Особа у жовтні 2020 року подала заяву про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1,5 млн грн за дії правоохоронних органів у 2010 році. З приводу цих подій справи про відшкодування моральної шкоди суди розглядали неодноразово.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "КАС ВС відхилив апеляційну скаргу проросійської політичної сили "Партія Шарія"
Про це повідомляє пресслужба ВС.
Заява була подана на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (Закон).
Суд першої інстанції заяву особи залишив без руху у зв’язку з недотриманням вимог статей 175, 177 ЦПК України. Зокрема, заява не містила підтвердження позивача про те, що він не подав іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Суд першої інстанції позовну заяву особи визнав неподаною та повернув позивачеві. Апеляційний суд залишив ухвалу місцевого суду без змін з огляду на те, що Закон не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, а тому така вимога може розглядатись у порядку позовного провадження, особа повинна звернутися до суду з позовною заявою, а суд позбавлений можливості на власний розсуд визначати відповідача у справі. Особа оскаржила ці судові рішення до Верховного Суду. Касаційний цивільний суд у складі ВС передав справу на розгляд Великої Палати ВС.
Проаналізувавши Закон і наказ Міністерства юстиції України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41, який визначає порядок виконання цього Закону, Велика Палата ВС констатувала, що заява про відшкодування моральної шкоди розглядається тільки судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, у тому числі висновків експертизи. Такі процесуальні дії суду притаманні змагальному процесу, яким є саме позовне провадження.
Термін «заява» при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються всі складові елементи відповідно до вимог ст. 175 ЦПК України. Позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем – держава в особі відповідного органу.
ВП ВС також звернула увагу на ч. 3 ст. 13 Закону, за якою відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Ця норма містить гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди в будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву (заяву) про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а тому й неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.
Водночас моральна шкода в порядку ст. 1176 ЦК України та ст. 4 Закону відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені ст. 1 цього Закону дії (незаконне засудження, незаконне повідомлення про підозру, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне застосування адміністративного арешту та інше) без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір (що перевищує мінімальний розмір, передбачений Законом), підлягають встановленню та доведенню при розгляді відповідної вимоги, поданої в будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених ст. 175 ЦПК України елементів у позовному провадженні.
У цій справі особа звернулася до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом, у розмірі, який не є мінімальним розміром відшкодування моральної шкоди, що встановлений Законом, а значно більший від гарантованого державою мінімального розміру відшкодування, який повинен визначити суд у будь-якому випадку. Отже, такі вимоги підлягають розгляду в порядку позовного провадження, в якому позивачем є сама потерпіла особа, відповідачем має бути держава в особі відповідного органу. З огляду на це Велика Палата ВС залишила касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.
Серед іншого, ВП ВС зауважила, що, як убачається з тексту ухвали місцевого суду про залишення заяви без руху, особа відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України повинна була підтвердити те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Зазначена вимога суду з огляду на неодноразові звернення особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди у зв’язку з подіями, що стали підставою звернення й у цій справі, не є занадто формальною та необґрунтованою, оскільки відсутність таких відомостей створювала ризики повторного притягнення осіб, що є учасниками цих правовідносин, до цивільної відповідальності за ті ж самі дії.
Постанова Великої Палати ВС від 8 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21) за посиланням.