З невизначеним статусом
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Скасування інституту поновлення досудового розслідування породило процесуальний феномен: суд не в змозі розглядати обвинувальний акт у разі його невідповідності вимогам чинного законодавства, а прокуратура не має законних підстав для проведення додаткових процесуальних дій задля виправлення зазначеного документу. Відтак, якщо обвинувальний акт не задовольнив володільця мантії, справа ризикує опинитись у так званій «мертвій зоні», виходу з якої практично немає. Про це заявили адвокати під час круглого столу, ініційованого Комітетом з кримінального та кримінально-процесуального права Асоціації правників України.
Річ у тім, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс забороняє обвинуваченню проводити будь-які слідчі дії після офіційного завершення досудового розслідування. Тож, навіть якщо обвинувальний акт повертається до прокуратури, єдине, на що варто розраховувати суду та захисту, – це зміна форми, а не суті. Як правило, зазначили спікери, акт повертається до храму Феміди практично незмінним, за виключенням кількох перероблених речень, що, звісно, не робить його придатним для розгляду по суті. Суд змушений знову відхрещуватись від документа, відправляючи справу у «вільне плавання» по 3-4 рази.
Увесь цей час процесуальний статус підозрюваного залишається невизначеним, що начебто і не погано, адже протягом цього періоду, як зазначив адвокат Євген Солодко, спливають процесуальні строки та опиняється під загрозою право на справедливий суд. З іншого боку, за словами його колеги Сергія Кишенька, не кожен клієнт готовий перебувати у подібному стані, доки обвинувачення врешті спроможеться видати якісний продукт.
До того ж тут варто зважати і на суспільні інтереси, які не мають страждати від непрофесійності правоохоронців у разі, якщо підозрюваний дійсно є винним у скоєнні злочину.
У секторі ризику
Саме на професійність, а точніше, на її відсутність і звертають увагу суди, відмовляючись приймати до провадження окремі обвинувальні акти. До найпоширеніших недоліків цих документів, за твердженням присутніх на зустрічі, законники відносять неналежне формулювання обвинувачення та невірну кваліфікацію протиправного діяння. Також, зважаючи на схильність юристів у погонах до імперативних тверджень (на кшталт, «вчинив злочин», «готувався», «мав умисел» тощо), володільці мантій посилаються на ст. 18 КПК, у якій відображений принцип презумпції невинуватості.
Втім, подекуди в актах зустрічаються «яскраві перли». Наприклад, у практиці Є. Солодка трапився випадок, коли перераховуючи прізвища осіб, причетних, на думку слідчого, до вчинення злочину, прокуратура зазначила Особу 1 та Особу 2. Звісно, це викликало обурення захисту, якому неодмінно закортіло поспілкуватись з цими таємничими особами, та подив суду, котрий прийняв рішення про повернення акту обвинувальникам.
Є.Солодко переконаний, що прискіпливість правників у мантіях змусить співробітників прокуратури пильніше ставитися до виконання своїх професійних обов’язків. Однак проблему «мертвої зони» це все одно не вирішить. Якщо обвинувальники не матимуть змогу проводити процесуальні дії після повернення акту, справи не доходитимуть до логічного завершення.
Крім того, у секторі ризику врешті опиняться і самі служителі Феміди. Адже, з одного боку, раптове прийняття акту, який вже раніше повертався, за вказаних умов може здатися занадто підозрілим і спонукатиме захист поскаржитись до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. З іншого боку, розлючені поверненнями документу прокурори можуть звинуватити законника у вчиненні діяння, передбаченого ст. 375 КПК.
Корисна нісенітниця
Відтак, проблема потребує нагального вирішення. Можливо, ним може стати повернення інституту поновлення досудового розслідування, шляхом закріплення відповідної законодавчої норми. Щодо цього запропонував поміркувати Є.Солодко, який переконаний у тому, що, оскільки у парламенті працюють народні обранці, не байдужі до потреб адвокатури, ця пропозиція цілком може бути внесена на розгляд до Верховної Ради.
Однак перспектива законодавчих змін видалася правникам надто радикальною, до того ж деякі з них переконані у тому, що проблема взагалі відсутня. Наприклад, прибічники цієї думки висловились з приводу того, що усе, що не встиг зробити захист під час досудового розслідування, він може надолужити у суді. А ось правоохоронцям другий шанс давати взагалі не варто. Якщо вони не спромоглись належним чином сформувати доказову базу, суд має виносити виправдувальний вирок на зразок моделі, яка діє, скажімо, у США. Втім посилання на досвід Штатів був сприйнятий неоднозначно. Є.Солодко зазначив, що не варто порівнювати тамтешню модель з національним судочинством та порадив переглянути фільм «Законослухняний громадянин», який, на думку спікера, яскраво ілюструє недоліки механізму укладення угод з обвинуваченням.
Інша озвучена думка стосувалась того, що чинний КПК вже містить достатні механізми для боротьби з небажанням правоохоронців складати якісні обвинувальні акти. На підтвердження цього висловлювання один з запрошених, продемонструвавши ухвалу прокурора, якою той скасовував обвинувальний акт, як необґрунтоване та передчасно прийняте процесуальне рішення свого підлеглого. Зазначену позицію юрист у погонах вибудовував з посиланням на ст. 2, 110 та 36 КПК, де, зокрема, вказується на необхідність проведення повного та неупередженого розслідування, а також на те, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яке може бути скасоване в разі виявлення суперечностей з законодавчими приписами.
Цей вчинок свого процесуального опонента захисник оцінив, як надзвичайно прогресивний та сміливий, оскільки пізніше Генеральна прокуратура України назвала постанову нісенітницею. Тим не менш, адвокат впевнений, що переконання ГПУ не має стати на заваді використанню цього прецеденту на практиці ні захистом, ні власне обвинуваченням.
Народження істини
Втім, розуміючи, що не кожен прокурор ладен піти на подібні вчинки, присутні вирішили не припиняти дискусії і в результаті обговорення прийшли до наступного.
Відповідно до законодавчих приписів, досудове розслідування припиняється, коли справа залишає стіни прокуратури з відповідним штампом. Цей штамп означає, що слідчий вважає, що зробив усе необхідне та вичерпав усі можливості для формування доказової бази. Однак доки справа прямує до суду й допоки на ній не з’явиться відповідний штамп судової канцелярії, можна стверджувати, що процес досудового розслідування триває. Якщо з певних причин суд поверне обвинувальний акт і він знову потрапить до прокурора, фактично слід вважати, що суд тим самим поновлює досудове розслідування і прокурор отримує змогу виконувати необхідні процесуальні дії для усунення недоліків.
Є.Солодко переконаний, якщо така конструкція буде сприйнята учасниками процесу, то це дозволить вирішити наболіле питання якості роботи прокуратури. Аби донести її до своїх колег у погонах та мантіях, захисники готові звернутися до вчених та до суддів вищих судів з тим, щоб ті сформували належну наукову базу та надали відповідні рекомендації.