Парламенти Естонії, Латвії, Польщі, Канади та України вже визнали звірства росії в Україні геноцидом українського народу. Проте чи можна назвати дії рашистів геноцидом за Конвенцією про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього від 1948 р.? 04.05.2022 р. АПУ з Центром Дністрянського провели онлайн-дискусію з цієї теми
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Модератором заходу був директор Центру Дністрянського Іван Городиський. Він зазначив, що такі дискусії часто носять академічний характер, тож іноді можна поспішити з висновками щодо кваліфікації злочинів як геноциду.
Стан публічного дискурсу
Колишній федеральний прокурор США Богдан Витвицький на початку свого виступу окреслив стан публічного дискурсу в англомовному світі щодо концепції геноциду. Він зазначив, що до російської агресії вживання терміну «геноцид» було обмежене та наближене до поняття «голокосту». Таким чином, відбулася синтаксична помилка. «Традиційно в останні 50–60 років існував сильний опір щодо визнання українців жертвами геноциду. Наприклад, у статті New York Times у квітні ц.р. згадується серія геноциду українців, проте немає згадки про голодомор. Але все частіше звучить, що сучасні дії росії в Україні теж є геноцидом. Найвідомішим висловом щодо цього є слова Байдена, але він підкреслив, що це його особиста думка», — зазначив пан Витвицький.
Поняття «Голодомор»
В останні 5 років термін «голодомор» 1930-х рр. в Україні став частіше з’являтися на сторінках світових ЗМІ. На думку Богдана Витвицького, це великий крок уперед у визнанні світом такої трагедії, але на жаль, опозиція щодо признання голодомору геноцидом досі існує. «Наприклад, один з найбільш впливових знавців радянської історії та життєвої історії Сталіна Стівен Коткін у другому томі своєї роботи присвячує темі голодомору лише півсторінки. Він стверджує, що голод був, але він не був навмисним. А також каже, що то був радянський, а не український голод. Загалом часто журналісти, котрі пишуть про голод, підкреслюють, що немає дослідів та відомостей про те, що він був запланований, тому виникають сумніви, чи був це геноцид», — зауважив спікер.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 1948 р.
Ця Конвенція була ратифікована Генеральною асамблеєю ООН у 1948 р. і набрала чинності у 1951 р. Перша її стаття встановлює, що країни, які підписуються під цим документом, підтверджують, що геноцид — це злочин міжнародного права, за який будуть карати. Друга стаття визначає геноцид як «...будь-які з наступних дій, здійснюваних з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:
- вбивство членів цієї групи;
- нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
- навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
- дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
- насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.
Стаття 3 визначає злочини, за які передбачене покарання відповідно до Конвенції:
- геноцид;
- змова з метою здійснення геноциду;
- пряме і публічне підбурювання до здійснення геноциду;
- замах на здійснення геноциду;
- співучасть у геноциді.
Проте серія питань у положеннях Конвенції залишаються невирішеними. Наприклад, що означає часткове знищення групи — це 1/2, 1/3, 1 /10 тощо? Часткове знищення чого — усіх членів групи, її членів на одній чи кількох територіях? Що таке замах на геноцид? Відповіді висять у повітрі. Такі відкриті питання довели до плутанини в публічному дискурсі, що є, а що не є геноцидом.
Дефініція геноциду Рафала Лемкіна
Рафал Лемкін був першим з фахівців міжнародного права, який у 1944 р. винайшов поняття геноциду. Він був прихильником широкої концепції геноциду, що включала знищення не тільки життя певної групи, а й майна, культури, цінностей тощо. Вчений пропонував практичну дефініцію і визначав геноцид як поведінку, що є триваючою, яку на перших кроках можна спинити. Проте дефініція, яку прийняла Конвенція, більш спрямована на опис дії, що вже завершена, тому й виникає проблема з визначенням дій росії в Україні.
Рішення Міжнародного кримінального суду щодо різанини у Сребрениці
У 1995 р. боснійські серби напали на боснійських мусульман та знищили 7–8 тис. чоловічого населення призовного віку. Міжнародний кримінальний трибунал у справах колишньої Югославії і Міжнародний суд, що діють під егідою ООН, визнали Сребреницьку різанину за акт геноциду. «Цей вирок цікавий для нас з двох причин: якщо знищення 7–8 тис. населення в одній місцевості можна вважати геноцидом, то питання кваліфікації дій щодо 4 млн жертв голодомору не має виникати. Також у рішенні суддів чітко сказано, що скоєння геноциду не вимагає попереднього готування, аналізується тільки прийняте рішення», — підкреслив Богдан Витвицький.
«Отже, Конвенція зобов’язує країн-підписантів (а це майже всі країни світу) запобігати геноциду. Україна має вимагати дотримання цього положення в усіх країн-підписантів. Сьогоднішнє руйнування росією України є не тільки прийнятим рішенням, а й сформованим планом, що можна побачити з виступів самого путіна. Україна має вимагати, щоб держави-підписанти не тільки не допускали геноцид, а й карали за такі дії відповідно до норм Конвенції», — підсумував спікер.
Конвенція і реальність
Старший юрист ЮФ «Василь Кісіль і Партнери», юрист ЄСПЛ (2015–2019 рр.) Маркіян Бем приділив увагу дихотомії між реальним станом справ у міжнародному праві та поглядами Рафала Лемкіна як батька концепції геноциду: «Якщо ми дивимося на текст Конвенції, то виникає питання, чому виділені тільки 4 групи (знищення за національною, етнічною, расовою чи релігійною ознакою). Лемкін казав, що існує геноцид також за політичною та соціальною ознаками, проте Конвенцією це було відхилено. За Конвенцією геноцид — це дії суто фізичного характеру, тобто тільки фізичне знищення, але Лемкін вказував, що виходячи з практики, наприклад, голодомору в Україні, знищення українського духівництва, інтелігенції — це все було геноцидом, тобто винищенням носіїв української культури. Голокост також полягав не лише у фізичному винищенні, а й у знищенні культури, мистецтва, спричиненні морального деградування. Існує також релігійний геноцид як знищення церков, релігійної літератури, знищення права на існування як такого. Наприклад, у боротьбі сербів у Сребрениці знищувалося не лише населення, а й мечеті і все, що пов’язано з мусульманською вірою. Конвенція значно звузила потенційне поле для її застосування і підняла поріг щодо кваліфікації дій як геноциду».
Сребреницька різанина
Винищення чоловічого населення боснійських мусульман здійснювалося лише в одному місті та прилеглих селах. Міжнародний кримінальний трибунал дав відповідь щодо часткового знищення групи осіб, як вказано в Конвенції. Серби цілеспрямовано знищували чоловіків призовного віку, вони не мали за мету винищити всю групу населення Сребрениці. Трибунал дав тлумачення таких дій як геноцид.
В Україні також відбувалося винищення в певних регіонах, тому тут можна побачити аналогію. Суд дослідив роль Сребрениці, яка була заселена боснійськими мусульманами, тому цю територію сербам треба було очистити для з’єднання з самою Сербією. З огляду на важливість регіону намагання винищити жителів того району можна кваліфікувати як винищення групи частково. Суд також звернув увагу на те, що знищення спрямоване на важливу групу — чоловіків, які в мусульманському світі є основою. Таким чином, серби знищували чоловіків, які були опорою всіх боснійських мусульман.
Міжнародний кримінальний трибунал щодо справи Здравка Толіміра
У цій справі йшлося про маленьке селище Жепа на території Боснії, де було винищено верхівку влади, у т.ч. мера та керівника поліції. Міжнародний кримінальний трибунал визнав убивство 3 «поводирів» населення геноцидом. Отже, міжнародні кримінальні суди намагаються ширше тлумачити Конвенцію. «Тому щодо геноциду 1930-х рр. в Україні не має бути сумніву, що радянська влада здійснювала геноцид. З огляду навіть на той факт, що знищувалася верхівка українського суспільства. Цього вже вистачає, щоб визнати такі дії геноцидом», — зазначив Маркіян Бем.
Що стосується сучасних подій в Україні, то юрист порадив збирати матеріали, докази і тоді визначати, чи є ознаки геноциду. «На мою думку, є підстави говорити про ознаки потенційного геноциду. Проте не треба спішити з кваліфікацією — спочатку треба ретельно дослідити факти, тому що з огляду на перехоплені розмови чи зі слів полонених не проглядаються чіткі наміри на знищення українського населення. Такі дії притаманні хворим людям. Проте те, що чинить росія, — це точно агресія, злочини проти людяності та численні воєнні злочини, що не применшує огидність їхніх дій», — підкреслив пан Бем.
Якщо взяти до уваги промови путіна перед вторгненням, промову Медведєва та статті в російських ЗМІ, можна говорити, що йдеться про деукраїнізацію. У майбутньому це можна прирівняти до винищення українців, і є шанс визнати це геноцидом.
«В Україні наразі існує багато механізмів для спроб кваліфікації таких дій як геноциду. По- перше, це звернення до Міжнародного кримінального суду. Проте варто пам’ятати про тяжкість тягаря доведення, який покладається на сторону-позивача. Другим інструментом є Міжнародний суд ООН, який розглядає міжнародні спори та кримінальну відповідальність держав. І тертій механізм — це кримінальне право України. Наприклад, у справі, де Литва намагалася кваліфікувати дії КГБістів як геноцид проти політичної групи, ЄСПЛ звернув увагу, що ніщо не заважає на рівні національного законодавства застосовувати розширене тлумачення геноциду як знищення групи осіб, пам’яток культури, політичної еліти тощо. Тому Україна теж може скористатися цією порадою і створити міжнародний прецедент», — підсумував Маркіян Бем.