 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Проблема виконання рішень іноземних судів в Україні є досить актуальною. І як свідчить практика, однією з причин ситуації, що склалася, є нерозуміння українськими судами її суті та міжнародних документів, які регулюють цю сферу. Водночас ані суддівський корпус, ані представники юридичного бізнесу не залишаються осторонь цієї проблеми. Так, 20. 05. 2015 в Харківському апеляційному господарському суді відбувся семінар «Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. – міжнародний досвід для України». Зазначимо, що захід організовано за підтримки Посольства США в Україні, юридичних фірм «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери» Україна, EngardeтаWhite&Case, Асоціації правників України та у співпраці з Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).
Відмітимо, що впродовж семінару провідні міжнародні експерти ділилися з українськими суддями світовою практикою застосування зазначеної Конвенції та обговорювали питання розгляду державними судами спорів, щодо яких сторони уклали арбітражну угоду, визнання та виконання іноземних арбітражних рішень тощо.
За словами співорганізатора семінару, Олександра Волкова, важливою частиною судової реформи є не тільки структурні зміни у судовій системі, але й поліпшення якості правозастосування, приведення його до міжнародних стандартів, прийнятих у всьому світі. За своєю суттю, пояснив Волков, Конвенція була вироблена для забезпечення єдиного підходу до визнання та приведення до виконання арбітражних рішень, а також виконання арбітражних угод. Адже такі однакові «правила гри» є дуже важливими для інвестиційної привабливості країни та умовою стабільного функціонування бізнесу.
На початку заходу, голова Харківського апеляційного господарського суду Павло Тихий зазначив про важливість проведення подібних заходів не зважаючи на досить вузьку, на його переконання, тематику семінару. «Тема семінару хоч і вузька, але дуже змістовна. Ми не дуже часто застосовуємо положення даної Конвенції, але саме такі теми і потребують дослідження. Саме через непоширеність вони потребують проведення подібних освітніх заходів. У нашому колективі склалося трохи скептичне відношення до ситуацій, коли іноземні експерти намагаються нас вчити, але ми на власному досвіді переконалися, що досвід інших країн може бути переданий нам саме в такому форматі, коли спікери є безпосередніми носіями знань, і дійсно зможуть нам більш ефективно передати їх. Тому я сподіваюсь на плідну і взаємну співпрацю», зазначив очільник ХАГС.
Одним із перших спікерів виступив партнер міжнародної юридичної фірми «White&Case» (Париж, Франція) Джон Віллемс, доповідь якого була присвячена питанням дійсності арбітражної угоди відповідно до Конвенції і, зокрема, стосувалася формальних та матеріально-правових вимог до арбітражної угоди, передбачених ст. 2 Конвенції, права, що підлягає застосуванню до арбітражної угоди; а також питанню арбітрабельності спорів та прикладів неарбітрабельних спорів у світовій практиці.
Починаючи свій виступ, пан Віллемс зазначив, що його доповідь базуватиметься на власному практичному та теоретичному досвіді, який підказує, що українські сторони часто стикаються з цими питаннями, а спори за їх участю часто створюють практику міжнародних арбітражних трибуналів та іноземних судів з важливих та цікавих питань. «Під час розгляду справ, до яких долучалася українські сторони, піднімалися певні проблемні питання, які, на наш погляд, слід сьогодні розглянути, щоб у всіх склалося єдине ставлення до того, як ці проблемні питання вирішити», - відмітив іноземний експерт.
Як було зазначено під час доповіді, більше 150 країн, і зокрема, всі сусіди України, є підписантами цієї Конвенції. У світі є лише декілька міжнародних угод, які б були настільки широко прийнятими. Це значить, що коли ви стикаєтесь з якимись проблемами, які стосуються виконання арбітражного рішення або направлення сторін в арбітраж з огляду на укладення ними арбітражної угоди, ви напевне зможете знайти необхідні прецеденти в інших країнах, - зазначив доповідач.
Щодо формальних вимог до арбітражної угоди, пан Віллемс зазначив, що вона, як правило, має бути укладена в письмовому вигляді, хоча, якщо внутрішнім законодавством держави передбачені спрощені вимоги, суди також можуть прийняти рішення про виконання арбітражної угоди, укладеної в усній формі. Щодо письмової форми, було зазначено таке: «найлегший спосіб – це коли контракти підписані двома сторонами. Звичайно, свідченням укладання угоди може також бути обмін відповідними листами між сторонами. Крім того, суд може прийняти рішення про існування арбітражної угоди, якщо одна сторона запропонувала проведення арбітражу, а друга сторона не заперечувала проти цієї пропозиції, або якщо посилання на таку угоду є в інших документа.», - відмітив Джон Віллемс.
Він також зазначив, що вирішуючи питання дійсності арбітражної угоди, необхідно визначити закон, який слід застосовувати до арбітражної угоди. Загальновизнаною практикою є застосування права держави, в якій знаходиться місце арбітражу.
Неабияку роль особливо з точки зору українського законодавства відіграє питання визнання повноважень сторони при підписанні угоди. «Ми розуміємо, що дві сторони підписують арбітражну угоду, тепер нам слід довести, що сторони, які підписали таку угоду, мали повноваження ставити свій підпис. В країнах Західної Європи правова система легше ставиться до повноважень через презумпцію того, що якщо компанія посилає свого представника на проведення переговорів, то підприємство несе відповідальність за домовленості, які досягає ця уповноважена особа. Якщо приїхала людина, яка поводить себе таким чином, нібито вона має всі повноваження, то, наприклад, за американським чи французьким законодавством ми вважаємо, що така людина має всі необхідні повноваження. Але в Україні та сусідніх з нею країнах закон не завжди трактується таким чином через більшу кількість законодавчих вимог щодо повноважень сторін. І хоча західні європейці часто збиті з пантелику таким додатковими вимогами, загальновизнаним є підхід, що повноваження особи укладати угоду, у тому числі арбітражну угоду, визначаються законодавством місця її інкорпорації. Тому українські сторони мають повне право заявляти відповідні заперечення», - поділився своїм досвідом з українськими суддями експерт.
Крім того, з представниками української Феміди своїм досвідом поділився баристер, член Королівського Інституту Арбітрів (Лондон, Сполучене Королівство) ІенШеріден. У своїй презентації він зосередився на підходах англійських суддів, які вони застосовують, стикаючись із тлумаченням арбітражних угод. Зокрема, пан Шеріден представив українським суддям англійську судову практику щодо обов’язку суду направити сторони до арбітражу, як то передбачено ст. 2 Конвенції, та розповів які угоди вважаються «недійсними, втратили чинність, або не можуть бути виконані».
Окремо спікер виділив, що англійські суди надають перевагу «змісту» над «формою» та не застосовують лише формальний підхід до так званих «дефектних» арбітражних угод, і натомість намагаються ефективно встановити намір сторін передати спір до арбітражу. До того ж він зосередився на тому факті, що суди мають надати достатню можливість арбітражним трибуналам визначити дійсність дефектної арбітражної угоди. Таким чином він пояснив суддям, як працює принцип “Competence-Competence (Kompetenz-Kompetenz)”, за яким саме арбітражні трибунали мають право встановити свою компетенцію на підставі існуючої арбітражної угоди.
На завершення своєї доповіді, Шеріден пояснив суддям про наслідки нехтуванням судом згоди сторін передати свій спір на розгляд арбітражного трибуналу, як для бізнесу, так і привабливості країни з точки зору інвестиційного клімату. Він також наголосив, що Конвенція не накладає на суди однаковий порядок для всіх країн тлумачити її положення, а лише зумовлює дотримання єдиних принципів, закладених у міжнародному документі.
Прикрасою семінару став виступ партнера міжнародної юридичної фірми «CliffordChance», екс-заступник Голови Арбітражного Суду Міжнародної Торгової Палати (ICC) (Париж, Франція) СаймонаГрінберга. Темою його презентації було виконання міжнародних арбітражних рішень, а саме, підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення, передбачені, статтею 5 Конвенції. Враховуючи неоднозначну українську практику приведення до виконання іноземних арбітражних рішень, його детальний аналіз та роз’яснення щодо стандартів належного повідомлення сторін арбітражу, належного процесу та розуміння міжнародного «публічного порядку» ведення арбітражу викликав значну увагу та запитання від суддів.
Крім того, пан Грінберг акцентував увагу на тому, що ст. 5 Конвенції, лише надає можливість суддям «можливість» відмовити у виконанні арбітражного рішення, однак не покладає такого «зобов’язання». Тобто, у судді, який розглядає таке питання, є достатньо дискреційних повноважень врахувати всі обставини справи, щоб слідувати усталеній міжнародній практиці щодо дійсності арбітражного рішення.
З української сторони доповідачем виступив Маркіян Ключковський, партнер практики міжнародних судових та арбітражних спорів Юридичного бюро «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери». Він поділився своїм досвідом щодо арбітрабельності спорів та паралельних проваджень, пов’язаних із одночасним розглядом спору арбітражем та національним судом. Зокрема, пан Ключковський підняв тему можливості передачі українського корпоративного спору на розгляд міжнародного арбітражу, яка викликала живу дискусію серед суддів.
Своїми враженнями від заходу поділився співорганізатор Сергій Уваров, зазначивши, що арбітраж вже тривалий час вважається найбільш популярним та ефективним засобом вирішення спорів для міжнародного бізнесу. До того ж Конвенція є основним міжнародним інструментом, який забезпечую ефективність та передбачуваність у питаннях визнання та виконання міжнародних арбітражних рішень. Пан Уваров додав, що за більш ніж п’ятдесяти п’яти річний досвід застосування Конвенції суди різних країн виробили значну та відносно єдину практику тлумачення її положень. Саме тому, організатори ставили перед собою за мету познайомити суддів з цими напрацьованими. Та звісно ж, запросити людей найкраще знайомих з міжнародною практикою застосування Конвенції, які є визнаними у всьому світі експертами у сфері міжнародного арбітражу.