У нещодавно затвердженій Указом Президента Стратегії воєнної безпеки України одним із ризиків з огляду на різницю воєнних потенціалів – нашого та держави-агресора – констатовано «неспроможність України забезпечити відсіч і стримування збройної агресії Росії традиційними формами і способами збройної боротьби».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Бригадний підхід. Чому закон про територіальну оборону України може стати "вершником без голови"
Чи означає це, що в програмному рамковому документі, яким є Стратегія воєнної безпеки (до речі, великому за обсягом – майже два десятка аркушів), конкретизовано положення щодо способів нівелювання чисельної й військово-технологічної переваги противника? Ні. Хоча про «рух опору» та «територіальну оборону» в Стратегії воєнної безпеки України, звісно, згадується – у контексті ймовірних шляхів спротиву російській агресії.
Більше того, у південних областях України днями вже оголошено збори підрозділів територіальної оборони (ТрО). Як зазначає Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, збори проводяться з метою «підготовки до виконання завдань ТрО щодо контролю населених пунктів, посилення і захисту державного кордону, охорони і оборони визначених об’єктів, боротьби з ДРГ у прикордонних районах країни».
– Дата й тривалість так званого «бойового злагодження», коли на півдні розпочнеться активна фаза зборів, поки що невідомі, – зауважили «Юридичній газеті» в пресслужбі дислокованого в Одесі оперативного командування «Південь».
Актуалізованого відповідно до сучасних реалій закону про територіальну оборону в Україні досі немає, зауважив у коментарі нашому виданню доктор юридичних наук, зав. Науково-дослідної лабораторії регіональної безпеки та військового права НДІ інформатики і права Національної академії правових наук України Павло Богуцький:
– Від грудня 2020 року у Верховній Раді знаходиться проєкт Закону «Про територіальну оборону», поданий народним депутатом А. Шараськіним. З моєї точки зору, проєкт недосконалий, він суперечить деяким положенням Конституції України, положенням низки законодавчих актів. На сьогодні в тій редакції, у якій подано документ, ухвалювати його не можна.
Разом із тим організацію діяльності сил територіальної оборони було передбачено ще у 2013 році – внесенням відповідних змін до «Закону про оборону». Зокрема, було визначено: організація територіальної оборони покладається на Генеральний штаб Збройних Сил України.
Безумовно, ГШ ЗСУ самотужки не зможе вирішити це питання. Генштаб не має відповідних повноважень щодо встановлення організаційних аспектів застосування сил територіальної оборони. Має бути відповідний нормативно-правовий акт.
Як не дивно, але на сьогодні продовжує діяти Указ Президента від 2013 р. (тобто ще В. Януковича – ред.), яким затверджено «Положення про територіальну оборону». Положення має обмежений доступ, інформація для службового користування. Мені – не тільки науковцю, а й практику – доводилося стикатися з цим документом і його реалізацією. Тому скажу, що у разі ескалації воєнної ситуації в Україні, про ймовірність чого попереджають й іноземні, й вітчизняні експерти, застосовувати сили територіальної оборони можна навіть за відсутності профільного закону про тероборону.
Згадаймо, що так власне й сталося у 2014 році, коли в кожній області були створені батальйони територіальної оборони. Вони були залучені як для організації оборони та охорони деяких об’єктів в межах цих областей, так і активно діяли при зіткненнях із агресором на Сході України.
Також в положеннях згаданого президентського Указу від 2013 року вказано, що разом із військовим керівництвом за комплектування й організацію дій підрозділів тероборони відповідають голови обласних державних адміністрацій.
Проте це не знімає проблему, якою є розробка та прийняття законодавчого акту про територіальну оборону. Саме законом має бути визначено організацію, функції, укомплектування сил територіальної оборони, статус особового складу військових частин і підрозділів територіальної оборони, права та обов’язки стосовно територіальної оборони командування ЗС України, у тому числі Генерального штабу ЗСУ, керівників органів місцевої влади.
Такий закон має повністю враховувати вимоги Стратегії воєнної безпеки щодо організації оборони держави, де силам територіальної оборони відведено важливе місце. Окрім того, закон має визначити засади соціального і правового захисту військовослужбовців сил оборони з тим, щоб відповідні військові підрозділи булим укомплектовані підготовленими військовослужбовцями, достатньо вмотивованими для виконання обов’язків щодо захисту України.