.2016 р. Конституційний Суд України почав розгляд справи за подання Верховного Суду України щодо відповідності Основному Закону держави положень абз. 1, 2, 4, 6 ч. 5 ст. 141 закону «Про судоустрій та статус суддів». Збентежило «верховників» те, що згідно із зазначеними положеннями, законодавець «в односторонньому порядку» змінив умови нарахування та виплати пенсій або довічного утримання судді у відставці, чим не лише дошкулив володільцям мантій, а й порушив вимоги Конституції щодо гарантій суддівської незалежності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нічого особистого
Обґрунтовуючи своє ремство, у ВСУ зазначили, що складовою верховенства права, яке передбачене ст. 8 Основного Закону, є принцип правової визначеності. В основі цього принципу лежить ідея передбачуваності очікування суб’єктом відносин визначених правових наслідків своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. У поданні ВСУ йдеться про те, що у своїх рішеннях КСУ неодноразово звертав увагу на зазначене, зокрема, підкреслюючи, що стабільність правового регулювання проявляється у неприпустимості внесення довільних змін до наявної системи норм. Таким чином, «верховники» роблять висновок, що законодавець, змінюючи умови набуття соціальних благ, має завжди враховувати законні очікування їх отримувачів.
Далі «скаржники» переходять від загального до конкретного та підкреслюють, що у ч. 1 ст. 126 Конституції передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Основним та іншими законами України. Ці гарантії не можуть бути звужені чи скасовані при прийнятті нових актів, на чому також неодноразово наголошував КСУ. Водночас, вказане не зупинило законодавця від введення постійного обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 10-ма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, а на період з 1.01.2016 р. по 31.12.2016 р. ще й від урізання «суддівської пенсії» до 10740 грн.
Таку позицію законодавця у ВСУ вважають неприпустимою та нагадують, що раніше тієї ж думки дотримувались і їхні колеги з КСУ. Так, у мотивувальній частині свого Рішення від 14.12.2011 р. №18-рп/2011 Суд наголосив на тому, що щомісячне довічне грошове утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. А пізніше (у 2013 р.) Суд вказав, що надалі враховуватиме свої попередні позиції з приводу гарантії суддівської незалежності та встановив, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення законника як під час здійснення ним своїх професійних повноважень, так і в майбутньому, у зв’язку з досягненням пенсійного віку. Зазначений статус, зокрема його елемент «суддівська пенсія», на думку «конституційників», є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих володільців мантій та надається для гарантування в інтересах права й в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Погляд з Європи
У ВСУ переконані, що соціальні гарантії незалежності судді після завершення ним кар’єри постійно були предметом перегляду зі сторони законодавця, що призвело до зміни підходів у гарантуванні та, відповідно, до звуження цих гарантій. Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами-учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та протоколів до неї, велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
Зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД й інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що, відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «наявним майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У ВСУ вважають, що зважаючи на зазначене, а також на приписи Конвенції та її протоколів (зокрема, Першого протоколу, від якого Україна не робила відступу у зв’язку з агресією Північного сусіда) в Україні повинен застосовуватись особливий порядок призначення соціального забезпечення після виходу судді у відставку.
Крім практики ЄСПЧ, ВСУ посилається і на міжнародні стандарти у сфері судочинства. Так, у п. 54 Рекомендації СМ/Rec (2010 р.) Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що держави мають гарантувати законникам виплати у зв’язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їхньої праці. Про це ж йдеться і у п. 10 Висновку КРЄС №18 (2015 р.) від 16.10.2015 р. в частині аналізу поняття «незалежність судової влади».
Несправедливі звинувачення
Пленум ВСУ наголошує, що при здійсненні правосуддя усі володільці мантій мають бути рівними та мати однаковий статус і гарантії незалежності. Припинення виплати щомісячного довічного утримання або зменшення його розміру за своєю природою є обмеженням права з втручанням у сутність самого права.
Лише порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього або припинення ним громадянства має наслідком позбавлення судді права на призначення щомісячного довічного грошового утримання та призводить до призначення такій особі пенсії на загальних підставах. Проте, саме з волі законодавця, судді, які вийшли та надалі виходитимуть у відставку, фактично, прирівнюються до не доброчесних володільців мантій, що істотно звужує гарантії конституційної незалежності служителів Феміди у порушенні дії принципу презумпції невинуватості, гарантованого ст. 62 Конституції.
Позицію, викладену у ремстві «верховників», підтримують у Головному науково-експертному управлінні Верховної Ради, у суддівських самоврядних органах та органах, що відповідають за формування суддівського складу, а в наукових колах взагалі не стримують себе у висловленнях і зазначають, що «зараз фактично відбувається знищення судової влади». А ось у Кабінеті Міністрів України переконані, що положеннями Коаліційної угоди встановлені єдині принципи нарахування пенсій, і саме тому розмір суддівських виплат був знижений задля рівномірного розподілу благ. У майбутньому ж суддівські виплати, як зазначають у КМУ, мають бути посильними для Державного бюджету, а отже, не перевищувати 60% суддівської винагороди, яка виплачується під час здійснення законником правосуддя.
До кого дослухається КСУ залишається невідомим. Наразі справа розглядатиметься у закритому режимі.