23 листопада 2024 року в Києві відбулося засідання від правничої асоціації «Добросуд» на тему: «Судові лідери: очікування-реальність».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зокрема, учасники заходу обговорили такі питання:
- судові лідери: хто вони і якими ми їх бачимо сьогодні?
- законодавчі основи судового лідерства. Чи можливо покращити законодавство? І як?
- зловживання правами та обов’язками судових лідерів. Які наслідки?
- суди без лідерів. Чи можливо це?
- роль судових лідерів у формуванні іміджу судової влади. Межа між етичною та неетичною поведінкою;
- керівництво та лідерство. Чи завжди керівник – лідер і навпаки;
- які сучасні підходи у вивченні лідерства саме для судової влади;
- лідери майбутнього. Чи впливають вони на кращі зміни судової влади та як?
Модерувала засідання Ольга Примак-Березовська, суддя Оболонського районного суду міста Києва, заступниця голови Правління Правничої асоціації «Добросуд».
На початку заходу учасники подискутували на тему того, хто може бути судовим лідером. Олена Кібенко, суддя Верховного Суду (далі – ВС), вказала, що в суспільстві дуже часто сприймається так, що лідером у суді є саме його голова.
«У ВС я намагалася розвивати горизонтальне або групове лідерство. Мені видається, що сучасний світ відходить від ієрархії та керівництва однією особою. Дуже важливо розуміти та чути думки, збирати робочі групи», – розповіла вона.
За словами судді, прикладом такого горизонтального лідерства у ВС є ситуації, коли група суддів має можливості для змін: «Судовий лідер – це людина, яка хоче змінити щось на краще, організувати людей; додати їм харизми, поштовху до роботи; зробити так, щоб усі навколо повірили в ідею, почали рухатися та реалізовувати проєкти».
Дмитро Ткаченко, голова Бориспільського міськрайонного суду Київської області, підкреслив, що лідер – це мова насамперед про сильну особистість, за якою хочеться іти, вірити їй. Такий лідер завжди на крок попереду, відрізняється ввід інших, а також прогресує швидше, ніж інші.
Водночас, на його думку, не завжди лідер є головою суду, оскільки можна зустріти лідерів правової думки й серед звичайних суддів.
Суддя Верховного Суду Наталія Коваленко вказала, що можна бути чудовим «управлінцем», але не мати певних чеснот, яких вимагає саме суддівська спільнота. За її словами, в судових лідерів насамперед має бути ціннісне наповнення.
Софія Данилів, суддя Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, погодилася з думкою, що «не кожен голова – лідер, не кожен лідер – голова», й зазначила, що поняття лідерства визначається не самим лідером, а людьми, які є поруч та самі це визначають.
Далі учасники заходу торкнулися теми основ судового лідерства. Народний депутат України Максим Дирдін розповів про різні законодавчі ініціативи в цьому питанні. Зокрема, він розповів про законопроєкт №8296 від 21 грудня 2022 року, яким пропонується змінити порядок обрання та звільнення голів судів, а також заступників голів судів, а також альтернативний законопроєкт до нього.
Крім цього, він нагадав про відповідний Указ президента України про затвердження судової реформи: коли не можуть обрати голову суду, то є певний законодавчий механізм, щоб стимулювати судові колективи на це обрання.
Народний депутат України Павло Павліш наголосив, що важливо пам’ятати: кожен суд – це місце, де поєднано не лише питання правосуддя, а й життєдіяльності цієї установи та людей, які в ній працюють.
«У суддів та апарату є такі ж накопичення стресу та різні життєві ситуації… Лідер – це той, хто може об’єднувати колектив – не лише навколо побуту, а й робочих моментів (зміна законодавства, судової практики тощо)», – вказав він.
Євген Петров, суддя Верховного Суду, вказав, що лідером необов’язково може бути голова. За його словами, лідерами можуть бути члени колективу.
На думку судді, лідер може не лише надихнути, а й не боятися вийти на загал і сказати про ті речі, про які ніхто не говорить, або спілкуватися з органами влади, відстоюючи незалежність судової влади загалом та суддів зокрема (попри думки та критику різноманітних експертів).
Окремо Євген Петров розповів про законодавчі напрацювання щодо процедури, коли після проходження дворазового строку поспіль голова суду зможе в майбутньому обиратися надалі головою суду не раніше через два-чотири роки для уникнення зловживань.
Андрій Потапенко, суддя, представник Ради суддів України, звернув увагу, що в судах спостерігається менше криз під час розгляду резонансних справ там, де працює суддя-спікер, який був обраний головою суду.
На думку пана Потапенка, це відбувається тому, що в людини є розуміння, що потрібно виходити й вести комунікацію з суспільством. Також він наголосив, що важливим є момент, хто ж саме обирає голів суддів.
Олена Кібенко підкреслила важливість розвитку групового лідерства, вказавши, що не потрібно водночас «демонізувати посади голови судів»: «Є теорія виборів: ніколи справжній лідер не має шансів бути обраним, оскільки це людина, яка дратує дуже багатьох. За цією теорію, обирають людей гірших (або помірних), яка ніколи й нікого не дратуватиме. Це людина, яка може центрувати колектив… Задача не в тому, щоб міняти голову та впроваджувати ідеї, а щоб «підтягувати» колектив».
Суддя ВС наголосила, що люди мають працювати в команді, а не змінювати свою психологічну парадигму «батьки та дитина». Що це означає? Вона вказала, що багато суддів сьогодні психологічно сприймають голову суду як батька, який буде захищати та допомагати.
«Ні, нам потрібна змінювати цю парадигму: ви обидва є дорослими й маєте спілкуватися для того, щоб організувати роботу вашого суду. Голова – це просто людина, яка допомагає й має тимчасові функції (щоб це робити – ред.)… До цього потрібно прагнути. Пояснювати, як це працює», – сказала вона.
Окремо вона розповіла про роботу Національної школи суддів України, вказавши, що НШСУ робить багато роботи, але в контексті лідерства «відстала від інших». Олена Кібенко зазначила, що в контексті навчального курсу для лідерів – керівників судів потрібно змінювати підхід до вивчення та викладання.
За її словами, такі сучасні проєкти засновані не на тому, що «суддя приходить і його чогось навчають». На таких програмах усе побудовано на обміні досвідом: людина приходить як уже сформована особистість (судді знають багато нюансів, мають свій досвід); є певна основна тема, до якої можна приготуватися вдома; люди доєднуються, висловлюють якісь ідеї – і в колективному сприйнятті формується істина, а люди розв’язують певні проблемні питання.
Наталія Коваленко також додала, що в лідера мають бути спроможності для змін і особиста готовність змінювати систему. Окремо вона наголосила, що голова суду не має владу й не може керувати іншими суддями, хоча й є адміністративно визначеним керівником.
Окремо спікери обговорили питання, хто ж буде судовими лідерами майбутнього. На думку Євгена Петрова, таким лідером буде особа, яка не лише постійно намагається розвиватися, а й братиме приклад, працюватиме та даватиме результат; казатиме те, що, можливо, буде сприйматися критично, але це буде добре для судової влади загалом.
Олександра Бодрова, голова Снігурівського районного суду Миколаївської області, вказала, що бути головою суду – це насамперед бути першим серед рівних. У колективу має бути спільна справа – зробити судову систему найкращою загалом, а суд – найкращим зокрема.
На її думку, в майбутньому в судового лідера має бути особисте бажання змінитися, а також не боятися щось змінювати навколо себе. Окремо важливо, сказала вона, прислуховуватися до молодих суддів і допомагати їм розвиватися.