 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В Україні досі немає відповідного структурування інформації з обмеженим доступом. Приміром, якщо персональні дані (які вважаються конфіденційною інформацією) є об’єктом банківських операцій, це вже банківська таємниця. У випадку, якщо вони є об’єктом оперативної розробки правоохоронних підрозділів, це вже державна таємниця. Отже, відсутня чітко визначена модель, яким чином захищається той чи інший вид інформації. Про це заявив під час І Фінансового форуму ААУ Олександр Вавдійчик, заступник начальника управління правового забезпечення банківського нагляду та ринків капіталів, начальник відділу правового забезпечення банківського нагляду Юридичного департаменту НБУ.
Так, аналізуючи особливості правового регулювання діяльності банків у сфері захисту банківської таємниці та здійсненні ними фінансового моніторингу, експерт зазначив, що банківська таємниця, відповідно до чинного законодавства, є власністю клієнта. При цьому, згідно із законом, банківська таємниця є інформацією, яку зібрав НБУ про банки та клієнтів. «Таким чином, інформація про банки, зібрана НБУ, – це також банківська таємниця, що не повністю вкладається в концепцію суті банківської таємниці, як інформації, яка є власністю клієнта. Банк є володільцем цієї інформації та зобов’язаним суб’єктом щодо її збереження та розкриття у випадках, передбачених законом або договором з клієнтом», – зазначив О. Вавдійчик.
Серед іншого, доповідач нагадав присутнім, які відомості складають банківську таємницю. До таких відомостей належать, зокрема:
- відомості про клієнта (ст. 1076 ЦК України);
- інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта (ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»);
- відомості про банківські рахунки, операції клієнта, здійснені ним угоди (ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»);
- інформація про банки чи клієнтів, отримана в процесі банківського нагляду (ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»);
- системи охорони банку та коди, що використовуються банками для захисту інформації (ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»);
- рішення про віднесення банку до категорії проблемних (ст. 75 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»);
- відомості стосовно комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходу (ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»);
- інформація щодо осіб, які намагалися, але не стали клієнтами банку, а також які припинили взаємовідносини з банком (Узагальнення судової практики ВСУ (Вісник Верховного Суду України, 2010, №3)).
І навіть після смерті?
Особливу увагу присутніх представник НБУ звернув на те, що банківська таємниця, відповідно до Узагальнення судової практики ВСУ, зберігає свій статус після смерті її власника (Вісник Верховного Суду України, 2010, №3). «Але тут є нюанс: якщо у нас є така інформація, але її власник помер, згідно з нашим законодавством, людина-спадкоємець набуває всіх прав та обов’язків спадкодавця, які існували на момент смерті. Ви бачили десь свідоцтво про спадщину, де було б записано право на інформацію? Ні. У нас в державі досі немає єдиного реєстру рахунків, відкритих у банках. Знаходить спадкоємець договір з банком, про який йому не було відомо, а тим часом спадщина вже оформлена. Яким чином представник такого клієнта зможе отримати інформацію від банку? Якщо власником є фізична особа, банк зобов’язаний будь-яку інформацію розкрити цій фізичній особі на її письмову вимогу. Ви можете отримати цю інформацію як представник клієнта. Цього положення немає ні в законі про банки, ні в правилах розкриття банківської таємниці, але це прямо прописано у ст. 1076 ЦК. Тому, будучи представником, ви маєте право отримати інформацію, що стосується цього клієнта», – повідомив юрист.
За словами пана Вавдійчика, на вимогу клієнта або представника клієнта банк зобов’язаний надати будь-яку інформацію. В іншому випадку він порушує банківське законодавство. Відповідно, НБУ може застосувати до такого банку заходи впливу.
Банк розкриває інформацію, що складає банківську таємницю, на (запит) вимогу клієнта/представника клієнта (ст. 1076 ЦК України, ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»); державних органів, визначених у ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; Національного банку України.
Також банк може розкрити таку інформацію з власної ініціативи. Так, банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку, згідно з укладеними між такими особами (організаціями) та банком договорами, в тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку.
Верифікація обов’язкова!
Аналізуючи питання обов’язку клієнта щодо надання інформації, необхідної банку для ідентифікації (верифікації) клієнта, експерт зазначив, що суб’єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт/представник клієнта зобов’язаний подати інформацію (офіційні документи), необхідну для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (ч. 7 ст. 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).
Банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов'язаний надати документи та відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації, в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів); аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк (ч. 3 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Банк має право зупинити здійснення фінансової операції, яка містить ознаки, передбачені ст. 15,16 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України (2 робочих дні) (ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).
Зупинення та поновлення здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій) відбувається в порядку, визначеному суб'єктами державного фінансового моніторингу, які здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу в межах їхніх повноважень (ч. 6 ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).