Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, призначив графік зустрічей батька з сином, однак зазначив, що вони мають відбуватися лише за бажанням дитини, з урахуванням її здоров’я, потреб та інтересів, без примусового утримування дитини батьком у себе вдома проти її волі. На час перебування сина з батьком останній несе повну відповідальність за життя та здоров’я дитини.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Дайджест правових позицій ВП ВС за І півріччя 2020 року".
Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
Зазначається, що Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виключив із мотивувальних частин рішень попередніх судів зазначені застереження з огляду на таке.
Так, встановивши, що права батька порушуються матір`ю, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визначення способу участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення графіка його систематичних побачень із сином.
Водночас суди не встановили об’єктивних умов, за яких такі побачення можуть відбуватися виключно за бажанням дитини.
Зокрема, Верховний Суд наголосив, що, визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати насамперед інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров’я, психоемоційного стану.
Ані орган опіки та піклування, ані відповідач у справі не надали судам першої та апеляційної інстанцій доказів на підтвердження висновку про те, що участь батька у спілкуванні та вихованні дитини можлива лише за бажанням дитини, а також що між батьком та дитиною існують стійкі психоемоційні перешкоди у спілкуванні.
З огляду на постійне проживання дитини з матір’ю, тісний психоемоційний зв’язок саме з нею обумовлення побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побачення з дитиною.
Так, відповідно до частин 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з’ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3 ст. 171 СК України).
У справі, яка переглядається, малолітній син не висловлював думки щодо участі батька у спілкуванні з ним та в його вихованні, суд не встановив на підставі належних та допустимих доказів, що психоемоційний стан хлопчика свідчить про те, що спілкування з батьком поза його бажанням не відповідає найкращим інтересам дитини.
Також Верховний Суд дійшов висновків про необхідність виключення з мотивувальної та резолютивної частин рішень судів висновків про те, що встановлення побачень та спілкування сина з батьком може відбуватися без примусового утримування дитини в себе вдома проти її волі.
Така умова є зрозумілою, встановлена загальними засадами права, немає необхідності зазначати про це в рішенні суду, а здійснення примусового утримання людини проти її волі суперечить конституційним правам людини і громадянина в Україні, містить склад злочину, передбаченого КК України.
Таким чином, визначення рішенням суду, що на час перебування сина з батьком останній несе повну відповідальність за життя та здоров’я дитини, також не відповідає вимогам законодавства, оскільки рішенням суду не можуть бути змінені імперативні норми права.
Постанова Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 138/96/17 (провадження № 61-17718св18) за посиланням.
Нагадаємо, ВС роз’яснив порядок розрахунку проміжку часу щодо призначення допомоги по безробіттю.