 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Сьогодні одним з основних елементів успішної діяльності державних органів, політичних партій, підприємницьких та інших організацій виступає розробка розгорнутої програми зв'язків з засобами інформації. Дійсно, компанії, підприємства чи окремі політичні діячі встановлюють двосторонні зв'язки з громадськістю, досягають широкої популярності, мають сприятливий імідж, користуються довірою і повагою населення, що забезпечує добре ставленням до них з боку останнього. Зрозуміло, що не останню роль у цьому процесі відіграє майданчик такого взаємозв’язку з суспільством – засоби масової інформації.
Минулого тижня наша країна зробила черговий крок на шляху до європейського формату життя. 24 листопада Верховна Рада ухвалила Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» (відповідний законопроект зареєстровано за №1123). На переконання ініціаторів законопроекту, прийняття цього закону обмежить «вплив органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування на редакції друкованих засобів масової інформації», а також зведе до мінімуму використання друкованих засобів масової інформації з метою маніпулювання суспільною свідомістю та особистою думкою громадян.
Роздержавлення друкованих ЗМІ передбачено здійснити у два етапи: перший – протягом одного року з дня набрання чинності законопроекту у разі його прийняття, та другий – протягом наступних двох років.
Безперечно, подібні законодавчі ініціативи – прекрасні, але потрібно дивитись, як вони реалізовуватимуться. І дуже добре, що у цій справі Україна не є «першопрохідцем», тому маємо всі шанси реформувати свою медіа-сферу, врахувавши відповідний досвід інших країн.
«Якщо вам у чомусь знадобиться наша практика та наші помилки, я від цього буду тільки щаслива», – такими словами привітала учасників дискусії «Грузинські медіа реформи: досвід для України» грузинський політик Тамар Кордзая. Захід відбувся 24.11.2015 р. за ініціативи Інституту Медіа Права у Київському коворкінгу Media Hub.
Пані Кордзая є депутатом Парламенту Грузії, автором грузинського закону «Про мовлення», експертом з питань свободи слова, медіа, журналістської етики, була активною учасницею команди розробників закону «Про персональні дані», працювала виконавчим директором громадської організації Georgian Charter of Journalistic Ethics. Політик поділилась грузинським досвідом демонополізації медіа ринку, створення Суспільного мовника та роздержавлення друкованих ЗМІ.
За словами грузинського політика, значення впливу ЗМІ на суспільство нова влада Грузії усвідомила після «революції троянд» 2003 р. Відтак було вирішено провести реформи у сфері медіа права, що були направлені на демонополізацію медіа ринку, ліквідацію державного телебачення та звільнення друкованих ЗМІ від будь-якого впливу з боку держави.
Так, 16.06.2004 р. у парламенті Грузії вже розглядали законопроект «Про свободу слова та вираження поглядів». Звичайно, багато хто був проти прийняття цього закону. Багато хто, за словами доповідачки, розглядав його як обмеження прав публічних осіб та уряду.
Як зазначила Тамар Кордзая, цей закон провів чітку межу між пострадянським минулим та проєвропейським майбутнім країни: «Цим законом влада захищає найбільш радикальних критиків самого уряду. Але це парадоксі його свідома позиція», – процитувала політик одного з авторів закону.
«Старий закон регулював редакційний статут, відносини між редактором та власником тощо. Держава могла бути засновником газети, журналу чи будь-якого іншого ЗМІ. Звісно, це не мало нічого спільного з поширенням об’єктивної інформації. Цей закон прийняли, і ми вже 12 років ним пишаємось», – наголосила пані Кордзая. Новий закон, за словами доповідача, цілком змінив підхід до роботи засобів масової інформації.
Якщо попередній закон при настанні конфлікту інтересів надавав перевагу державним інтересам, то згідно з новим законом, перевага надається свободі вираження поглядів, що зі своєї сторони, є радикально іншим підходом та прогресивним рішенням. Також новий закон скасував реєстрацію друкованих ЗМІ, тобто тепер будь-яка компанія може видавати друковану продукцію, будь-яка зацікавлена особа може видавати друковані ЗМІ. «Також наш новий закон дотримується стандартів Європейського Суду з прав людини. У ст.2 Закону говориться про те, що інтерпретація цього закону повинна виходити згідно з Конституцією Грузії, міжнародними актами, в тому числі Європейською Конвенцією захисту прав людини та основоположних свобод і прецедентного права Європейського Суду», – додала доповідач. Таку ж статтю у Грузії передбачає і закон про мовлення. У ній говориться, що рішення Європейського суду мають законну силу всередині Грузії.
Також закон «Про свободу слова та вираження поглядів» приділяє особливу увагу регулюванню вже розповсюдженої інформації, відділяє факти від думок та встановлює лише цивільно-правову відповідальність у випадку наклепу. Документ передбачає вичерпний і точний перелік випадків для обмеження свободи вираження. Наприклад, обмеження можливе, якщо воно політично необхідне для демократичного суспільства. Під терміном «політично необхідне для демократичного суспільства» мається на увазі обмеження інтересів, які мають життєво важливе значення, для захисту яких вичерпані всі інші розумні та ефективні засоби досягнення цілей.
Закон не дає дефініцію терміну «журналіст». На думку пані Кордзая, це надає простір для живого трактування на користь ЗМІ. «Хочу відзначити особливу важливість цієї зміни. У 2001 р.під час акції протесту в Грузії затримали багато журналістів. Уряд вимагав від них доказів, наскільки реально вони були журналістами. Тоді постало питання – хто може бути журналістом? У мене дуже ліберальна позиція у цьому сенсі, оскільки я вважаю, що людина, яка або фотографує, або знімає на камеру, вже є журналістом. Тому думаю, що визначення терміну в сучасному світі є зайвим».
Ще цікавою новацією грузинського закону є встановлення високих стандартів для захисту джерела інформації. Ніхто не має права вимагати від журналіста розголошення про джерело, де він отримав інформацію. «У виключних випадках це можливо зробити через суд, але протягом 11 років у судовій практиці не було жодного подібного випадку», – зауважила політик.
Доповідач також торкнулась теми грузинського законодавства у сфері доступу до публічної інформації,яка регулюється розд. ІІ Загального адміністративного кодексу Грузії: «Публічна інформація є відкритою. Будь-яка інформація, що зберігається у публічному закладі, є відкритою. Виключенням є персональні дані. Що стосується комерційної державної таємниці, то уряд має довести, що інформація є секретною. Перелік державних установ достатньо великий, що дає змогу ЗМІ контролювати владу. Найголовніше це те, що засоби масової інформації не зобов’язані пояснювати, навіщо їм потрібна публічна інформація. В реальному житті це дуже сприяє роботі журналіста», – підкреслила Тамар Кордзая.
Як переконані експерти Інституту Медіа Права, в якому розробляють та просувають відповідні законодавчі зміни, успішний досвід Грузії варто перейняти українським реформаторам.