У той час, коли питання судової реформи в Україні перейшло у професійну площину, Міністерство юстиції України дещо притихло з ідеєю ліквідації господарських судів, а хвиля спорів та протистоянь накрила адвокатуру, в Києві обговорювали особливості та перспективи альтернативного вирішення спорів. IV міжнародна конференція «Kiеv Arbitration Days 2014: мислити глобально», організована асоціацією правників України, пройшла у столиці України 6–7 листопада ц.р.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Арбітраж – це сфера, де немає корупції, сторони розуміють, на що вони йдуть, а представником у арбітражному суді може бути особа, яка не внесена у Єдиний реєстр адвокатів України. Треба сказати, що часто арбітраж – це єдиний вихід для тих сміливців, які вирішили вести бізнес в Україні та інвестувати кошти у нашу державу. Адже ймовірність того, що вони зможуть захистити порушені права та відшкодувати завдані цим збитки в арбітражі, у тисячі разів вища, ніж якщо б вони захищали свої інтереси в українському суді.
У рамках Kiеv Arbitration Days 2014 юристи, арбітри та медіатори обговорили найбільш важливі практичні питання, що виникають у процесі арбітражного вирішення спорів.
При відкритті заходу заступник голови адміністрації Президента України Олексій Філатов заявив, що у реформуванні судової системи, яку ініціював Президент України, безперечно, буде відведено місце і для арбітражу: «Я сподіваюся, що в результаті конференції виокремляться пропозиції, які можуть бути використані у майбутній судовій реформі», – сказав посадовець.
За останні роки Україна виступала відповідачем у ряді інвестиційних спорів. На цій арені її інтереси представляли передові юридичні фірми світу. Це мільйонні спори, за перемогу в яких борються «не на життя, а на смерть». Саме питання участі держави та державних установ у арбітражі було одним із ключових та активно обговорюваних питань на конференції.
За словами старшого юриста Arzinger Володимира Яремко, одним з найважливіших рішень для розуміння суті імунітету сучасних держав є рішення по справі TMR Energy Limited (далі − TMR) проти Фонду державного майна України (далі − ФДМУ). В науці існує теорія обмеженого імунітету. Якщо держава діє як суверен, вона завжди має імунітет. Однак, якщо вона як приватна особа, наприклад, здійснює зовнішньоторгові операції та займається іншою комерційною діяльністю, імунітету вона не має.
У рішенні по справі TMR проти ФДМУ 2002 р. арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма зобов’язав ФДМУ сплатити TMR відшкодування в розмірі $40 млн. Для примусового виконання цього рішення TMR звернулася до Федерального суду Канади із заявою про реєстрацію, визнання та виконання арбітражного рішення з формулюванням «проти ФДМУ – органу держави Україна». За результатами розгляду канадський суд видав дозвіл на стягнення боргу. На його виконання було арештовано літак. Цей арешт українська сторона оскаржила, і тоді було порушене питання права власності на майно державного підприємства та його співвідношення з державою.
У ході судового розгляду було встановлено, що ФДМУ не має окремої від держави юридичної особистості, а тому суд визнав, що арбітражне рішення, винесене проти ФДМУ, може бути виконане за рахунок майна України. Згодом з юрисдикційних підстав це рішення було скасовано, але самі підходи до розуміння суті імунітету сучасних держав ніхто не оскаржував.
Радник-керівник Центрального та Східноєвропейського підрозділу ICC Court of Arbitration (Франція) Марія Хаузер-Морел зазначила, що в арбітражі сторони мають рівні права, тобто держава має судитися на тому ж рівні, що й приватна компанія. Одна часто трибунал повинен брати до уваги специфічні умови, які держава як сторона арбітражу повинна враховувати – наприклад, місцеві вимоги законодавства щодо арбітрабельності спору тощо.
Крім того, за словами експерта, часто приватна компанія не знає, кого визначити відповідачем по спору: президента, прем’єра, уряд чи державне агентство. Може бути і 6 відповідачів, і трибунал має з ними працювати. Така ситуація справляє погане враження, бо здається, що позивач сам добре не знає, на кого скаржитись. Тож представник ICC радить завжди попередньо визначитися з відповідачем, вияснити, хто наділений правосуб’єктністю. І при цьому завжди слід подумати про те, як рішення потім буде виконуватись.
Затягування арбітражу
За словами М. Хаузер-Морел, сторони часто використовують різні можливості затягування арбітражу. Однією із таких є юрисдикційне заперечення. «Я знаю багато справ, де юрисдикційні заперечення держави були сприйняті арбітражем не дуже серйозно, – заявила представник ICC. – Однак у деяких випадках цей інструмент спрацьовує».
Ще одна тактика затягування – ненадання документів через конфіденційність чи з якихось інших причин. У такому випадку можна використати процедури витребування документів згідно місцевого законодавства. У Польщі, наприклад, можна набагато швидше витребувати документи за допомогою місцевого суду, ніж через арбітраж.
Складне питання стосується активів держави. Остання може відмовитись платити ICC авансові платежі. Як відомо, в арбітражі ICC сторони вносять авансові платежі до початку будь-яких арбітражних процедур. Держава зазвичай заявляє, що в неї немає грошей, а тому позивач змушений платити замість неї, оскільки без коштів спір не почнуть розглядати.
Ще однією проблемою, яку зазначав і В. Яремко, є відмова держави виконувати арбітражне рішення. За словами М. Хаузер-Морел, на можливі проблеми з виконанням арбітражного рішення позивач має звернути особливу увагу арбітражу. Тим паче, що деякі юрисдикції мають специфічні вимоги до виконання і, скажімо, може виникнути питання, у якій валюті відшкодовувати збитки. Позивач повинен подумати про всі деталі, які допоможуть виконати рішення.
До речі, як заявив партнер Winston & Strawn LLP (Великобританія) Джо Тірадо, навіть у будь-якій демократичній країні для юристів і арбітрів, які мають справу з державою в якості сторони комерційного чи інвестиційного арбітражу, є проблемою те, як домогтися визнання рішення арбітражу.