6 червня 2025 року в Києві відбулася ІІ щорічна конференція «Судовий контроль. Процесуальна взаємодія суддів та виконавців при примусовому виконанні рішень». Захід організовувала Рада приватних виконавців міста Києва за підтримки Асоціація приватних виконавців України, Національної школи суддів України та EU Project Pravo-Justice.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ольга Ступак, суддя Великої Палати Верховного Суду, вказала, що в часи, коли Україна стикається з безпрецедентними викликами, ефективна взаємодія між судовою владою та виконавчою службою набуває особливого значення, оскільки лише виконаний судовий акт реалізує право на справедливість.
«Збройний конфлікт ускладнює доступ до активів боржників, створює додаткові перешкоди для судового контролю та процедур виконавчого провадження. Зокрема, через руйнування майна боржників, вимушене переселення значної частини населення. Водночас забезпечення виконання судових рішень у таких складних умовах є критично важливим для підтримки правопорядку та захисту прав людей, які зазнають таких істотних втрат», – сказала вона.
Ректор Національної школи суддів України Микола Оніщук вказав, що НШСУ разом із територіальними управліннями ДСА України та головами судів доклали значних зусиль для забезпечення участі у конференції суддів усіх юрисдикцій та інстанцій. Ректор акцентував увагу на актуальності питання виконання судових рішень, зазначивши, що ця тематика перебуває на особливому контролі з боку Ради Європи, зокрема Комітету міністрів. Європейські колеги неодноразово наголошували: говорити про ефективне правосуддя неможливо, поки не вирішена проблема виконання судових рішень.
За його словами, це питання має декілька вимірів – матеріальний (пов’язаний із мораторіями, законодавчо задекларованими обмеженнями на соціальні виплати та іншими чинниками), а також процесуальний. Саме останньому була й присвячена дискусія на II щорічній конференції, адже наприкінці минулого року законодавці ухвалили важливі зміни, які суттєво розширили судовий контроль і зміцнили взаємодію судів та виконавчої служби. «Тож будемо сподіватися, що ці законодавчі зміни, принаймні в частині організації виконання судових рішень, дозволять суттєво покращити стан виконання судових рішень», – зазначив ректор.
Ректор також зауважив, що за ініціативи Асоціації приватних виконавців України НШСУ підписала меморандум про співпрацю, результатом якої стала розробка навчального курсу, присвяченого тематиці виконання судових рішень. Цей курс нещодавно було оновлено з урахуванням новітньої судової практики, сформованої в адміністративній юрисдикції, а також тієї, що лише напрацьовується в системі загальних судів. Курс стане частиною як поточної, так і початкової суддівської освіти (зокрема, його проходитимуть судді апеляційної інстанції, які наразі беруть участь у конкурсах на заміщення вакантних посад і не мають практичного досвіду відправлення правосуддя, зокрема адвокати та науковці).
Томас Стравінскас, секторальний менеджер Представництва ЄС в Україні, зазначив, що виконання судових рішень відіграє ключову роль у всій судовій системі: «Навіть якщо ми будемо мати ідеальне судове рішення та ідеальний судовий процес із самого початку подання позову, але це рішення неможливо буде виконати, то це ставитиме під питання всю ефективність судової системи».
Маргарита Сокоренко, уповноважена у справах ЄСПЛ, також наголосила на тому, що судове рішення є ефективним лише тоді, коли воно є виконуваним: «Це основа верховенства права та довіри наших громадян до держави та інституцій зокрема. Ця проблема не є новою для України, оскільки ЄСПЛ уже давно (близько 20 років тому) вперше висловився про те, що в Україні дійсно існує проблема саме з етапом виконання судових рішень. ЄСПЛ чітко тоді вказав, що право на справедливий суд, яке гарантоване Конвенцією про захист прав людини, не буде повною мірою забезпечене у випадках, коли ці судові рішення не виконується. Держава, коли є ця проблема, має ідентифікувати та розв'язати причини, як призводять до невиконання судових рішень».
«Аналізуючи роль судового контролю у виконанні судових рішень в інших юрисдикціях, ми бачимо, що дієвим інструментом є те, що суддям відводиться велика роль. Дивлячись на окремі країни, ми можемо сказати, що судовий контроль показує найбільшу ефективність у виконанні рішень зобов’язального характеру. Ми вважаємо, що для країни це є важливим елементом, тому що, аналізуючи ситуацію з виконанням в Україні, бачимо, що рішення зобов’язального характеру є одними з найбільш проблематичних. Тут у виконавців по суті дуже мало інструментів впливу на боржника. Є рішення (зокрема державних органів), які стосуються виплати коштів, але державний орган його не виконує», – сказала Ірина Жаронкіна, керівниця компоненту виконання судових рішень та захист прав власності Проєкту ЄС «Право-Justice».
Голова Асоціації приватних виконавців України Оксана Русецька подякувала організаторам заходу, а також приватним виконавцям, які змогли взяти участь: «Я розраховую, що після сьогоднішнього заходу ми вийдемо з певним розумінням одне одного. Ми хочемо, щоб виконавців не лише вислухали, а й почули».
Читайте також: «(Не) встигнути до 30: в студії голова АПВУ Оксана Русецька».
Зміни та практика
Перша сесія, яку модерував приватний виконавець, заступник голови Асоціації приватних виконавців України Андрій Авторгов, стосувалася закону «Про внесення змін щодо удосконалення положень про судовий контроль».
Зокрема, учасники обговорили такі питання:
- зміни, внесені до процесуального законодавства відповідно до закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль»;
- аналіз цих змін та вплив на процедуру виконання судових рішень;
- огляд наявної судової практики.
«Одна з проблем (щодо виконання судових рішень – ред.) полягає в тому, що частина нормативних актів була ухвалена вже давно. Вона сприяла тому, що в державі виникли борги, які вона ні фізично, ні морально виконати не може, тому що коштів, які б покрили витрати, немає. Суди ухвалюють мільйони рішень: минулого року 4,5 млн проваджень і справ було розглянуто. Середнє навантаження на кожного суддю – 1000 справ… Судді ухвалюють рішення, а потім питання, яким чином їх виконати та хто їх має виконувати», – вказав Олег Ткачук, суддя Великої Палати Верховного Суду, вчений секретар Науково-консультативноі ради при Верховному Суді.
За його словами, певною мірою законодавець врегулював питання судового контролю, ввівши його додаткові механізми, які мали б сприяти виконанню судових рішень (зобов’язання повідомити про виконання (звіт), штраф за невиконання та зміна способу й порядку виконання рішень (коли можна виконання рішень зобов’язального характеру замінити на виконання рішення в грошовому еквіваленті, стягнувши певну суму).
Однак, на думку Олега Ткачука, законодавець не був послідовний у своїх діях, оскільки не передбачив, крім звіту та штрафу, інших матеріальних обтяжень для посадових осіб, які б стимулювали виконання судових рішень: «Є рішення, коли, наприклад, особу звільняють із роботи, а потім формально пишуть наказ про поновлення на роботі й одразу звільняють, не виплативши грошове забезпечення або заробітну плату й фактично не допустивши до виконання роботи. У цьому випадку як можна стимулювати виконання судового рішення?.. Сам по собі звіт нічого не дасть, якщо у відповідача немає коштів».
Павло Павліш, народний депутат України, заступник голови Комітету ВРУ з питань правової політики, розповів, що коли нардепи удосконалювали законодавство щодо судового контролю, то виходили з покращення статистики виконання судових рішень: «Ми хотіли дати додатковий ресурс сторонам виконавчого провадження, виконавцям, щоб покращити стан виконання судових рішень… Треба розділити, які саме рішення в нас є проблемними щодо виконання загалом, де немає фінансування держбюджету. Що може зробити виконавець? Крім того, що відкриє провадження, зробить офіційні необхідні дії. Але поки не буде профінансовано в державному бюджеті ці видатки, то робота виконавця в цьому питанні є обмеженою. З цим ми стикнулися, коли вносили зміни до закону».
Андрій Жук, суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді, виступив на тему судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, розповівши про зміни в законодавстві.
Так, у ст. 287 КАС України йдеться про особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, де зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Водночас суд касаційної інстанції може відмовити у відкритті касаційного провадження у справі, якщо, зокрема, суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 ст. 333 КАС України, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Також суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Водночас у ст. 382 КАС вказано, що суд, який розглянув адмінсправу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Як один із прикладів судової практики, Андрій Жук навів постанову КАС ВС від 13 травня 2021 року у справі N 9901/598/19, де вказано, що для застосування інституту судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. Водночас правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Тут суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Оксана Епель, суддя Шостого апеляційного адміністративного суду, зосередила увагу на важливості законодавчих новацій, запроваджених законом «Про внесення змін щодо удосконалення положень про судовий контроль». За її словами, проблемами невиконання судових рішень в адміністративній юстиції є брак бюджетних асигнувань, а також сама природа владно-управлінських повноважень членів колегіальних органів (зокрема, тих, де рішення ухвалюються голосуванням): «У мене було чимало кейсів, коли було зобов’язано виконати рішення суду, а від місцевих органів надходила відповідь: «Ми не можемо змусити всіх проголосувати. Поставлено на голосування і не підтримано». Тоді рішення тривалий час було не виконано, а суди не могли нічого з цим зробити».
Також на панелі виступили Валентина Маліновська, суддя Шевченківського районного суду міста Києва, та Олена Фонова, суддя-спікер Господарського суду Луганської області, співзасновниця ГО «МЕЦ «ProJustice». Зокрема, пані Маліновська розповіла про захід процесуального примусу у вигляді штрафу в дохід держбюджету. Так, суд може застосовувати його під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення до відповідача, боржника, їх керівників (якщо відповідач, боржник є юридичною особою) у сумі від 20 до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на даний час це від 60 560 грн до 121 120 грн).
За її словами, у ч. 1, 6 ст. 148 ЦПК України вказано, що суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов’язків.
Олена Фонова, зокрема, розповіла про особливості звітування про виконання рішення в господарському процесі. Вона вказала, що суд розглядає звіт про виконання судового рішення впродовж 10 днів із дня його надходження в порядку письмового провадження або в засіданні. Водночас ухвала суду про задоволення заяви та зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає.
Крім цього, ухвалу суду про відмову в задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною й оскарженню не підлягає.
Також суддя навела статистику щодо звітування про виконання рішення в господарському процесі. Так, станом на 05.06.2025:
- всього ухвал про розгляд заяв – 41;
- призначення судового засідання з розгляду заяви – 1;
- задоволено заяви та зобов’язано подати звіт по 23 справах;
- відмовлено у задоволенні заяв про подання звіту – 12;
- повернуто без розгляду – 5 (не направлено сторонам, виконавцю, не надано ідентифікатор доступу, немає електронного кабінету);
- в межах справи про банкрутство є чотири заяви, з них задоволено – 3, відмовлено – 1;
- по З справах надано звіти, з них 1 виконано, 2 – надано новий строк (по 1 справі накладено штраф у сумі 60 560,00 грн).
Окремо на заході відбувся благодійний аукціон Благодійного фонду АПВУ, ліцитатором якого був Андрій Яцишин, голова Наглядової ради Благодійного фонду АПВУ, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва. Було зібрано 35 000 грн.
Також Оксана Русецька вручила подяки Раді приватних виконавців м. Києва та Благодійному фонду АПВУ.
Практика ВС
На другій сесії заходу учасники обговорили питання щодо правозастосовчої практики Верховного Суду щодо належного способу захисту порушених прав та добросовісності набувача у справах про оскарження результатів електронних аукціонів, що проводяться в порядку примусового виконання судових рішень. Модератором сесії був Ярослав Деяк, заступник генерального директора з юридичних питань ДП «СЕТАМ».
Серед іншого, учасники обговорили такі питання:
- належні способи захисту прав позивача у справах про оскарження результатів електронних аукціонів;
- належні способи захисту прав одного з подружжя на спільне майно, на яке звернуто стягнення у порядку примусового виконання судових рішень;
- перевірка добросовісності набувача у справах за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
За словами Ярослава Деяка, на цю тему є певні проблемні запитання щодо правозастосовчої практики, зокрема критерії добросовісності переможця електронного аукціону судовою практикою до кінця не сформовані та по-різному застосовуються. Також є запитання щодо того, чи потрібно під час розгляду враховувати добросовісність другого з подружжя, в який момент різновид договору купівлі-продажу вважається укладеним. Щодо останнього Ярослав Деяк вказав, що є різні позиції Верховного Суду:
- формування протоколу проведення електронного аукціону (у постанові ВП ВС від 22.06.2021 у справ №200/606/18 викладено правову позицію, що протокол електронних торгів підписується організатором і є доказом укладення договору купівлі-продажу продавцем та переможцем торгів за ціною, визначеною у протоколі);
- водночас у постанові ВС ОП КЦС від 03.06.2024 у справі №587/2230/21 викладено позицію, що складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах;
«Коли ви читаєте постанови Верховного Суду, я хочу вас застерегти: ВС діє в парадигмі суду прецедентного права. Тому правові висновки ВС формулює за конкретними обставинами справи. Необхідно враховувати, що ВС… має насамперед вирішити справу на підставі та в межах доводів, які визначені стороною. Мене іноді запитують студенти першого курсу: а чому в такій справі ви зробили такий висновок, а в іншій – інший? Відповідь така: а чи були доводи сторони про це? В одній ситуації може бути отакий висновок, в іншій – висновок, який нібито суперечить», – сказав Сергій Погрібний, суддя Великої Палати Верховного Суду, додавши, що не буде усталена практика, поки не буде усталене законодавство.
«Чи розібралися ми, що собою представляють торги? Наскільки в нас за ці 30 з чимось років усталене розуміння, що це?.. По своїй суті це механізм, спосіб, процедура. Якщо спростити, то що відбувається на торгах? Ми говоримо: оце ціна, яка відповідає, ось і покупець. Спосіб визначення ціни, покупця. Де в цій комбінації дія, направлена на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків?» – зазначив суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Василь Крат.
Окремо він наголосив на питанні, чи можна застосовувати при визнанні недійсними торгів ч. 1 ст. 203 ЦК України, яка стосується змісту правочину: «Хіба зміст є тотожним порядку? Зміст правочину представляє собою сукупність прав та обов’язків. Хіба це порядок? Мабуть, ні».
Олександр Банасько, суддя ВП ВС, поділився судовою практикою Верховного Суду щодо спорів на стадії виконавчого провадження. Зокрема, щодо права державного / приватного виконавця оспорювати фраудаторний правочин, суддя вказав, що є постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, де зазначено, що відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду із позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення.
У постанові йдеться про те, що покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення всіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин 1, 2 ст. 55, частин 1, 2 ст. 129-1 Конституції України.
Як зазначається, повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 42 ЦПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину).
Щодо питання накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні, то Олександр Банасько навів постанову ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 904/968/18, де вказано, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об`єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.
У документі вказано, що застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе щодо власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Судді вказали, що виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.
Витрати
Третю сесію на тему: «Витрати на професійну правничу допомогу під час судового контролю» модерувала Наталія Косяк, адвокат, доктор філософії, керуючий адвокат АБ «Наталії Косяк».
На панелі виступили Ольга Ступак, суддя ВП ВС, Олена Беляневич, член науково-консультативної ради при Верховному Суді, а також Вікторія Мацедонська, суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді.