 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На це та інші питання, пов’язані з наданням правової допомоги клієнтам, які перебувають у СІЗО, шукали відповіді юристи-практики та адвокати на круглому столі, присвяченому проблематиці обрання особі запобіжного заходу тощо. Організатором виступив Комітет з кримінального та процесуального права Асоціації адвокатів України, модератором заходу голова комітету, адвокат Андрій Сидоренко.
Так, відповідаючи на основне питання щодо практичних змін у діяльності правоохоронних органів після подій «Майдану», слідчий слідчого відділу Прокуратури м. Києва Сергій Гарбуз зазначив, що революція гідності не дуже вплинула на зміни як судової практики, так і позицію слідчих органів у сенсі проблематики обрання запобіжного заходу. На його переконання, ця ситуація змінилася ще у 2012 р. з прийняттям нового КПК України, тобто менше стало клопотань органів слідства про обрання запобіжних заходу у вигляді взяття під варту. «Щодо проблематики, яка є в органах слідства на сьогодні, щодо прийняття рішення щодо обрання запобіжного заходу, то якщо КПК декларує певну самостійність слідчому і процесуальному керівнику, то в багатьох випадках ця самостійність невілюється якимось внутрішніми організаційними питаннями. Тобто, наприклад, заступник прокурора міста приймає рішення, які потім втілюють у життя слідчі або процесуальні керівники», – зазначив він. Водночас, за його словами є окремі випадки, коли самостійність під час прийняття відповідних рішень є, але їхня кількість незначна. Як результат, це призводить до проблеми, з переслідуванням як активістів майдану, так і до того, що наразі піддаються кримінальному переслідуванню слідчі, процесуальні керівники, деяких з яких навіть брали під варту. Однак ті керівники, які реально віддавали накази у найкращому випадку були люстровані. «Є проблема прийняття рішення про обрання запобіжного заходу не слідчими чи процесуальними керівниками, а іншими особами, і вона майже не зміниласяз часів майдану. «На моє переконання, необхідні внесення змін до законодавства, які дадуть якісь гарантії самостійності для слідчих та процесуальних керівників», – зазначив слідчий.
Відповідаючи на питання, чим на практиці має керуватися слідчий, коли просить обрати той чи інший запобіжний захід, пан Гарбуз зазначив, що передусім це норми, передбачені в законі. Крім того, на його думку, необхідно оцінити підозрюваного і для себе зрозуміти, що це за людина, щодо якої обирається запобіжний захід. «На моє переконання, необхідно обрати той запобіжний захід, порушення якого найбільш серйозно сприймалося підозрюваним. Якщо керуватися психологією людини, то бувають люди, які цінують свій авторитет, тобто, якщо за таку людину заручилися інші, така особа не зможе їх підвести та порушити якісь зобов’язання. У таких випадках, як особиста порука, такий запобіжний захід є ефективним. Є люди, які досить серйозно ставляться до грошових коштів, тому застава також може бути досить ефективною», – наголосив правник.
Також слідчий зазначив, що є проблема «доставки» людей. Так, за його словами, часто буває, що особи починають симулювати, тобто лягають у лікарню, домовляються із лікарями, отримують різні довідки щодо неможливості брати участь у слідчих діях чи прибути до суду. Тобто неприбуття за викликом за станом здоров’я, є поважною причиною для неявки. Крім того, провести такі заходи у режимі он-лайн конференції також неможливо, бо людина відмовляється, посилаючись знову-таки на неможливість, наприклад, сидіти через проблеми зі здоров’ям тощо. І є випадки, коли в обранні того чи іншого запобіжного заходу суд відмовляє, і що робити в такому випадку, не зрозуміло, – пояснив юрист.
«Також виникають питання, коли перед обранням запобіжного заходу особа затримується у порядку ст. 208 КПК. Але, на моє переконання, це не є законним, оскільки існує лише декілька підстав для такого затримання. Так, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, лише у випадках, якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, зокрема потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події, вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; і якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України», – зазначив слідчий. «Однак на практиці людину можуть затримати через рік, а то й два, після скоєння злочину, це може бути навіть економічний злочин.Я вважаю таке затримання є незаконним, але немає правових механізмів оскарження незаконності цього затримання», – зазначив С. Гарбуз.
Водночас не всі адвокати погодилися з таким визначенням проблеми, адже, на їхнє переконання, ст. 206 КПК України (Загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини) дає змогу оскаржити таке незаконне затримання. зокрема зазначена стаття передбачає, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває особа, яка утримується під вартою, має право постановити ухвалу, згідно з якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Крім того, слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких утримується ця особа, не надасть судового рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.